У ході газового конфлікту між Україною і Росією усе частіше експерти і політики вживають слова "загроза національній безпеці України". До таких належить і голова комітету Верховної Ради України з питань нацбезпеки і оборони Анатолій Гриценко.
Він вважає, що починаючи із 2005 року такі загрози через дії влади лише посилюються. Світлана Дорош спілкувалася із Анатолієм Гриценком на ці теми.
Розмова почалася із запитання про те, чому для нього так важливим є розслідування Антимонопольного комітету стосовно правомірності одержання контролю над 75-ма відсотками обласних газових компаній України українським мільярдером Дмитром Фірташем, який також є співвласником компанії "РосУкрЕнерго" .
Анатолій Гриценко: Якщо ця відповідь буде підтверджувати, що Фірташ сказав правду, це означає, що антимонопольний комітет не виконав свою законодавчу функцію, і він має вжити відповідні заходи до порушника закону, яким є Фірташ. Якщо антимонопольний комітет за підписом виконувача обов’язків голови комітету дасть відповідь, що це неправда, значить пану Фірташу доведеться публічно визнати, що він сказав неправду російській пресі і відповідно українському суспільству. Тому давайте дочекаємося відповіді.
Бі-Бі-Сі: До речі, Фірташ хоче у ВР виступати і давати пояснення.
Анатолій Гриценко: Я вважаю, що не можна опускати ВР нижче плінтуса. Як державна установа, вона для цього не призначена, там приймаються закони, там виступає президент зі щорічним посланням. Пан Фірташ, наскільки мені відомо, не є ні законодавцем, ні членом уряду, ні президентом України. Принаймні поки що. Нехай він виступає зі своєї трибуни і в нього є купа можливостей, в тому числі і через ті канали, які він контролює, довести свою позицію.
Бі-Бі-Сі: Ви завжди виступали із заявами про те, що “РосУкрЕнерго” у схемах постачання газу – це є злочин. Чи не здається вам зараз, що за темою конфлікту на газовому ринку власне питання про “РосУкрЕнерго” відійшло на другий план?
Анатолій Гриценко: І так, і ні. Я хочу уточнити, я назвав діяльність “РосУкрЕнерго”, в тому числі дочірньої структури цієї компанії на території України, загрозою національній безпеці. Це загроза і енергетичній безпеці, і економічний безпеці, і політичній, і соціальній. Я був членом уряду, коли “РосУкрЕнерго” запускали разом з “УкрГазЕнерго” на внутрішній ринок, виступав категорично проти. Але тоді це рішення, яке приймалося фактично президентом, але технологічно його провів прем’єр-міністр Єхануров. Я нагадаю, він тоді пішов з лекцією в “Києво-Могилянську Академію” і прямо там заявив, що він бере на себе особисту відповідальність за підписання статуту цієї компанії. От нехай він несе цю відповідальність. Бо якщо зараз 75% нашої економіки контролюється “РосУкрЕнерго”, то це вже загроза. Я думаю, що і Єхануров як економіст це розуміє. Я хочу пояснити свою позицію. Я не голосував за створення тимчасової слідчої комісії з газових питань з однієї причини: тому що визначено було, що ця комісія вивчатиме питання газу і постачання газу лише у 2008 і 2009 році. А, на мій погляд, відповіді на більшість питань треба шукати у 2004 році, коли було створено “РосУкрЕнерго”, і 2006 році, коли запустили цю компанію на наш внутрішній ринок і фактично довірили їй постачання газу в Україну. Саме тому, я думаю, абсолютно правильно зробила Росія, що свою частку 50% вона викупила, і там зараз не фізичні особи з боку Росії, а “Газпром”, у якого є родовища, транспортні магістралі, і це значною мірою державна компанія. Але з нашого боку, там залишилися фізичні особи.
Чому важливо повернутися у 2004 рік? Тому що тоді почалося це лихо. І тоді, на жаль, відповідальності не поніс тодішній голова НАК “Нафтогаз”, заступник міністра палива і енергетики Юрій Бойко, який зараз є народним депутатом від ПР. Так само, як ніхто не відповів, ні президент, ні прем’єр Єхануров, ні Івченко, які тоді очолювали НАК, за 2006 рік, коли фактично було зруйновано міждержавну і міжурядову угоду, яка давала нам можливість до 2013 року отримувати газ по низькій ціні і за транзит отримувати 26 мрд кубів газу. А зараз ці питання розірвані – транзит окремо, постачання газу в Україну окремо. І якщо зараз вирішиться питання надійного транзиту газу до Європи, то все одно Україна залишиться сам-на-сам з Росією. Тому я думаю, що ще попереду серйозний розбір польотів. Просто зараз не час для цього.
Бі-Бі-Сі: Чи є політична воля, на вашу думку, в українського керівництва щоб в період нинішньої газової кризи цього посередника позбутися? Який ваш прогноз? Юлія Тимошенко летить до Москви на переговори з Путіним, чи під час цих переговорів може завершитися історія з “РосУкрЕнерго”?
Анатолій Гриценко: Я думаю, що Ю.Тимошенко щира у своєму бажанні як прем’єр-міністр усунути “РосУкрЕнерго” як посередника. Але спільної волі поки що немає. І в цьому плані різні позиції прем’єр-міністра і президента. Моя позиція у цьому конкретному випадку співпадає з позицією прем’єр-міністра. Це не означає, що в усіх інших питаннях вони співпадають. Наприклад, на місці прем’єр-міністра я б за жодних умов не підписував би той протокол про умови контролю і моніторингу за транзитом, на яких підписала це прем’єр-міністр. Тому що треба, щоб моніторинг здійснювали державні службовці, представники країн ЄС, зокрема представники міністреств енергетики цих країн, а не бізнесмени, комерційні компанії, які прямо чи опосередковано пов’язані з “Газпромом”. Тому фактично нас зараз контролює “Газпром” – на 100% або на 50%.
Бі-Бі-Сі: Навіть через іноземних спостерігачів?
Анатолій Гриценко: Навіть через іноземних спостерігачів. Це фактично “Газпром”.
Бі-Бі-Сі: Ви, очевидно, чули заяву Юрія Бойка і не тільки його, про те, що зараз може виникнути ситуація, коли замість “РосУкрЕнерго” з’явиться інший посередник. Бойко наводить конкретну назву цієї компанії, за якою, нібито, стоять Ігор Бакай і Віктор Медведчук, і власне тема іншого посередника всі ці роки від появи “РосУкрЕнерго” все одно є. Чи ви бачите якісь гарантії, щоб уникнути посередника, в якому зацікавлена, наприклад, Тимошенко чи Кремль, чи хтось інший?
Анатолій Гриценко: Моя позиція послідовна: я за те, щоб не було жодного посередника. Коли Фірташ говорить про те, що він контролює 75% нашого ринку розподілу газу, і я знаю, що там, в компанії “РосУкрЕнерго”, 50% — це Газпром, то в даному випадку це конроль з боку Росії. Але так само мене б збурювало, якби нас контролювала Польща чи Чехія, чи США, чи Великобританія. Так само не має жодного значення, який це буде посередник. Поки що Бойко висловив свою точку зору. Ми побачимо, коли будуть підписані домовленості, то або відразу, або через витоки в ЗМІ ми про них дізнаємося, якщо тільки там ми побачимо якогось іншого посередника, що буде якось пов’язаний з тими прізвищами, які ви назвали, або з перм’єр-міністром, то буде така ж сама позиція з боку Гриценка, так само, як і багатьох інших.
Бі-Бі-Сі: Російська преса вже написала про те, що насправді керівництво України, не бажаючи віддавати газотранспортну систему чи в концесію, чи продавати Росії, можливо, захоче такої співпраці з США. “Известия”, наприклад, посилаються на пункт Хартії про стратегічне партнерство, яку підписав Огризко і Кондоліза Райс, де вказується, що “США з Україною будуть тісно співпрацювати над модернізацією потужностей газотранспортної інфраструктури”. Чи допускаєте ви, що може з’явитися газотранспортний консорціум, про що говорять комісари ЄС, чи якась інша схема, яка б впливала на ГТС чи її контролювала? Чи ви стоїте на чіткій позиції, що тільки державі вона має належати?
Анатолій Гриценко: Давайте зафіксуємо, що наша ГТС – це єдине, що залишилося серед стратегічний магістралей Європи, над чим “Газпром” не має контролю. Я думаю, одна з причин такої жорсткої позиції Росії, і одне із завдань, які вона хоче досягти, висуваючи високу ціну на газ, — це довести НАК “Нафтогаз” до банкрутства і опосередковано, можливо, через судові, чи якісь інші засоби, взяти під контроль нашу ГТС. Цього допустити не можна. По-друге, після перших сплесків обговорення питання про консорціум, аренду, концесію, в парламенті понад 300 голосів проголосували окремий законопроект, який забороняє передавати чи то в іншу власнітсь, чи то в аренду, чи концесію ГТС. Тому політичний запобіжник стоїть. Зараз на рівні закону України. Але, я вважаю, що в цих умовах для балансу інтересів, вже і так при дуже високій залежності економіки України від економіки Росії, можна було б залучити інший західний іноземний капітал для спільного використання нашої ГТС або навіть спільного володіння. Але я думаю, що зараз після прийняття такого закону це питання буде дуже важко вирішити. І точно воно не буде вирішено, я думаю, до нових президентських виборів, а далі – будемо думати. Тому що кошти іноземних інвесторів нам треба було б залучити, хоча, з іншого боку, якби були справедливі умови транзиту, то коштів, які ми отримували б від транзиту, було достатньо, щоб це робити самостійно.
Бі-Бі-Сі: Зараз багато говорять про політичний підтекст цієї газової кризи. І в Росії, і на Заході, представники парламентів і преса кажуть про те, що причиною виникнення цієї кризи є протистояння зацікавлення політико-бізнесових груп оточення Ющенка і Тимошенко. Навіть кажуть, що одна сторона заробляє на патріотизмі, на протиставленні себе Росії. Інша – більше мовчить, щоб не втратити лояльності від Росії.
Анатолій Гриценко: Я думаю, доля правди в цьому є. Давайте зафіксуємо, що той стан, який зараз досягнутий у наших міждержавних відносинах, він шкодить обом країнам, громадянам обох країн, підприємствам, і так само шкодить громадянам ще понад 20 держав Європи. По-друге, не треба бути великим аналітиком, щоб побачити, які цілі декларує або намагається досягти Росія. Це в політичній площині – фактично покарати В.Ющенка, президента України, за його тверду позицію, яка не поділяється Росією, і, до речі, багатьма в Україні, щодо вступу в НАТО, оцінки війни на Кавказі, визнання голодомору геноцидом, щодо Чорноморського флоту і інших питань.
Якщо переговорити з тими представниками України, які беруть участь у переговорах з Росією, то вони вам скажуть, що переговори двох господарюючих суб’єктів, на жаль, починаються з цих політичних питань. Замість того, щоб обговорювати умови постачання газу, баланс газу, умови транзиту і т.д. Тобто політична складова, я погоджуюсь, є. Друга мета – все-таки Росія тисне, і про це говорить відверто президент Росії, на ЄС, щоб він став більш поступливий і схвалив будівництво північного обхідного газопроваду, так само як і південного, щоб Україна втратила транзитні можливості.
Третя мета – більш економічного характеру. Тому що “Газпром” на фоні загальносвітової кризи втратив дуже сильно. На фоні загального зниження цін на нафту і очікуваного падіння цін на газ “Газпрому” буде дуже важко з фінансової точки зору. Тому Росія прагматично хоче максимально високі планки цін встановити, для України в тому числі. І четверта мета, ми про неї вже говорили, — це встановити контроль над нашою ГТС. Але тоді, якщо додати що “Газпром” через “РосУкрЕнерго” вже контролює 75% нашого розподілу газу треба говорити, що під загрозою суверинітет нашої економіки, нашої політики.
