Сухопутні війська за своєю роллю і значенням є ключовим видом ЗС України у забезпеченні воєнної безпеки нашої держави в сучасних умовах. Проте, якщо цей ключовий вид не буде оснащений в необхідній кількості модернізованим, а також новим озброєнням і військовою технікою, то він перетвориться в просто в обмежено придатну до виконання своїх основних функцій структуру.
З початку російської агресії переозброєння СВ ЗС України перейшло на новий рівень в порівнянні з минулими роками. В той же час, до кількісних, а що головніше — якісних показників даного процесу на сьогодні виникає немало запитань.
На сьогодні проблеми, які негативно впливають на боєздатність частин і з’єднань СВ ЗС України можна формально звести до трьох основних:
— технічна оснащеність СВ ЗС України застарілими зразками. Хоча ступінь укомплектованості військ основними видами ОВТ в цілому задовольняє потребу АТО, однак нарощування темпів розгортання стратегічних резервів обмежене. При цьому частка сучасної зброї вкрай низька (не більше 5%), а основу парку бойових машин у цей час становлять зразки зі значними строками експлуатації;
— розбалансованість системи озброєння СВ, що виражається в недостатній ефективності засобів бойового й технічного забезпечення (у першу чергу — засобів розвідки) і невисокого ступеня автоматизації управління військами (особливо в тактичній ланці) і зброєю, що у свою чергу веде до обмеженого використання потенціалу засобів ураження;
— незважаючи на збільшення кількісних показників, на досить низькому рівні залишаються якісні показники бойової підготовки з’єднань і частин, що насамперед пов’язане не стільки із труднощами матеріально-технічного забезпечення, як з відсутністю необхідної кількості сучасних тренажерних комплексів і новітнього полігонного обладнання.
Аналіз якісного стану ОВТ СВ ЗС України свідчить, що близько 95 % від загальної кількості зразків знаходяться в експлуатації понад 25 років, а внаслідок систематичного недофінансування ЗС України протягом останніх 20 років система її планово-попереджувального обслуговування в військах фактично не працювала.
Незважаючи на наявність мережі ремонтних підприємств підтримка ОВТ СВ у боєздатному стані шляхом проведення повноцінного капітального ремонту стає з кожним роком більш проблемним питанням з причини відсутності ремонтного фонду, для якого до того ж характерне старіння полімерних матеріалів, радіоелектронних елементів систем управління вогнем, погіршенням властивостей оптичних та оптико-електронних приладів, відсутність гумотехнічних виробів, тощо. Зважаючи на те, що частина основних систем в ході виконання зразками бойових завдань в зоні АТО вичерпує ресурс, а характеристики решти починають виходити за рамки технічних вимог, показники надійності наявного ОВТ мають тенденцію до падіння.
Що стосується власне бронетанкового озброєння, то незважаючи на те, що відповідно до короткострокових планів його розвитку, на сьогодні здійснюється або передбачена закупівля декількох нових зразків (бронетранспортери БТР-3ДА і БТР-4Е) та проведення модернізації бойової машини піхоти БМП-1, в той же час проблемними залишаються такі заходи, як завершення освоєння виробництва танка БМ «Оплот», а також відкриття робіт з модернізації танків Т-64 і Т-72 під сучасні вимоги, бойової розвідувальної машини БРМ-1К, бойової машини піхоти БМП-2, бойових машин десанту БМД-1, БМД-2.
Можливими шляхами вирішення зазначених проблемних питань є створення вітчизняних технологій, необхідних для розвитку бронетанкової техніки або закупівля необхідних матеріалів, а також широка міжнародна кооперація щодо питань виробництва зразків та їх складових.
В свою чергу, аналіз технічного стану автомобільної техніки характеризується швидкими темпами скорочення ресурсу технічної придатності. У переважної більшості зразків автомобільної техніки вже закінчився ресурс за термінами експлуатації або закінчиться на межі 2020 р.
На цей час потреба СВ ЗСУ у зразках автомобільної техніки вантажопідйомністю від 6 до 12 тон задовольняється за рахунок машин сімейства КрАЗ. В той же час, залишається невирішеним питання щодо заміни застарілих марок автомобілів ГАЗ-66 та ЗІЛ-131 вантажністю 2 та 3,5 тонни відповідно. Також для масового використання вкрай актуальною є розробка легкого багатоцільового автомобіля колісної формули 4х4 вантажопідйомністю 0,75–1,5 тон для заміни автомобілів типу УАЗ, які широко використовуються в усіх видах та родах військ для перевезення особового складу, дрібних вантажів та для монтування озброєння.
Крім того, враховуючи світові тенденції застосування захищеної автомобільної техніки у сучасних збройних конфліктах, розвиток автомобільної техніки СВ ЗСУ потребує збільшення чисельності легкоброньованих машин з підвищеним протикульним та протимінним захистом. На сьогодні в Україні все налагоджене серійне виробництво таких машин, серед яких – ББМ «Дозор-Б», «Козак-2», «Барс-8», «Тритон». Більш того, деякі з них вже пройшли своє «бойове хрещення» на Донбасі. В той же час, проблемним залишається постачання вищезазначеної техніки до бойових частин і підрозділів СВ ЗСУ.
Не менш актуальним залишається питання переоснащення новим і модернізованим ОВТ підрозділів артилерії СВ ЗСУ. На сьогодні даний процес ускладнений рядом проблем, основною серед яких є відсутність комплексного підходу до проведення модернізації та розробки артилерійських систем та засобів артилерійської розвідки і управління, що ускладнює використання результатів однієї дослідно-конструкторської роботи для проведення інших. Зокрема, напрацювання отримані при розробці комплексу автоматизованого управління артилерійських підрозділів повинні впроваджуватися при модернізації існуючих зразків. відсутність розробленого уніфікованого базового шасі для самохідної артилерії;
Досить актуальною є також проблема розробки артилерійських боєприпасів. Так, при відносному збереженні укомплектованості всієї номенклатури артилерійських боєприпасів наростаючою проблемою залишається вичерпування їх запасів, а також термінів їх технічної придатності, що в найближчому майбутньому призведе до необхідності одночасного тотального оновлення всіх запасів боєприпасів. З огляду на це, на сьогодні доцільно терміново на загальнодержавному рівні вирішувати питання створення малотоннажних виробництв піроксилінових та балістичних порохів, вибухових речовин, підшивачів та гільз. Доцільно піднімати питання щодо обов’язкового використання комплектуючих складових частин пострілів (капсульних втулок, метальних зарядів, підривників), які будуть розроблені в рамках поточних розробок, для відновлення ресурсу існуючих боєприпасів.
Окремими питаннями на середньо та довготривалу перспективу слід також розглядати вибір єдиних калібрів (зокрема в частині переходу на стандарти НАТО), створення нових типів боєприпасів – термобаричних, шрапнельних, електромагнітної дії, тощо.
Для подальшої реалізації заходів з розробки нових, модернізації існуючих боєприпасів та продовження їх ресурсу доцільно розробити концепцію розвитку боєприпасної галузі оборонно-промислового комплексу України, для чого в першу чергу необхідно визначити потребу за типами, номенклатурою і кількістю боєприпасів, які будуть потрібні на найближчі 10 – 15 років з урахуванням наявного і перспективного ракетного і артилерійського озброєння. Крім того, необхідно визначити типаж і кількість наявних боєприпасів, які можна відремонтувати (відновити), продовжити ресурс та модернізувати, а також визначити можливості з розробки самостійно або в кооперації необхідної номенклатури та кількості боєприпасів.
Що стосується розробки та виробництва ракетного озброєння, то воно на сьогодні ускладнене насамперед затягуванням розробки технологій виробництва твердих ракетних палив (їх компонентів), відсутністю завершених технологій щодо виробництва спеціальних високотехнологічних матеріалів, малотоннажного виробництва високоенергетичних бризантних вибухових речовин, а також вітчизняного полігонного вимірювально-випробувального комплексу ракетного озброєння. Вирішення зазначених проблем є неможливим без гарантованого фінансування як створення ракетного озброєння, так і підготовки його виробництва, а також створення вітчизняних, або закупівлі іноземних технологій та матеріалів, необхідних для розвитку ракетного озброєння.
Загалом, слід зазначити, що незважаючи на заяви вищого державного і військового керівництва, а також постійне інформаційне бомбардування «Укроборонпрому», щодо тотального переоснащення ЗС України новою і модернізованою технікою, до даного процесу на сьогодні залишається чимало запитань. Проте, чи будуть на них відповіді – покаже час. Сьогодні можна сказати лише одне: якщо такі відповіді не знайдуться, то для української армії, й зокрема, її ключового виду – сухопутних військ, які стримують агресора на сході країни, досить скоро можуть настати нелегкі часи.
За матеріалами науково-практичної конференції
Олег Вінер
