Олигарх Виктор Пинчук много лет платит миллионы долларов в фонды западных политиков, проводит с их участием "Ялтинский форум", собирает украинскую и европейскую элиту, и вот он использовал всю свою накопленную в мире репутацию, чтобы попросить новую администрацию США отказать Украине во вступлении в Евросоюз и НАТО, и провести выборы на оккупированном Донбассе — очевидно, под контролем оккупантов.
Если бы Виктор Михайлович профинансировал Валдайский форум с Путиным и разместил эту статью в "Российской газете", там его заявления получили бы бурные аплодисменты. Но Кремлю сейчас пиар нужен в Америке, чтобы Трамп почитал.
Зарабатывать деньги в Украине, жить на Западе, и требовать оттуда, из США, чтобы его стране во время войны с Россией отказали в интеграции в западный мир, может только тот человек, который в свою страну и в свой народ не верит, и себя с Украиной не отождествляет.
Эти предложения — по сути капитуляция в войне, в которой погибло более 10 тысяч соотечественников Пинчука, и которые продолжают гибнуть каждый день. Если, конечно, "человек мира" считает погибших своими соотечественниками — ведь об этих жертвах в статье в "Уолл-Стрит джорнэл" почему-то ни одной строчки не нашлось.
В Украине телеканалы Пинчука делают важную патриотическую работу для нашего общества, украинские предприятия, подаренные ему тестем, платят налоги, но за рубежом у нас экспортный вариант Пинчука — делец, для которого нет никаких принципов, которые он был бы не готов конвертировать в доход.
Ну прямо как его любимый герой Фрэнк Андервуд.
P.S. Сім тез про колонку Пінчука
Автор побудував аргументацію на принципово хибному постулаті, що Росія готова гарантувати стабільність України в обмін на поступки з боку України
Віктор Михайлович Пінчук написав колонку у Wall Street Journal. Я сухо, буквально сім тез:
1. Колонка – це не Realpolitik. Це лише гра в Realpolitik. Це західне турне проекту "Трудящі вимагають примирення з Росією".
2. Колонка прекрасна. Прекрасна своєю витонченою відвертістю, маніпулятивністю і провокативністю. Все зроблено за канонами сучасного мистецтва. Щоб автора капіталізувати, а людей змусити рефлексувати.
3. Автор побудував аргументацію на принципово хибному постулаті, що Росія готова гарантувати стабільність України в обмін на поступки з боку України. Це неправда. Тому що Росії не потрібні ані стабільна Україна, ані болючі компроміси України. Їй потрібна лише повна безумовна поразка України. Переконаний, автор, як людина дуже розумна і досвідчена, це розуміє. Але свідомо пише інше.
4. Автор зводить в абсолютне виправдання будь-чого аргумент про "тисячі життів, які треба врятувати". За логікою автора неминуче дійдеш висновку, що найкращий спосіб врятувати тисячі життів — це невідкладно знищити своїми руками державу Україну.
Автору байдужа моя і ваша думка про його колонку
5. Автор абсолютно правильно пише, що з Росією потрібно домовлятися, але елегантно не визначає червоні лінії можливих домовленостей. Тому і Крим можна прибрати з дороги, і від інтеграції в ЄС відмовитися, і вибори на Донбасі провести прямо зараз, і взагалі можна все, що хочуть почути від автора на Захід і Схід від Києва, тому що див п. 4. Автор відкидає думку, що прибрати Крим з дороги, яка веде до домовленості стосовно Донбасу — це втратити і Крим, і Донбас, і, зрештою, Україну.
"Територіальна цілісність України не є предметом переговорів і компромісів" — це могло б бути лише одне речення в колонці автора. Але його там немає.
6. Якби теоретично сценарій автора міг бути реалізований, то він повернув би Україну в листопад 2013 року. Але це була б Україна юридично без Криму, фактично без Донбасу і реально без шансу на людське майбутнє.
Автор не допускає думки, що у нас немає вороття. Ми можемо рухатися лише вперед. Вперто, з помилками, але вперед, поступово заміняючи істеричний патріотизм здоровим патріотичним глуздом.
7. Автору байдужа моя і ваша думка про його колонку. По-перше, тому що вона написана для інших аудиторій – в основному для команди нового президента Трампа і трохи для команди старого президента Путіна. Дивіться, пише автор, я в темі, я в тренді, зі мною можна говорити. По-друге, тому що автор колонки знає, що щоб він не написав, а світлі голови все одно стануть до нього в чергу, щоб відвідати його незмінно солідний захід в Давосі, виступити на наступному незмінно крутому YES та прийти на відкриття наступної виставки в незмінно чудовий PinchukArtCentre.
Дмитро Кулеба
Постійний представник України при Раді Європи
