Саакашвілі дивився в обличчя ненависної реальності скорботними очима обманутої дитини. Мільярдери використовували його і в Тбілісі, і в Києві
espreso.tv
Відставка Михаїла Саакашвілі з поста глави Одеської обласної адміністрації — сенсація тільки для тих, хто самостійними зусиллями помістив себе у світ власних ілюзій, далекий від справжніх реалій української політики.
Насправді Михаїл Саакашвілі перестав бути главою адміністрації Одеської області ще 14 квітня 2016 року, коли з поста прем’єр-міністра України був зміщений Арсеній Яценюк — головний конкурент президента Петра Порошенка в здійсненні владних повноважень. Втім, конкурент — це дуже сильно сказано, бо ж Яценюк з самого початку не був налаштований на конфронтацію з Порошенком.
Але глава держави — не з тих політиків, які зацікавлені в балансі. І одночасно — не з тих, хто вдається до боротьби з конкурентами з відкритим забралом. Петро Порошенко вміє вичікувати і використовувати інструменти.
Тісна Одеса
espreso.tv
Одним з таких інструментів і став Михаїл Саакашвілі. Звичайно, сам колишній президент Грузії в якості інструменту себе не сприймав. Він навіть уявити собі не може, що його хтось так може сприймати — і на цих рисах його особистості нескладно грати, особливо людині, яка знає Саакашвілі з дитинства, зі студентських років.
Можливо, самому Саакашвілі в разі успішного торпедування уряду Яценюка були запропоновані різноманітні преференції, аж до поста прем’єр-міністра. У всякому разі його призначення на цю посаду як би лобіював російський олігарх Костянтин Григоришин, який залишається в хороших відносинах і з Порошенком, і з Саакашвілі.
Можливо, сам Саакашвілі уявив себе "майстром українських королів" — в усякому разі, існує історія про те, як він особисто пропонував посаду прем’єр-міністра Арсену Авакову. Можливо, Саакашвілі вважав, що відставка Яценюка відкриває дорогу до дострокових виборів і успіху його власного політичного проекту, "дублера" БПП.
Не знаю, на що розраховував Саакашвілі, але по Яценюку він спрацював професійно, як справжнісінька ракета прямого наведення. Його антикорупційні форуми, які широко висвітлювалися в медіа — форуми, на яких ретельно обходилася фігура глави держави. Його особисті виступи зі звинуваченнями в корупції Яценюка і соратників прем’єра. Його блискуче сконструйований в Грузії образ невіддяченного реформатора — все це в значній мірі підірвало авторитет прем’єра і полегшило задачу президента.
Але коли розвіявся дим після битви, виявилося, що Саакашвілі в результаті успіху Порошенко не дісталося практично нічого. Глава держави спокійнісінько домовився з "Народним фронтом" про формування нової коаліції. На цей момент ні про які дострокові вибори і мови бути не могло — ані для Порошенка, ані для Яценюка.
А новий прем’єр міг бути тільки фігурою, яка однаково підходила як БПП, так і "Народному фронту". Саакашвілі явно був не такою постаттю.
Таким чином, після формування уряду Володимира Гройсмана колишній президент Грузії з антикорупціонера загальнонаціонального масштабу перетворився на звичайного регіонального чиновника — роль, яка аж ніяк не могла влаштовувати Саакашвілі.
І тому, що в Одесі йому з самого початку було тісно. І тому, що він так і не зміг отримати реальний контроль над регіоном і навіть над його обласним центром. У випадку з містом — ще й через свою одвічну самовпевненість, що дозволила йому висунути в мери Одеси зовсім нехаризматичну, нікому не відому людину, яка стала зручним інструментом для переобрання Геннадія Труханова. Втім, не виключаю, що це було зроблено спеціально.
І тому, що в одному окремо взятому регіоні радикальні перетворення неможливі за визначенням — що Саакашвілі і визнав у своєму останньому виступі на посаді глави адміністрації. Цікаво, а в день призначення він і справді про це не підозрював?
Чому він не пішов у відставку тоді, коли навіть йому стало ясно, що його просто використали? З однієї простої причини, з Україною ніяк не пов’язаною. Справа була в парламентських виборах в Грузії.
Грузинська мрія
Саакашвілі — я вже писав про його парадоксальне вміння жити у власному світі і не помічати реалій — щиро вірив в перемогу своєї політичної партії на парламентських виборах в Грузії. Він — як це часто буває на американському континенті — відправив балотуватися до парламенту власну дружину. Він виступав з передвиборчими заявами. Він обіцяв повернутися наступного ж дня після виборів і призначити Хатію Деканоїдзе новим міністром внутрішніх справ.
Він був весь буквально поглинений цими виборами і своєї хлоп’ячою вірою в реванш. І, звичайно, він не хотів повертатися в Грузію — або просто приїжджати до Грузії до соратників-переможців — в ролі відставного губернатора. Він хотів прибути в Тбілісі в якості глави адміністрації Одеської області.
Реформатор з великої країни, який вітає реформаторів маленької і готовий їм допомогти і навіть їх очолити. Це повинно було нагадувати повернення Наполеона. Він уже стискав у руках імператорську треуголку.
Але Бог не дав йому навіть 100 днів. Партія Саакашвілі вщент програла парламентські вибори в Грузії. Навіть дружина колишнього президента не змогла пройти в парламент по мажоритарному округу. Ворог Саакашвілі, мільярдер Бідзіна Іванішвілі, тріумфував — у його партії вийшло створити конституційну більшість.
Більш того — соратники Саакашвілі відмовилися до нього прислухатися тоді, коли він порадив їм не брати участь у другому турі виборів і зараз партія колишнього президента опинилася на межі розколу.
Саакашвілі дивився в обличчя ненависної реальності скорботними очима обманутої дитини. Мільярдери використовували його і в Тбілісі, і в Києві. З цього моменту відставка з поста глави Одеської обласної адміністрації стала справою кількох днів. У Києві збереження Саакашвілі на посаді теж було вже нікому не потрібно. Залишалося тільки дати йому привід заявити про відхід.
Що далі
Виникає, однак, питання — а що далі? Далі — нічого нового. Якщо Саакашвілі дійсно захоче піти в хрестовий похід проти свого друга студентських років, він знову стане інструментом — тільки вже не інструментом Порошенка, а інструментом проти Порошенка. Питання, однак, в тому, хто захоче цим інструментом скористатися. Тому що можливості Саакашвілі — на відміну від часу, коли він атакував Яценюка — будуть значно обмежені.
Він зможе скористатися послугами тільки тих олігархів, які хотіли б торпедувати президента і готові надати телевізійну трибуну відставному чиновнику — але таких олігархів поки що не проглядається.
"Перспективні молоді політики", на яких він розраховував, були приголомшені його вождизмом — та й самі мають чималу манією величі. До того ж за останній час ці "перспективні молоді" сповна відчули свою вразливість.
Цю вразливість може відчути і сам Саакашвілі. Давайте не будемо забувати, що в Одесі вже днями з’явиться новий глава адміністрації. А ще новий глава місцевого силового відомства. Мало що вони можуть виявити. Але хто сказав, що вони це негайно оприлюднять?
Чому б Петру Олексійовичу не зберігти світлий образ Михаїла Ніколозовича? Тим більше, що Михаїл Ніколозович і так вже в розшуку в Грузії. З нього вистачить звинувачень. Він — реформатор, а не втікач.
Але вибір між реформатором і втікачем може стати вибором між інструментом і мамуарістом.
Віталій Портников
