Інтерв’ю Секретаря РНБО України О.Турчинова інформаційному агентству УНІАН
rnbo.gov.ua
Статус і значимість РНБО з роками нівелювалися, організація дискредитувалася як орган впливу в державі. Коли ви прийшли до РНБО з великої політики, які виклики і завдання ставили перед собою? Наскільки ефективні інституції в структурі РНБО?
Спочатку РНБО створювалася як певний аналітичний центр, потім це була тиха кадрова заводь для «хороших» людей, для яких у Кабміні місця не знаходилося. Але в умовах війни, в умовах агресії, цей орган почав ефективно працювати.
Ми не беремо на себе чужих повноважень, але ті функції та завдання, які покладені на нас Конституцією і законом, ми намагаємося професійно виконувати.
Так, треба було існуючу довгі роки «тиху заводь» перетворити на ефективний механізм, який, перш за все, на інтелектуальному та організаційному рівні продукує, готує стратегічні рішення, а після прийняття координує і контролює їх виконання.
Наскільки це вдається?
Скажімо так: фінансування в мирні часи було значно більшим. У воєнний час кожну копійку доводиться направляти в армію, в національну гвардію… Але при цьому, навіть за мінімального фінансування, система може працювати. Наприклад, ще років 10 тому було прийнято рішення про створення Ситуаційного центру. Гроші, виділені на ці цілі, кілька разів списувалися, але нічого не відбувалося. А ми за місяць відпрацювали цю тему, підготували програмне забезпечення, систему управління, і запустили Головний ситуаційний центр, який не поступається за своїми можливостями аналогам у провідних країнах. Сьогодні створено багаторівневу систему, яка включає в себе як Головний ситуаційний центр РНБО, так і ситуаційні центри, які створені у всіх силових структурах і в регіонах для того, щоб оперативно можна було оцінити будь-яку загрозу, будь-яку проблему, прогнозувати розвиток ситуації і швидко приймати правильні рішення.
Зроблено чимало. Перш за все, ми підготували і забезпечили прийняття документів стратегічного характеру. Це стосується оборонного планування, побудови цілісної системи безпеки країни. Прийнято Стратегію нацбезпеки, Концепцію реформ сектору безпеки і оборони, Військову доктрину, Стратегічний оборонний бюлетень, Стратегію кібербезпеки… Це — той фундамент, на якому базується бачення нашої оборонної перспективи і безпеки країни. При цьому це й детальний план реформ усіх силових структур. Попри військову агресію, ми не можемо стояти на місці, ми мусимо знаходити ресурси на реформування та оновлення системи. Я вважаю, що в питанні реформування в секторі безпеки і оборони зроблено значно більше, ніж в інших секторах.
Попри економічні труднощі, ми переходимо на стандарти НАТО, ми відпрацьовуємо ефективну систему захисту держави, ефективну систему захисту громадян. Фундамент закладено. Тепер, безумовно, дуже важливо, щоб всі керівники силових відомств забезпечили якісну реалізацію запланованого. Ми не можемо їх підмінити в керівництві силовими структурами, ми можемо лише контролювати виконання та координувати їхню роботу. Але, зі свого боку, нікому саботувати і байдикувати не дамо.
Два роки тому раптом з’ясувалося, що у нас немає ні армії, ні забезпечення для неї, ні зброї, щоб відбиватися і захищатися…
За часів Радянського Союзу ракетно-ядерний щит формувався на українських підприємствах. Наша країна мала потужний оборонний потенціал. Але протягом останніх 20 років наш військово-промисловий комплекс свідомо знищувався. Почалося з Будапештського меморандуму, коли Україна відмовилася від третього у світі ядерного потенціалу в обмін на «надійні гарантії» своєї безпеки. Але коли час настав, з’ясувалося, що ці гарантії нічого не варті. А одна з країн-гарантів розв’язала проти нас війну.
З іншого боку, російська агентура і кремлівські маріонетки, які керували протягом багатьох років нашою країною, системно працювали на знищення основ безпеки України. Знищували армію, озброєння, оборонну промисловість… Підприємства оборонного комплексу ставали банкрутами, багато з них закривалися, обладнання розрізали і здавали на металобрухт. Краще озброєння знімалося з бойового чергування і продавалося. Ось те, з чим ми починали працювати.
І наскільки якісні зміни відбулися за два роки? Наскільки ми стали сильнішими? Наскільки готові самі себе забезпечувати озброєнням?
За дуже короткий історичний період Україна, стартувавши практично з нульової точки, має на сьогодні одну з найбоєздатніших армій в Європі. Ми поступаємося за чисельністю і кількістю озброєнь Росії, але наша армія вже готова захистити свою країну і протистояти переважаючим силам агресора. Росія зрозуміла, що не зможе поставити Україну на коліна. Вони не змогли цього зробити в 2014 році, тим більше, не зможуть зараз, коли ми змогли відновити оборонний потенціал і створити боєздатну армію.
Боєздатна армія характеризується не чисельністю, а готовністю і здатністю виконувати бойові завдання. Скажу відверто: не всі радісно сприймають посилення нашого військового потенціалу, і ми змушені спиратися здебільшого на власні сили і керуватися пріоритетом наших національних інтересів.
У 2014 році, коли був колосальний дефіцит часу, фінансів, матеріальних ресурсів, зброї, всього… я провів велику кількість переговорів з нашими зарубіжними партнерами. Нагадував їм про Будапештський меморандум, казав, що потрібно допомогти. Але наші партнери плескали по плечу і говорили: мовляв, тримайтеся, ми будемо впливати на Росію дипломатичним шляхом. Мене постійно просили не брязкати зброєю, не проводити мобілізацію, загалом, «не провокувати Росію». Мені дали чітко зрозуміти, що якщо збройні сили РФ вторгнуться на територію континентальної України, нам не зможуть надати військову допомогу.
Але я чітко розумів, що жодні дипломатичні зусилля не зупинять агресію Росії, вона буде рахуватися лише з силою. У мене не було права на інші рішення. Ми мусили захистити свою країну. Ми почали навчання військ і їх перекидання з Заходу на Схід. Я підписав Указ про мобілізацію. Було створено Нацгвардію, в МВС почали формуватися добровольчі батальйони… Я темпи першої мобілізації розраховував за кількістю берців, які були здатні випускати наші підприємства. Солдат просто не було в що взути!..
Тоді нам не дали жодного набою. Не кажучи вже про більш складне озброєння.
Сьогодні ми перебуваємо в ситуації, коли у нас є чим воювати і є кому воювати. Хоча жодної одиниці летального зброї ми від наших партнерів досі не отримали.
А ми самі вже виробляємо якісь аналоги?
Сьогодні ми виробляємо широкий спектр зброї та військової техніки. У 2014-му ми заклали основи і запустили процеси. Це — виробництво, це вимагає часу. Звичайно, не можна було за березень або квітень 2014 року все відразу відновити. Реальні результати оборонпром почав давати вже з 2015 року.
Ми закриваємо всі основні потреби в техніці й озброєнні наших Збройних Сил, Нацгвардії, всіх силових структур. Українські підприємства виготовляють багато позицій: починаючи від пістолетів і автоматів і закінчуючи бронетехнікою і потужними ракетними комплексами… Але дуже складно закривати весь спектр сучасних озброєнь самостійно. Умовно кажучи, у нас є потужна ефективна бронетехніка, але щоб вона відповідала найвищим стандартам, необхідні найсучасніші приціли, необхідні прилади нічного бачення і т.п. Тому нам дуже потрібна військово-технічна кооперація з нашими партнерами.
У нові види зброї та техніки, які ми зараз проектуємо і виробляємо, відразу закладаються стандарти НАТО. Відразу потрібно озброюватися так, щоб не було необхідності переозброюватися, щоб наша зброя нічим не поступалася кращим зразкам. І це досить витратна тема. При проблемному бюджетному фінансуванні, при тому ж саботажі в парламенті, це дуже важко дається.
Які сфери ВПК можна вважати флагманами української «оборонки»?
Заводи, які простоювали багато років, зараз нарощують виробництво. Харківська танкова школа відома всьому світові. Наші танки і бронетранспортери не поступаються зарубіжним аналогам. ДП «Антонов» виробляє військово-транспортний літак, один з кращих у світі. Але ці, як і багато інших підприємств, мають, м’яко кажучи, далеко не найсучасніше обладнання. Для того, щоб забезпечити випуск зброї і техніки нового покоління, потрібні великі інвестиції в технічне переозброєння виробництва. Без впровадження нових технологій (цифрових, 3-d друку і так далі) ми не зможемо конкурувати на зовнішніх ринках озброєнь і надійно захищати країну в умовах відсутності ефективної системи колективної безпеки в Європі та світі. Але це — окрема тема нових викликів, які потребують негайної економічної і технологічної трансформації нашої країни.
Повернімося до вашого запитання. Одна з програм, яку я особисто курую, — це ракетобудування — відновлення ракетного щита України. Нещодавно ми провели успішні пуски ракет українського виробництва. Вони за своїми характеристиками значно перевершують російські аналоги. Це реалізація завдання, яке стоїть перед вітчизняним оборонпромом — нова українська зброя нічим не повинна поступатися російській, більш того, перевершувати її. Реалізація нашої ракетної програми — шлях до забезпечення надійного захисту нашої країни. У роботі зараз знаходяться дуже перспективні розробки, які дозволять повернути Україні втрачене лідерство на ринку ракетних технологій.
Чи зацікавлені наші іноземні партнери в придбанні такої української зброї?
Парадигма розвитку сучасного світу, що супроводжується різким збільшенням кількості і масштабів збройних конфліктів, привела до великого зростання попиту на якісну зброю, в тому числі, українського виробництва.
Зараз ми відновлюємо свою присутність на ринках озброєнь, повертаємо раніше втрачені позиції України. Думаю, що український ОПК буде не лише потужним стимулом промислового зростання, але і буде здатний забезпечити серйозний приріст для нашого бюджету валютних надходжень.
Зможемо конкурувати з «Джавелінами», котрих так і не дочекалися?
Скажімо так: українська «Стугна» з лазерним наведенням на ціль в своєму класі має колосальний попит не лише в наших військах, а й за кордоном. Ракета «Джавелін» має теплове самонаведення. Але якщо, наприклад, танк перебуває в обороні з непрацюючим двигуном, то ефективність «Джавелін» різко падає, а «Стугна» зможе точно вразити таку ціль. Але «Джавелін» дуже добре працює по рухомих цілях, і ми, за згодою наших партнерів, могли б швидко налагодити випуск її аналога в Україні.
Відсутність необхідної комплектації і жорстка відмова від багаторічної кооперації з російськими підприємствами змушує нас шукати вихід і знаходити можливість виробляти потрібні вироби, блоки і необхідні комплектуючі самотужки. Наприклад, через відсутність поставок безпілотників ми налагодили виробництво тактичних БПЛА. Цьогоріч нам запропонували безпілотники на порядок гірші тих, що ми випускаємо. Але ми не стоїмо на місці і йдемо далі — на «Антонова» вже презентували модель нового бойового безпілотника, який може ефективно вражати цілі на далеких відстанях.
А якщо наші партнери знімуть обмеження з постачань, ми, звичайно, не відмовимося ні від «Джавелінів», ні від будь-якої іншої зброї. В умовах військового протистояння зайвої зброї не буває. Ми взагалі не відмовляємося ні від чого, що нам дають.
З іншого боку, випереджальний розвиток оборонпрому стимулює економіку країни. Дедалі більше недержавних різнопрофільних підприємств починають працювати з військовою тематикою. Збільшується кооперація, удосконалюються технології, створюються нові робочі місця.
Коли йдеться про захист, більшою мірою постає довгий — з півночі на південь — сухопутний кордон з Росією. А наскільки ми захищені від нападу з моря?
Знаєте, говорити, що Україна вже повністю має надійний захист і на суші, і з повітря, і з моря, було б великим перебільшенням. Проблем дуже багато. Особливо гострі проблеми потрібно вирішувати у протиповітряній обороні…
Тому що на східних кордонах дедалі частіше помічають ворожі літаки?
…Ми бачимо, що вздовж нашого кордону з російського боку зміцнюються авіабази, збільшується кількість авіації, в тому числі, штурмової. А у нас навмисно знищувалася система ППО, відновлення якої — дуже складний і витратний процес. Тому протидія російській авіації і їхнім крилатим ракетам для нас є дуже серйозним завданням. А якщо ми говоримо про ВМС, то сьогоднішній наш пріоритет — берегова оборона. При цьому, Україна — морська держава, і ми не відмовимося і від розвитку нашого флоту.
Тим часом Росія перетворює Крим на військову базу…
Так, вони називають його «непотоплюваним авіаносцем».
Наскільки ми захищені від нападу з півострова?
Жодна держава в Європі не має такого довгого кордону з РФ, як Україна. І, безумовно, наступ може бути не тільки зі сходу, з окупованої території Донбасу. Він може початися і з півночі, і з півдня, і з окупованого Криму… Ми мусимо бути готовими протистояти нападу РФ з будь-якого напрямку, а що більш імовірно, відразу з кількох. Ми просто повинні бути до цього готові. Без паніки, страху і метушні. Повинні чітко усвідомлювати, що захищати себе ми будемо самі. Спокійно, з розумінням до цього ставитися і готуватися.
В економіці та політиці має бути чіткий пріоритет — пріоритет захисту та оборони нашої країни. Це повинні розуміти і в парламенті. Не мірятися рейтингами і порожніми обіцянками, не змагатися, хто кого більше обіллє брудом, а приділяти увагу обороні і безпеці України. Все інше — від лукавого.
