Сталася подія, важливість якої яку майбутнім історикам ще доведеться оцінити, оскільки очевидно, що навіть прихильники Порошенко чомусь цього доки не зробили. А подія без перебільшення – дійсно історичної ваги. Я вже порівняв її учора зі знаменитим «Бостонським чаюванням».
В межах святкування річниці хрещення Русі, сталася подія, яка за своєю значущістю затьмарює навіть гіпотетичний розрив дипломатичних стосунків, якого так і не сталося. Це промова, яку виголосив Порошенко.
Особисто не раз чув Петра Олексійовича «наживо», коли він виступав на мітингах та зустрічах, ще не будучи президентом. Говорить він яскраво, живо, образно й з великим почуттям гумору. Тут я побачив зовсім іншу людину. Петро Олексійович промовляв без папірця, але дуже, на перший погляд, невпевнено, затинаючись і підшукуючи (недруги скажуть – згадуючи) необхідні слова та вирази.
Моя особиста думка – він дуже хвилювався. Напевне навіть більше, ніж під час інавгурації. Бо Петро Олексійович Порошенко, п’ятий президент України, виголосив учора найголовнішу у своєму житті промову.
Так, це не помилка. Те, що сказав Порошенко 28 липня 2016 року на Володимирській гірці у місті Києві у присутності міністрів, політиків, в тому числі закордонних, голів релігійних конфесій України, військових, журналістів, у тому числі закордонних та представників громадськості – найголовніша промова його життя. Його лебедина пісня. З нею він увійде в історію.
Цю промову цілком наводити не стану – хто не чув – перегляньте будь ласка її текст.
Порошенко сказав усе точно, до коми. Нічого не забув. Гарно аргументував свою позицію. Вперше пролунав посил, що Київська церква є Церквою-матір`ю для Московської, а не навпаки. Наведу ключову, як на мене, фразу, заради якої він і вийшов до трибуни: «За цей рік як український Президент я мав добру нагоду зустрітися з Вселенським Патріархом. Твердо переконався, що Його Всесвятість молиться за Україну і думає над тим, як допомогти нам вирішити наші проблеми.
Сьогодні я особливо радий вітати серед нас його високоповажного представника, архієпископа Тельміського Іова. Перекажіть, владико, Його Всесвятості, що Православна Церква в Україні потребує невідкладної уваги з боку Вселенського Константинопольського Престолу. Він – єдиний, хто спроможний допомогти православним України об’єднатися та врегулювати канонічний статус Української Церкви в структурі світового Православ’я».
Більшість мирян погано розуміються на внутрішніх справах, звичаях, традиціях та канонах Церкви, аби зрозуміти усю вагу цих слів. Це добре розуміють у Москві. Зараз, без сумніву, патріарх Російської православної церкви Кирило (Гундяєв) дориває залишки волосся в усіх частинах свого тіла. Бо перша особа Української держави фактично оголосила про відхід Української православної церкви від Москви. Порошенко прямо оголосив: Україна більше не є частиною «Русского православного мира».
І не важливо, що нині УПЦ КП не визнано християнським світом; не важливо, що патріарх Філарет в особистій анафемі. Це вже позаду. Постає нова ера. Поясню свою думку.
Протягом 25 років Україна безуспішно боролася за створення єдиної Помісної Автокефальної Православної Церкви, на яку, згідно з православними канонами має повне право. З певних політичних мотивів (передусім страх Фанара перед Москвою) цю боротьбу за межами України, та й усередині неї активно підтримано не було. І от сталося.
Давайте звернемо увагу на один дуже цікавий момент, який чомусь залишився поза увагою політичних коментаторів. Президент України виступив не аби де і не аби коли, а – під час хресної ходи, організованої неканонічним (поки що) Київським патріархатом. На цій ході був присутній (з офіційним візитом – це дуже важливо!) особистий посланець Вселенського патріарха Варфоломея – архієпископ Іов.
Представник Вселенського Патріархату при Всесвітній раді церков, архієпископ Тельміський Іов
«Совпадєніє»? Не думаю. Вселенський патріарх до неканонічних Церков особистих посланців з офіційними візитами не відправляє, якщо… Якщо не намічається певні зміни у статусі тих Церков.
Внутрішній етикет та протокол Церкви – справа свята. Наприклад, для Фанара нещодавнє звернення Верховної ради України – порожній папірець, який не має ніякої юридичної та політичної сили. Проте чомусь тут вийшло інакше:
«З великою надією в Києві сприйняли звістку про те, що Священний Синод Константинопольського Патріархату створює спеціальну комісію для розгляду заяви українського парламенту».
Чому Фанар пішов на це? Чому саме зараз? Відповідь шукаємо в останніх подіях.
Крок перший: 10 березня 2016 року, під час візиту Петра Порошенка до Туреччини відбулася зустріч з Архієпископом Костянтинополя-Нового Риму, Вселенським патріархом Варфоломеєм. Мету зустрічі не приховували:
«Безумовно, ми говорили про майбутнє України, про мир, про єдину Помісну Православну Церкву, якої прагне і чекає Український народ» (bbc.com).
Ця зустріч дуже важлива. Справа в тому, що згідно з Кодексом Юстиніана, офіційним головою Церкви вважається імператор. Це екстраполюється і на помісні Церкви. Давно вже імператорів немає, але перша особа в державі його уособлює. Саме тому, навіть в українських церквах Московського патріархату під час літургій попи змушені згадувати й молитися за ненависного багатьом з них президента Порошенка. Тому що – канони…
Отож, символічний очильник майбутньої помісної Церкви зустрівся із Вселенським патріархом для обговорення створення тієї помісної Церкви. Аргументи неспростовні, бо згідно з 34-м апостольським правилом, кожен народ має право (але лише право, Констятинопіль не зобов’язаний його реалізовувати) на власну Автокефальну Церкву. А от інше правило: кожна Церква повинна застосовуватися до народності й національності того краю, в якому вона, та Церква, існує підтверджено 17 правилом IV Вселенського Собору та 38 правилом VI Вселенського Собору.
Зустріч Порошенка з Варфоломеєм відбувається на початку заключного етапу підготовки до VIII Вселенського собору на Кіпрі. І отой Собор – це крок другий.
Відчуваючи, що тхне смаженим, Москва зробила усе, аби «українське питання» на Соборі було знято. Цікаво, що серед тих питань обговорення надання визнання УПЦ КП або надання Україні автокефалії не планувалося. Чому ж Кремль так сполошився? Бо там обговорили й прийняли низку інших рішень, які відкривають Україні шлях до автокефалії. А заразом звинуватили РПЦ в етнофілії, тобто – обслуговуванню інтересів держави на школу інтересам Церкви – страшний гріх.
Але це ще не все. Нам не відомо, які домовленості поміж православними ієрархами щодо України було прийнято у кулуарах того собору, НЕОФІЦІЙНО поки що. Але істерична реакція Москви багато про що говорить. Ми не знаємо, які неофіційні поки що рішення приймалися поміж членами делегації України та Фанаром під час зустрічі Порошенка з Варфоломеєм.
До цього додам, що Вселенський патріарх ОФІЦІЙНО визнає канонічними кордони Московського патріархату до 1686 року, тобто, до одностороннього і неканонічного приєднання Москвою Київської митрополії і навпаки, територію Київської митрополії до 1686 року вважає власною канонічною територією.
Отож, учорашня промова Порошенка, на мою особисту думку – це верхівка айсбергу, перший видимий результат багатомісячної (якщо не багаторічної) підспудної роботи на створення єдиної помісної автокефальної Церкви в Україні.
І отой хресний хід, що його організували проросійські політики та Московський патріархат – це спроба показати і Фанару, і цілому світові, що православні України вірні Москві. Спроба, яка з тріском провалилася.
Більше того, Порошенко геніально використав цю акцію як іще один аргумент того, що Московський патріархат займається політикою, що він не полишив оту «етнофілію» (читайте і слухайте промову). Він спеціально ініціював «альтернативний» хресний хід, на який запросив представника Фанару. Начебто на ЦЕЙ ХІД, але разом із цим надав можливість архієпископу Іову «помилуватися» і на те, що витворяють московські батюшки.
Порошенком як політичним гравцем можна захоплюватися безкінечно. Він, мов справжній гросмейстер, прораховує на кільканадцять ходів уперед. І кожен його хід своєчасний і невідпорний. Гадаєте, чому він заговорив про соціологічні дослідження? Це аргумент для Фанару: у разі надання Автокефалії, більша частина парафій Московського патріархату перейде в Український. Для Варфоломея це дуже важливо, бо Фанар харчується переважно з Москви.
Тепер Фанару м’яко натякають: буде в Україні єдина Автокефальна помісна Церква – вона годуватиме Вселенського патріарха, але без тих амбіцій Москви. Не здивуюся, якщо Іову нададуть пакунок документів, в яких чітко зазначено: щорічно Московський патріархат висотує з України понад ДЕСЯТЬ МІЛЬЯРДІВ ДОЛАРІВ (решта парафій РПЦ дає сім). І частина тих мільярдів тепер відправлятиметься просто на Фанар.
Президент України провів зустріч з представником Вселенського Патріархату при Всесвітній раді церков, архієпископом Тельміським Іовом
Тут також інтереси українських ієрархів, котрі (ієрархи) поки що належать до Московського патріархату: якщо УПЦ КП стане канонічною, то усі ті мільярди осідатимуть не у Москві, а – у Києві. Багато хто вже починає відвертатися від Кирила, відчуваючи, що політика змінилася. Митрополит Одеський та Ізмаїльський, лютий донедавна прибічник Москви Агафангел раптом «не знайшов можливості» відправити на хресний хід своїх людей. Це просто так? Ні, шановні – нічого у Церкві просто так не буває.
Кремль у паніці. Промову Петра Порошенка там зараз розбирають на цитати. Там зараз виття, стогін, плач та скрегіт зубів не згірший, аніж у «пітьмі зовнішній». Бо «Русский мир» — це не танки та «Іскандери», це передусім світосприйняття, це ідеологія, це войовнича православ’я. Гадаєте через що послу Росії в Україні панові Зурабову наступного дня Путін дав під зад коліном?
Один з досить відомих в Україні істориків Церкви в особистій бесіді зі мною дуже засумнівався, що Варфоломей видасть томас про Автокефалію Української православної Церкви. Не сперечаюся. Подивимося. Фанар зараз теж на роздоріжжі, адже Москва може піти на розкол (вона вже фактично його почала), чого Варфоломею ой, як не хочеться.
Проте Порошенко вдарив і в цьому напрямку. Бо Новому Риму буде дуже нелегко відмовити Україні. Та й чи зможе? Тут один нюанс. До надання автокефалії Порошенко міг закликати Фанар неофіційно, у ЗМІ, у якихось інтерв’ю тощо. Але ніколи б він не звернувся з таким закликом ось так, на очах в усього світу, та ще й з офіційним зверненням до Варфоломея через його особистого посланця. Питання престижу: а якщо той відмовить, як виглядатиме Петро Олексійович? Отож, якісь домовленості там напевне є.
Так, можливо, надання Україні Автокефалії відбудеться не цього року і не наступного – Церква взагалі не полюбляє поспіху, вона мислить іншими категоріями часу. Так, можливо ота комісія працюватиме роками. Це не важливо. Важливо те, що результат буде однозначний. І саме Порошенко зробив отой рішучий крок через Рубікон. Зробив – на секундочку – будучи до цього моменту дияконом УПЦ Московського патріархату!
І це катастрофа для Кремля. Це катастрофа для Російської православної Церкви. Я недаремно учора порівняв цю промову з «Бостонським чаюванням» — саме з нього почалася реальна незалежність США від Британії. То був СИМВОЛІЧНИЙ ЖЕСТ ЗВІЛЬНЕННЯ.
Ну і ще третій удар – це вже внутріполітичний. Як відреагували вороги Порошенка? Ви помітили, що під час заходу не були присутні ані Тимошенко, ані Ляшко? Цим вони наче показують українській спільноті, що реально перебувають на боці Московського патріархату. Скільки на цьому своїх потенційних виборців вони втратять?
Уявіть собі: Петро Порошенко – до цього моменту вірний церкви Московського патріархату, фактично виходить з нього і переходить до неканонічного Київського (принаймні так виглядає). Тим самим, він подає приклад громадянам всієї держави: роби як я. А тим часом пані Тимошенко мовчить. Її взагалі не видно й не чути.
gov.ua
Не знаю, як відреагують на хід президента України у Москві. За логікою, Порошенка мають піддати анафемі. Адже він зробив те саме, що свого часу Філарет. Анафема Порошенку буде величезною катастрофою для політики Кремля (до речі, ще питання чи пішов би на цей крок Петро Олексійович, якби не мав якоїсь упевненості?) Проте і не відреагувати Гундяєв не може: для Церкви Порошенко не президент, а – звичайне «чадо», яке раптом взяло й покинуло лоно материнське. Якщо Гундяєв не анафемствує Порошенка, це буде ще одним аргументом що Московський патріархат перетворився на інструмент влади в руках Путіна.
Для супротивників Порошенка це – класичний цугцванг, як у шахах. Він зробив блискучий хід конем, в результаті якого принаймні три фігури опинилися у «виделці», одна з яких при тому – король.
Не знаю, чи грає Петро Олексійович у шахи, проте політичний шахіст з нього вийшов блискучий.
