Збройні Сили України найближчим часом отримають можливість повернути на своє озброєння близько 300 одиниць відновлених та модернізованих танків Т-72 ще радянського виробництва. Про це навесні нинішнього року представникам вітчизняних ЗМІ в Українському кризовому медіа-центрі повідомив заступник генерального директора з виробництва ДК «Укроборонпром» Юрій Пащенко.
— Сьогодні, коли українське військо потребує швидкого і якісного переозброєння, модернізована за міжнародними стандартами радянська військова техніка допоможе додатково посилити українську армію, — зазначив представник вітчизняної «оборонки» з цього приводу.
Це питання особливо актуальне з огляду на те, що Збройні Сили України для ефективного протистояння гібридній агресії сусідньої держави потребують швидкого нарощування своєї боєздатності. Технічний фактор у цьому питанні відіграє далеко не останню роль.
Адже, виходячи з реальних умов проведення антитерористичної операції (АТО), наявність на озброєнні нашого війська достатньої кількості бронетанкової техніки, особливо танків, які є там одним із найефективніших засобів ведення бою, стає для вітчизняного війська сьогодні одним із вирішальних чинників його боєздатності.
У зв’язку з цим зверну увагу на ще один проект, пов’язаний із «поверненням до строю» ЗС України радянських танків типу Т-80. Торік ЗС України (аеромобільні, десантно-штурмові та повітрянодесантні бригади) почали отримувати на озброєння відновлені та модернізовані танки типу Т-80Б та Т-80БВ із газотурбінними двигунами (перша партія — 8 одиниць). Передбачається, що кожна бригада ВДВ отримає по танковій роті, укомплектованій танками типу Т-80.
Декому таке рішення на перший погляд здалося дивним, так само, як і рішення відновити та модернізувати танки типу Т-72. Адже маневреність та висока мобільність десанту ніби не надто поєднується із наявністю у нього достатньо важкого озброєння, яким є танк. Так само, як і повернення у стрій українського війська російського по суті танка типу Т-72, що апріорі передбачає складнощі з організацією його експлуатації та використання безпосередньо в зоні АТО.
Але ці зауваження здаються вагомими лише на перший погляд, якщо не знати деяких нюансів реалізації цих проектів і оцінювати їхню доцільність лише за «зовнішніми» ознаками.
Озброєння вітчизняних ВДВ не тільки танками, а й деякими не менш «важкими» артилерійськими системами (про що в експертному середовищі говорять значно менше), нині виглядає цілком логічним та послідовним. Це обумовлене кількома чинниками.
По-перше, реальні умови застосування частин та підрозділів ВДВ у зоні АТО, де вони радше виконують штурмову функцію, ніж займаються безпосередньо десантною справою, а також аналіз реального досвіду застосування цих формувань у зоні АТО нагально потребують суттєвого нарощування вогневої потужності цих частин та підрозділів, надання їм більшої «автономності» у здатності протистояти «важкоозброєному» супротивнику. У цьому сенсі «легкоозброєний» український десант у порівнянні з формуваннями бойовиків, в яких є танки, артилерійські системи, важкі бойові броньовані машини, ще донедавна мав досить обмежені бойові можливості. Тож отримання українськими десантниками на озброєння «власних» танків та артилерії сприятиме усуненню цього перекосу в бойових можливостях.
По-друге, хоча тепер вони, безперечно, стають більш «штурмовими», ніж «десантними», це зовсім не означає, що такими вони залишаться назавжди. Організаційно-штатна структура цих частин та підрозділів не є чимось сталим, «закам’янілим». Звісно, вона може і обов’язково буде змінюватися, виходячи з потреб і запитів сьогодення та в перспективі. Нині десанту потрібні танки, а завтра — вертольоти, а післязавтра ще якісь типи та види нової військової техніки та озброєння. Тож немає сумніву, що штат та озброєння цих частин та підрозділів у відповідності до цих змін також будуть змінюватися. Тому, мабуть, не слід передчасно волати про «хибність» оснащення ВДВ важкою технікою.
І по-третє, зміст цього рішення (стосовно оснащення ВДВ танками) свідчить про те, що воно є цілком обґрунтованим та виваженим. Це підтверджує вибір типу танка (Т-80 є унікальним за такими важливими для десанту показниками, як рухливість, що забезпечена безпрецедентно високою, як для танка, швидкістю, малопомітність та малошумність у фронтальній проекції завдяки використанню на цьому типу танка газотурбінного двигуна та ще низка інших якостей, що роблять його найбільш «десантним» та «штурмовим» серед наявних типів танків). Окрім того, сам зміст процесу відновлення та модернізації цих танків для потреб десанту (модернізація башти, корпусу та встановлення динамічного захисту типу «Контакт») обумовить те, що Т-80 у складі українського десанту не будуть «випадковими». Виходячи з досвіду АТО, вони цілком успішно мають «вписатися» до складу десантних частин та підрозділів.
І ще про доцільність рішення відновити танки типу Т-72 у складі ЗС України. Дехто вважає таке рішення також поспішним та непродуманим, мовляв, цей танк, по суті, є продуктом російського ВПК, тому його експлуатація буде пов’язана з низкою проблем. Однак мало хто з цих «експертів» бере до уваги певні нюанси, пов’язані із реалізацією цього рішення, які при уважному розгляді роблять його не таким уже й «непродуманим».
Перший нюанс полягає в тому, що вітчизняні бронетанкові ремонтні підприємства мають у справі ремонту та модернізації цих машин не просто значний, а безпрецедентно великий досвід. До того ж на сьогодні на складах та майданчиках зберігання в України є значна кількість танків цього типу у досить прийнятному для відновлення стані. Тож у таких умовах труднощі експлуатації Т-72 в ЗС України явно перебільшені.
Другий нюанс полягає в тому, що підсилення «сімдесятдвійками» ЗС України планується здійснювати зовсім не в «радянському форматі». За словами того ж пана Пащенка, «Укроборонпром» запропонував вітчизняному оборонному відомству повернути ці танки до строю як відновлені за зразком польських танків РТ-91 (версія модернізації Т-72 у відповідності до стандартів НАТО). За його ж словами, цей варіант «відродженого» Т-72 «по-українськи» вже пройшов низку випробувань на польських полігонах, де продемонстрував показники стрільби у нічний час доби, цілком порівняні із показниками останніх російських варіантів модернізації цього типу танка.
Тож можемо дійти висновку, що вітчизняне військо переозброюється не тільки на словах, тобто теоретично, а робить це цілком практично і з урахуванням пріоритетів, визначених реальним застосуванням військ у ході АТО.
Костянтин МАШОВЕЦЬ
До відома
Тісна взаємодія танків та повітрянодесантних військ у арміях світу є доволі поширеною. Так, у найпотужнішій армії світу — збройних силах США — на озброєнні повітрянодесантних військ також перебували танки, які використовувались у реальних бойових діях.
Йдеться передусім про танк типу M551, Шерідан (англ. 152 mm Gun Launcher AR/ AAV M551, General Sheridan) — легкий авіадесантний плавучий танк. Саме цим типом танка було озброєне елітне повітрянодесантне з’єднання армії США — 82-га пдд. У M551 було втілено низку новітніх для того часу конструкторських рішень: корпус із алюмінієвої броні, широке застосування пластмас, гармата-пускова установка, здатна вести вогонь керованою ракетою «Шілейла» тощо. Ці танки активно застосовувалися військом США під час збройних конфліктів у В’єтнамі, Панамі та Перській затоці.