Навіщо Україні потрібен підводний флот?

37

 Повідомлення командування ВМСУ про плани відновлення підводної складової українського флоту "зачепило" багатьох.

Ще б пак – "триває війна, у нас безліч інших проблем, економічна криза, неприборкана корупція, насамкінець, багато невирішених питань, то чи доцільно про це навіть згадувати?", — кажуть одні. Інші намагаються переконати, мовляв, у «недоцільності» такого кроку, з огляду на несприятливі географічні та гідрологічні умови зони відповідальності ВМСУ у Чорному морі. Мабуть, така увага до цього питання навіть з боку «друзів» України не є випадковою – питання цілком слушне і своєчасне і може стати "кісткою" поперек "імперської ненажерливої горлянки".

Дискутувати тут немає про що. Підводний флот потрібен безумовно, особливо у тій скрутній ситуації, в якій опинилася наша держава останнім часом внаслідок російської агресії. Адже світовий досвід свідчить, що підводний флот, як і мінна зброя – це асиметрична відповідь більш сильному агресору. Це прихована присутність біля його берегів, військово-морських баз, на життєво важливих морських комунікаціях. Насамкінець, це можливість ведення розвідки, висадки ДРГ, а у випадку війни – також унікальна можливість ураження кораблів противника торпедами і морськими мінами. До речі, ефективність останніх у випадку постановки приховано, тобто з підводного човна, зростає у рази в порівнянні з надводними кораблями.

Хай там як, але наявність у складі ВМС України хоча б невеликої кількості боєздатних підводних човнів вже буде сильним аргументом та стримуючим агресора фактором. Адже світовий досвід війни на морі свідчить, що жодний розсудливий адмірал не ризикне проводити будь-які операції на морі, якщо матиме навіть підозру, що в тому районі присутній принаймні один підводний човен (ПЧ) супротивника.

Підводний човен, якщо говорити про випадок з Україною, може становити влучну асиметричну відповідь агресору в умовах, коли той шляхом захоплення навесні 2014 р у Криму більшості кораблів ВМСУ позбавив останні можливості впливати на розвиток обстановки в зоні відповідальності.

То ж, немає жодного сумніву, що підводний флот Україні не просто потрібний, але й вкрай необхідний. Агресія проти нашої країни триває, навіть послаблений ворог здатний завдати великої шкоди і це слід враховувати. Але тут виникає цілком логічне запитання, а де ж взяти ті підводні човни, адже ми пам’ятаємо, скільки суперечностей викликає питання надання Україні летальної зброї навіть у тяжкі для нас часи війни на Донбасі?

Так, тут можна погодитися – побудувати ці високотехнологічні кораблі Україна дійсно не може. Отже, залишається тільки купити човни, що були у користуванні або ж взяти їх в оренду. Ми тут не будемо оригінальними, бо до такої практики вдавалися раніше й інші навіть більш потужні країни.

В якості варіанту швидкого відновлення ударного та оборонного потенціалів ВМСУ експерти пропонують вивчити питання можливості оренди або ж лізингу в Туреччині 2-3 підводних човнів пр.209. Адже планами розвитку ВМС Туреччини передбачається поступово замінити наявні ПЧ пр.209/1250 – на більш сучасні пр.214.

Загалом ВМС Туреччини мають нині 14 ПЧ, побудованих в країні за німецькою ліцензією або ж придбаних в Німеччині в період з 1976 по 2007 роки. Останні 4 ПЧ відносяться до нової модифікації пр. 209T2/1400. У 2011 році укладено контракт на будівництво для ВМС Туреччини 6 ПЧ нового проекту 214. Конструктивною особливістю останніх є наявність енергетичної установки, що незалежна від наявності повітря (AIP). Проте, відносно застарілі ПЧ пр.209/1200 мають поступово виводитись до резерву з можливістю продажу іноземному замовнику.

Довідка: 56-метровий ПЧ пр.209 має водотоннажність 990 т у надводному стані, та 1200 т – у підводному. ПЧ має швидкість 10 вузлів у надводному, та 22-у підводному стані. Озброєння – 8 торпедних апаратів (боєкомплект – до 20 торпед або відповідна кількість морських мін загородження). Екіпаж ПЧ складають 33 особи.

З огляду на зазначене, фахівці пропонують скористатися нагодою і вивчити питання можливості оренди або ж лізингу Україною певної кількості зазначених кораблів. Адже прецеденти такої практики існують – ще у 90-х роках минулого століття Індія орендувала у РФ навіть атомний підводний човен.

Більш того, виходячи з позитивної практики наближення України до НАТО шляхом створення спільних військових підрозділів (як, наприклад, УкрЛитПолбриг), доцільно вивчити питання щодо можливості створення такого українсько-турецького військово-морського підрозділу. Це може бути спільний дивізіон або ж бригада у складі двох дивізіонів, по одному від кожної країни. На користь цього можна використати і перспективу створення у 2016 р за ініціативою Румунії, нового постійного військово-морського підрозділу НАТО – Союзної флотилії у Чорному морі.

В командуванні ВМСУ розглядають отримання підводних човнів не тільки, як ефективну асиметричну відповідь агресорові, але й у якості можливості доступу до сучасних підводних озброєнь західного виробництва та підготовки власних кадрів фахівців-підводників. До того ж, Туреччина з початку 2000-х років намагається експортувати ПЧ власного будівництва, створених за передовими німецькими проектами та технологіями. Отже, як відзначалося на конференції з питань розвитку нових озброєнь, що пройшла наприкінці 2015 року в ЦНДІ ЗСУ, теоретично таке рішення дозволить ВМСУ поступово перейти на більш сучасні проекти підводних човнів. Відтак, в даний час навіть тимчасове використання ВМСУ підводних човнів пр.209/1200 з високими ТТХ та майже непомітних для ворожих засобів протичовнової оборони може суттєво змінити конфігурацію протистояння на морі на нашу користь.

Адже сам факт наявності у складі ВМСУ навіть відносно сучасних ПЧ буде сильним морально-психологічним фактором впливу на агресора, адже змусить його тримати сили ПЧО в постійній напрузі в усій акваторії Чорного моря.

Що ж стосується можливостей використання підводних човнів саме за умов базування у досить мілководній Південно-Західній частині Чорного моря, слід зауважити наступне. Так, певні гідрографічні обмеження тут безумовно існують. Проте, успішний практичний досвід застосування турецькими ВМС своїх ПЧ пр. 209 під час низки Міжнародних військово-морських спільних навчань «Sea Breeze» та «Cooperative Partner» саме в цьому районі моря переконливо свідчить на їхню користь. Малопомітні та добре озброєні, вони щоразу значно ускладнювали командирам кораблів вирішення завдань з протичовнового пошуку навіть в заздалегідь визначених квадратах. Тобто, зважати на складні умови базування можна, але ж ми поки не маємо іншого виходу. До речі, за часів колишнього СРСР саме в Одесі базувався навіть цілий дивізіон підводних човнів, щоправда, резервний.

Вартий уваги і досвід Польщі, яка в умовах мілководної Балтики постійно зберігає у складі власних ВМС підводні човни. Так, після списання застарілих ПЧ радянського пр.641, на певний перехідний період, Польща у 2002 р придбала в Норвегії 4 відносно застарілих ПЧ німецького пр.207, що були в користуванні, але все ще є ефективними. Це сприяло переходу на стандарти НАТО і збереженню цінних кадрів фахівців-підводників.

Таким чином, багато експертів переконані в тому, що оренда або лізинг Україною навіть 1-2 ПЧ пр.209/1200 чи навіть більш сучасного типу 209/1400 (вони також пропонуються Туреччиною на експорт) з правом наступного викупу – можуть стати цілком реальним кроком швидкого підвищення ударного та протичовнового потенціалу ВМСУ.

До того ж, такому рішенню об’єктивно сприяє і зовнішньополітична обстановка, адже Туреччина змушена протистояти агресивним діям РФ біля власних кордонів. Про велику вірогідність розвитку плідного військово-технічного співробітництва між Україною та Туреччиною можуть свідчити результати візиту Секретаря РНБОУ О.Турчинова до Туреччини, а також зовсім свіжі новини.

Зокрема, за повідомленням РБК-Україна, 8 лютого п.р. лідер кримсько-татарського народу М.Джемільов після повернення з Туреччини заявив про готовність цієї країни постачати ЗС України військове обладнання, що підтверджується відповідним листом турецького Міністерства оборони, якого М. Джемільов вже передав Міністру оборони України. За його словами, вже найближчим часом слід чекати візиту до України повноважної турецької військової делегації для обговорення цього важливого питання. Питання постачання Україні озброєння системи НАТО повинне бути схвалене Альянсом, однак озброєння, яке виробляє Туреччина самостійно, може поставлятися в Україну за домовленістю між двома країнам. Туреччина будує підводні човни власними силами, але з використанням комплектуючих та озброєння німецького виробництва. Тож, у випадку, якщо йтиметься про них, не можна виключати, що питання має бути узгоджене з НАТО, або, щонайменше, з ФРН.

Цілком ймовірно, що такий крок буде підтримано і по лінії НАТО, адже там добре розуміють, що наявність кількох ПЧ у складі ВМСУ, між іншим, означатиме потужний засіб стримування агресора в Чорному морі.

Отже, підводне питання може стати темою переговорів на високому рівні вже найближчим часом.

За повідомленнями інформагентств, Росія вже реагує на можливе створення в Чорному морі за ініціативою Румунії союзницької флотилії НАТО проведенням масштабних навчань ЧФ, що синхронізовані з навчаннями інших частин і підрозділів ЗС РФ біля кордонів з Україною.

Володимир ЗАБЛОЦЬКИЙ

Поделиться:
Загрузка...