За даними «Укроборонпрому» за останній рік підприємства концерну передали Збройним Силам України, Національній гвардії, іншим військовим відомствам близько 4-х тисяч нових та модернізованих зразків озброєння та військової техніки, зокрема 105 одиниць бронетанкової техніки.
За словами генерального директора концерну Романа Романова, серед пріоритетів у сфері виробництва бронетанкової техніки — танки типу Т-64БВ, Т-64БМ «Булат», Т-84У «Оплот», бронеавтомобіль «Дозор-Б» та бронетранспортери типу БТР-3Е та БТР-4Е. Концерн планує вже 2016 року вийти на рекордні показники постачання техніки для війська, зокрема танків Т-84У «Оплот» у 120 одиниць.
Задекларований Романом Романовим «ривок» у виробництві саме бронетанкової техніки цілком зрозумілий. Адже, незважаючи на затишшя, яке запанувало на Донбасі, агресор продовжує виношувати відносно України достатньо агресивні наміри, спираючись насамперед на свою військову силу. Cеред зосереджених поблизу нашого кордону угруповань Сухопутних військ РФ головну роль відводять саме танковим військам.
Навіть більше — накачування «військових м’язів» обох сепаратистських псевдо-державних утворень, заснованих російським режимом на окупованих українських землях Сходу, не припиняється навіть в умовах «перемир’я». За «обережними» оцінками загальна кількість лише танків у сумісних російсько-терористичних угрупованнях, розгорнутих на окупованих територіях, уже досягнула кількості у 510–520 одиниць (в основному це Т-64 та Т-72).
Як виявилось, усі численні розмови багатьох «військових експертів» про нібито відмирання танків у сучасних війнах були, принаймні для України, м’яко кажучи, трохи передчасними.
Події на Сході нашої країни, які відбувалися протягом останніх півтора року, переконливо довели, що механізовані й танкові війська винесли на своїх плечах основний тягар боїв з добре озброєним, зокрема бронетанковою технікою, противником. Разом з артилерію та високомобільними десантними військами українські танкісти стали тією стіною, об яку власне й розбилися всі самовпевнені плани агресора щодо побудови якоїсь міфічної «Новоросії» на теренах 8-ми областей України.
Тому керівництво Збройних Сил України особливу увагу приділяє технічному оснащенню військ.
Однак було б зовсім необачно думати, що це питання вирішується простим додаванням грошей у оборонний бюджет держави та нарощуванням обсягів відновлення та ремонту бронетанкової техніки. Необхідно мати нові зразки техніки, щоб її збільшувати у якісній царині. Інакше ворог врешті-решт за рахунок технічної переваги досягне поставленої перед собою мети. Одна справа, коли ваші танки здатні у нічний час доби вести ефективний вогонь на відстань лише у 800 метрів, а противник на 1–1,5 км, як це було під час зимових боїв в районі Дебальцевого, де бойовики та російські агресори вперше масовано застосували останні модифікації танка Т-72, оснащені відповідним оптико-електронним прицільним обладнанням франко-білоруського виробництва, за допомогою якого вони були здатні в темний час доби впевнено вражати цілі на відстані до 1,5 км. І зовсім інша справа, коли наші танки можуть адекватно відповісти ворогу, наприклад ПТКР типу «Комбат» принаймні на тій же відстані, за допомогою не гірших нічних прицілів власної системи керування вогнем.
За словами гендиректора «Укроборонпрому», незабаром планується оснащення українських танкових підрозділів бойовою технікою із суттєво поліпшеними тактико-технічними характеристиками. Йдеться про танки типу Т-64БВ, Т-64БМ «Булат» та Т-84У «Оплот». Найсучаснішим вважається Т-84У «Оплот». За словами начальника бронетанкового управління Збройних Сил України генерал-майора Юрія Мельника, військо вже наступного року отримає ці танки. Мова йде про експортний варіант машини, оснащеної сучасною системою керування вогнем за стандартами НАТО.
Тому є сенс порівняти можливості сучасного російського танка типу Т-90А «Владимир» з можливостями бойового танка української розробки та виробництва Т-84У «Оплот».
Після розпаду СРСР шляхи України й Росії у танкобудуванні розійшлися. Основою вітчизняного стала найсучасніша на момент розпаду СРСР машина Т-80УД (варіант радянського танка Т-80У із дизельним двигуном, який вироблявся на Харківському заводі ім. Малишева), росіяни ж обрали танк типу Т-72Б(У), розроблений у Нижньому Тагілі.
З часом Т-80УД був суттєво вдосконалений і перетворився вже на українську версію Т-84У (доопрацьований варіант має сьогодні добре відому в Україні назву «Оплот»), а російська версія Т-72БУ у сучасному виконанні отримала індекс Т-90А.
За оцінками деяких експертів, зокрема російських, український Т-84У «Оплот» за своїми ТТХ не поступається сучасному російському Т-90А «Владимир». Навіть більше — за окремими характеристиками переважає російський танк. Міркуйте самі.
— Перше, що впадає в очі, це значно потужніша та більш економічна силова установка українського танка. На «Оплоті» встановлена потужніша за російську силова установка 6ТД-2Е (1200 к.с. проти 1000 к.с. на Т-90А). Навіть більше — українському дизелю притаманні низькі втрати потужності при експлуатації в умовах підвищених температур навколишнього середовища. Тоді як на російському Т-90А, де встановлено дизельний двигун В-92, при підвищеній температурі навколишнього середовища спостерігаються значні втрати потужності (при високих температурах потужність двигуна російського танка може впасти до 600 к.с).
— Другою «родзинкою» українського танка є те, що на «Оплоті», на відміну від Т-90, застосовується панорамний приціл командира з тепловізійним каналом, що значно підвищує можливості командира при бойовій роботі в нічних умовах і в умовах зниженої видимості. Хоча в останніх модифікаціях росіяни встановили на Т-90А панорамний приціл й командиру танка. Однак його конструкція така, що бойова робота командира танка майже цілком залежна від обсягу зовнішнього природного освітлення, тому видимість може падати до 800 м (в українській машині за рахунок зовнішнього живлення приціл впевнено «тримає» 2000 метрів у нічних умовах навіть зі слабким природним освітленням).
— Український танк Т-84У «Оплот» має додатковий енергоагрегат, що забезпечує роботу всіх його систем навіть при заглушеному основному двигуні. Танк Т-90 такого не має. А в реальних бойових умовах це дуже важливо — організація засідок, ведення бою з місця, з окопу для українського «Оплота» стає можливим без запуску основного двигуна.
— В інфрачервоному та радіовипромінювальному спектрах український танк набагато менше помітний, ніж російський. Ефективна відбивальна поверхня у Т-84У менша, ніж у Т-90А, що вкрай важливо на полі бою, де танк противника завжди становить бажану ціль для будь-яких засобів ураження, зокрема тих, які наводяться за вищевказаними принципами, — по тепловому випромінюванню танка або його помітності в радіолокаційному спектрі.
— Відрізняються також конструкції бортових коробок передач: на українському танку — 7 передач уперед і 4 назад, а на Т-90 — 7 передач уперед і лише 1 назад. Швидкість руху заднім ходом в «Оплота» — 30 км/год, у Т-90 — 5 км/год. Важелі управління механіка-водія на «Оплоті» замінені на більш зручний штурвал.
— За рахунок тандемного заряджання український танк перевершує «росіянина» за скорострільністю, має у механізмі заряджання більше снарядів, ніж російський танк у автоматі заряджання (28 проти 22).
І цей перелік можна ще продовжувати…
Тож висновок очевидний. Суто з технічної точки зору, найближче майбутнє українських танкових військ виглядає досить непогано, звісно, за умови технологічної, ресурсної, а головне — фінансової спроможності нашої держави налагодити масове виробництво сучасного основного бойового танка типу Т-84У «Оплот» саме для потреб українського війська.
Однак пам’ятаймо, будь-яке «залізо», навіть найсучасніше, лише тоді перетворюється на грізну та потужну зброю, коли знаходиться у вмілих і дбайливих руках…
Костянтин МАШОВЕЦЬ
