Зима може дуже швидко розставити крапки над «і»

31

 Запасу часу ні в Порошенка, ні в Яценюка, ні в українського народу більше немає. І в нас немає іншого вибору як підтримувати своїх військових…

Літня жінка на вулиці Іловайська, 25 вересня 2014 року

 Не секрет, що режим дивного, паліативного перемир’я більше вигідний путінському Кремлю. Не вдаючись до полеміки про доцільність майбутніх парламентських виборів, зауважимо: переважно виконується сценарій, витончено нав’язаний Путіним в умовах безпристрасного мовчання Заходу. Кремль здійснює перегрупування сил і нарощування резервів, ретельно вивчаючи реакцію світової спільноти. Вона сприятлива, а подальше активне зондування (порушення повітряного простору Швеції, США та Канади, викрадення естонського офіцера, арешт литовського судна) виявляє дедалі більше слабких місць. Незалежно від риторики головних гравців на міжнародній арені, Київ залишений один на один у «з’ясуванні стосунків» з Москвою. І цей процес прозорий до жаху: або поступки, або війна.

Ось чому патріоти скреготять жовнами після згоди Петра Порошенка на сумнівні умови перемир’я. Новий Брестський мир, прийнятий через безвихідь, може бути виправданий лише в одному випадку — якщо в цьому проміжку часу буде підготовлена надійна оборона на випадок наступного етапу агресії Кремля.

БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

В умовах скромної протидії Заходу навряд чи Путін зупиниться. Хіба що перед перспективою несумірно великих втрат. Особливо важливо, що взимку у Кремля з’являються нові вагомі аргументи: газовий вентиль, і краще підготовлені для зими резерви. Нехай і позбавлені ідеї для просування вглиб України.

А що ж сили оборони України? Ще не закінчився вересень, а з різних підрозділів, що окопалися на сході України, від різних груп волонтерів надходять сигнали: хлопці дуже мерзнуть і хворіють, треба прискорити народні постачання теплого одягу й медикаментів. І ще… дитячих листів, якими живляться на передовій душі солдатів. У геометричній прогресії зростає злість на владу — за те, що відправили на фронт без індивідуального захисту й майже беззбройних, переважно без важкого озброєння. На схід уже потягнулися народні автомобільні каравани з термобілизною, куртками, шкарпетками, рукавичками й іншим спорядженням для зимівлі в польових умовах. Так, другий народний фронт діє безперебійно, й кількість патріотів не зменшується. Але якщо на ньому все тримається, навіщо народові такий неспроможний перший, що втілює уповільнену роботу всіх структур влади? Це питання дедалі частіше звучить з глибини обстрілюваних російськими військами окопів.

Прихід Росії з війною створив унікальні умови для формування сучасної, боєздатної армії. Але військово-політичне керівництво країни досі не зробило оборонний потенціал головним пріоритетом. Нехитрий аналіз роботи уряду й військового відомства як його ключової складової (формування й терміни підписання держоборонзамовлення, реальні постачання озброєнь у зону бойових дій, формування резервів) свідчить про провал логістичного забезпечення. Структури влади жили в умовах мирного часу, аби половиною складу дружно піти на вибори. До речі, саме тому Експертна рада (до якої увійшли кілька недержавних центрів, включаючи ЦІАКР, і група військових аналітиків) виступила 1 вересня з наполегливою рекомендацією владі створити систему управління державою в умовах воєнного часу, підготувати країну для введення воєнного стану й відмовитися від парламентських виборів в умовах війни.

На ділі маємо відсутність єдиного органу управління силами оборони. Ним в умовах війни має бути Генштаб, але дивні перестрілки між міністрами Гелетеєм і Аваковим чітко свідчать — єдиноначальності все ще немає й, відповідно, органу управління теж де-факто немає. Необхідне кадрове чищення в силових структурах (і у військовому відомстві особливо) не проведено. Тоді як учасники бойових дій і експерти відкрито твердять про необхідність заміни конкретних командирів і начальників, багато чинів все ще займаються піаром власних персон. Певна річ, «зависло» й питання відповідальності за окремі рішення й за недбалу бездіяльність. Немає розслідування й відповіді громадськості ні в одній резонансній ситуації в зоні бойових дій. Мотиваційний пакет для учасників бойових дій повною мірою не запущений, що стає передумовою підривання патріотизму зсередини. Усе це вже негативно позначилося на сприйнятті громадськістю самого Петра Порошенка. Імідж Верховного Головнокомандувача поступово знижуватиметься й далі, якщо за відсутності кадрових перестановок підрозділи сил оборони відчуватимуть брак польових кухонь і генераторів, важкої військової техніки та боєприпасів, обмундирування й взуття. Якщо з’являтиметься (як нині) інформація про затримку передачі підрозділам сил оборони вже куплених протитанкових засобів на тлі включення посадовими особами військового відомства до держоборонзамовлення сумнівної продукції й розробок. Але ще більше, якщо з’являтимуться непропрацьовані й непродумані накази, а після необгрунтованих втрат не буде винних.

Зима може дуже швидко розставити крапки над «і». Якщо повною мірою військова організація України не буде готова до продовження війни, Путін негайно почне вимагати нових поступок. І хороші дипломатичні навики команди Порошенка навряд чи тут допоможуть.

АЛЬТЕРНАТИВНІ МОЖЛИВОСТІ. АСИМЕТРИЧНІ ДІЇ

Військово-політичному керівництву слід було б активізувати роботу у кількох напрямках одночасно. Оперативно розгорнути підготовку переведення військової техніки на зимовий період експлуатації. При цьому частину техніки варто поставити у війська після проведення термінового ремонту, іншу ж частину необхідно модернізувати. Це стосується бронетехніки — як мінімум потрібні системи захисту й високоточні системи ураження (тандемні боєприпаси й модулі з ПТРК). А також літаків і вертольотів (на авіаремонтних підприємствах є хороші модернізаційні рішення) Ще частину готової до використання військової техніки, переважно радянського виробництва, варто оперативно купити у країн ЦСЄ (не чекаючи рішень про постачання в рамках військово-технічної допомоги). Нагадаємо, з липня ц.р. знято ембарго ЄС на реалізацію зброї Україні. На жаль, поки не чути про закупівлі Києвом якихось озброєнь. А скажімо, та ж Польща має модернізовані МІГ-29, майже всі держави ЦСЄ володіють парками вертольотів і бронетехніки радянського виробництва.

Станом на середину 90-х років ХХ століття в арсеналах українського військового відомства було понад 1 тис. літаків, близько 11 тис. артилерійських систем різних найменувань, близько 6 тис. танків і 7 тис. легких бронемашин. Звісно, вся це радянська спадщина в хаотичному режимі розпродавалася. Але реалізовано далеко не все. Проте, налагоджуючи систему ремонту й модернізації (що зараз робиться також у хаотичному режимі), варто пам’ятати: частина техніки потрібна сьогодні зараз. Можна погодитися з військовим міністром Гелетеєм, що 10 відремонтованих танків краще одного купленого. Але ситуація говорить і про те, що краще сьогодні один танк у зоні бойових дій, ніж завтра десять. Тому що вони можуть уже не знадобитися.

Настав час використання всіх можливих ресурсів держави. Серед іншого заборонити Міноборони реалізовувати будь-які озброєння й військову техніку, придатну для війни. Організувати спеціальні комісії при Адміністрації Президента України для контролю за виконанням розпоряджень про постачання військового майна, озброєнь і військової техніки (серед іншого доцільно залучити неурядових експертів, представників ЗМІ, парламентаріїв). І для контролю (доопрацюванню, якщо необхідно) впровадження схем всестороннього забезпечення учасників бойових дій і членів їхніх сімей.

Поки йдуть дискусії про те, виділяти на потреби оборони 2014 року 63 млрд чи 70 млрд грн., головний виклик закладений не в обсязі, а в здатності уряду виділяти ресурси в перші ж дні. Адже всі попередні роки реальні асигнування починалися в кращому разі з квітня. А виплати оборонним підприємствам незрідка затягувалися до травня — червня. Наразі ключовим моментом стає не кількість ресурсів, а здатність приймати швидкі своєчасні рішення й добиватися їх реалізації. На передовій — по вертикалі від начальника ставки верховного головнокомандувача до відповідних командирів. У тилу — від керівників міністерств і глави уряду до начальників цехів підприємств.

Вважаю, якщо після парламентських виборів Кремль піде на наступний виток війни, знадобиться негайне запровадження воєнного стану в країні (правки до відповідних нормативно-правових актів досі не внесені, хоча їхній перелік підготовлений експертами ще в серпні). Не дуже віриться, що Захід використовує привід оголосити Путіна міжнародним злочинцем. Якщо господар Кремля потрапить на високе засідання Великої двадцятки (G-20), питання неучасті решти світу у війні Росії проти України може бути вирішене остаточно. Зрозуміло, що в таких умовах Президентові Порошенку дуже недоречно сваритися з президентом Путіним по-справжньому. Але саме тому й варто нарощувати оборонний потенціал.

Необхідно втягнутися в спільні оборонні ініціативи з США — від вироблення самої системи захисту України в нових умовах реальності до спільного створення деяких видів озброєнь. Не виключено, що замість обіцяних (статусом союзника США поза НАТО) 350 млн доларів Київ отримає лише 53 млн доларів. Але якщо так, то ніщо не заважає витратити їх на західні системи озброєнь (не миттям, то катанням отримати підживлення зброєю).

Києву слід заново вчитися застосовувати спецназ. Конкретний приклад: при обороні Донецького аеропорту загинуло кілька спецназівців зі структури ВМС України в Очакові. Зрозуміло, що вони виконували дуже важливу місію. Але фахівці в області спеціальних операцій говорять про неприпустимість таких рішень. Так, загинули підводники, які при необхідності могли б підірвати кораблі РФ під Маріуполем. Таких випадків під час нової російсько-української війни хоч греблю гати — в результаті прийнятих у хаосі рішень сили оборони країни можуть позбутися елітних підрозділів.

Нарешті, головне. Слід усвідомити, що відносини України з Росією можуть будуватися лише після Путіна. І у зв’язку з цим у нас чудовий привід весь час пам’ятати, що існування самої держави може виявитися під загрозою, якщо підготовка до зимової оборони реалізовуватиметься такими ж темпами, як воєнна кампанія нинішніх весни й літа. Запасу часу ні у Порошенка, ні у Яценюка, ні в українського народу більше немає.

Валентин Бадрак

Поделиться:
Загрузка...