Піррове бенкетування

17

Неабиякий життєвий досвід навчив Віктора Януковича багато чого. Але не всього. Наприклад, президент так і не навчився зважати на мудрість, згідно з якою, перш ніж долучитися до розмови, треба добряче подумати, як ти з неї вийдеш. Вступаючи в бій щодо гучних кримінальних справ, президент забув про те, що на нього дивляться. Спонукуваний бажанням отримати сатисфакцію за образи, завдані йому особисто або представникам близького кола, він оголосив полювання на Тимошенко, Луценка і Кучму. Об’єднати ці антагоністичні прізвища в один ряд підставу дає розгубленість Януковича щодо ухвалення рішення про те, яким має бути фінал ініційованих справ.

Чим завершиться справа проти Леоніда Кучми? Зрозуміло, що судом. Але за якими епізодами? Масштаб слідства, що ведеться у справі, пов’язаній з убивством Георгія Гонгадзе, на жаль, не залишає ілюзій стосовно глибини і якості розслідування. Але ж є ще епізод із правозахисником Олексієм Подольським, де причинно-наслідкові зв’язки між тим, що зробили з цією людиною міліцейські «перевертні», й тим, як про це доповідав Кравченко Кучмі, не розірвані, як у справі Георгія Гонгадзе, що втратила важливі ланки — Кравченка, Фере і Гончарова. Прокуратура наполягає на відкритті справи проти екс-президента за цим епізодом. Є також і інші записи Мельниченка, які у правовій державі могли б усерйоз зацікавити слідство, котре ухвалило рішення долучити плівки до справи. Проте є ходоки. Багато їх, впливові вони, свої й зарубіжні, які напряму або опосередковано дають зрозуміти Вікторові Януковичу, що Леонідові Кучмі треба дати спокій, поставивши в суді декоративну крапку. Душа хазяїна країни просить продовження бенкету, а чуйка підказує, що організм не все зможе перетравити.

Відіграти яскраво на Заході історію з порушенням кримінальної справи проти екс-президента, якого пов’язують з убивством журналіста, не вдалося. Бо всі поставили під сумнів щирість цієї ініціативи, загостривши увагу на її політтехнологічності. А от у сусідів на відкриття кримінальної справи проти Кучми відреагували вкрай болісно. Володимир Володимирович узагалі болісно реагує на зведення порахунків (чи то народом, чи то наступником) з будь-яким президентом — від Кучми до Мубарака. Всі ці прикрі ускладнення могли бути доволі чітко спрогнозовані Віктором Януковичем при ухваленні початкового рішення. Але чомусь здебільшого стали несподіванкою. Тепер Янукович на роздоріжжі: що ж робити з Кучмою — педаль газу в підлогу чи ручник на себе?

А що це у вівторок з Тимошенко було? Покарання за «Шустера»? Тренування суспільства — мовляв, нехай звикне до думки про те, що арешт неминучий? Провокація, спрямована на розкриття оборонних можливостей опонента? Якщо намір заарештувати лідера БЮТ із самого початку був серйозним, то рішення, безперечно, ухвалювалося між двома людьми, які знають, що дипломат — це портфель, у який поміщається шість пляшок горілки або мільйон євро, але не здогадуються про те, що є однойменна професія. Інакше президент не міг не спрогнозувати очевидної і блискавичної реакції послів G-7, Фюле і ряду інших впливових у світі політиків, яких українській владі досі не вдалося переконати в тому, що кримінальні справи проти Тимошенко — це боротьба з корупцією. Крім того, як повідомляє джерело на Банковій, 20 травня відбулася телефонна розмова між Януковичем і Байденом, під час якої віце-президент США чітко дав зрозуміти українському президентові, що Вашингтон у діях влади стосовно опозиції бачить не боротьбу з корупцією, а переслідування інакодумців і домінуючу політичну складову.

З переконливістю в нинішньої української влади взагалі проблема. Міжнародний аудит роботи Кабміну Тимошенко жодної особистої корисливої зацікавленості Тимошенко в порушеннях бюджетної дисципліни не знайшов. Чи то працював без вогника, чи то схеми самим наступникам придалися, і керованих американців до них просто не підпустили. З «екологічною» справою проти Тимошенко — невдача: і гроші не пропали, і японці не образилися. З «медичною» — нехай азаровський Митник хвилюється, якщо захоче. З «газовою» — якось усе дивно виходить… По-перше, Діденка і Макаренка, які сидять у СІЗО, обвинувачують у самоправстві й корисливості під час підписання контрактів з Газпромом і розмитнення
11 млрд. газу відповідно. При цьому Тимошенко обвинувачують у перевищенні повноважень, коли вона видала директиви і розпорядження, на підставі яких було відповідно і контракти підписано, і газ розмитнено. По-друге, певну роль у газоформульних переговорах з Росією порушення справи проти Юлії Тимошенко відіграло: Москва сіла за стіл переговорів. Більше того, вона вже майже згодна замінити у формулі нафту вугіллям, але ще не готова прийняти в потенційне газотранспортне СП третю — європейську — сторону.

Здавалося б, після цього газову справу Тимошенко можна спустити на гальмах. Але як?! Три замахи — і жодного разу не поцілити? І якщо історія не продається на зовнішньому ринку, то її потрібно впарити місцевому покупцеві — електорату, показавши кінцевий судовий результат. Відповідно до початкового задуму, він має бути умовним, що збереже за Юлією Володимирівною свободу, але позбавить її можливості брати участь у нових парламентських виборах. Але кримінальні справи так розпіарили, що з гальорки вже лунають рецензії на видовище: «Не можеш посадити — не муч ГПУ…».

Та й Тимошенко не з тих, хто смиренно очікуватиме запланованого вироку. І немає нічого надзвичайного в тому, що тимчасово прописана на Борисоглібській опозиціонерка метнула в президентські лави якщо не гранату, то, цілком можливо, міну вповільненої дії. Йдеться, звісно ж, не про публічний спаринг між Богословською-Джойс і Тимошенко-фон Мюнхгаузен на «Шустер-live». Йдеться про звернення екс-прем’єра і ряду нерозсекречених позивачів до Нью-Йоркського суду з позовом, який вимагає внаслідок розкриття мафіозної змови компенсувати в трикратному розмірі втрату 12 млрд. кубометрів газу, відданого нинішньою владою Дмитрові Фірташу і напівгазпромівській компанії «РосУкрЕнерго».

Спочатку на Банковій і у швейцарському офісі РУЕ до позову поставилися легко: ще один піар-феєрверк Юлії Тимошенко. Мовляв, для початку нехай спробують вручити повістку і пред’явити позов Фірташу, а вже якщо вручать через вісім місяців (а саме стільки часу в середньому забирає процедура передачі повістки згідно з Гаазькою конвенцією), то нехай потім спробують довести юрисдикцію Нью-Йоркського суду в цій справі.

Проте, за даними DT.UA, занервували в Газпромі: повістку Дмитрові Фірташу можна вручити в лондонському магазині Zilli або Gucci, або за сніданком у Marriott — не питання, історія знає приклади; вже в офіс у швейцарському кантоні Цуг її точно можна доставити — адреса РУЕ відома. А якщо в Тимошенко в рукаві козир і слабке обгрунтування підсудності в позові — це лише вершина айсберга? А в разі визнання юрисдикції кого почнуть викликати свідками до Нью-Йоркського суду, збрехати в якому — це поставити під удар не тільки свою свободу, не тільки свободу пересування цивілізованим світом, а й усе нажите непосильною працею — рахунки, нерухомість, яхти тощо? А якщо американський суд не зупиниться на українській частині історії, а постарається зазирнути на газпромівську кухню? Адже 50-відсоткова участь у РУЕ теоретично для цього дає підстави. Словом, усе може виявитися не так просто. І ця непростота не може не нервувати Януковича, який метається між вибором різних варіантів долі справи Тимошенко.

Віктор Федорович дещо заплутався у власному павутинні. Так часто буває з людьми, які «плутають громадську вовну з власною». Історія з Кучмою не дала очікуваного ефекту, дедалі більше підтверджуючи здогади про споживацьки цинічне ставлення українського президента до цінностей цивілізованого світу. Історія з Луценком на тлі параду корупційних практик і знімків виснаженого екс-міністра довела, що Віктор Федорович ніколи не дивився фільму «Список Шиндлера». Але ж там є прикладний ролик, який навчає подібних «цезарів» того, що справжня влада «це — не карати, а милувати». Президент України, безумовно, велика особа, яка виявилася занадто дрібною, аби проявити шляхетність і милосердя.

Одним словом, найгучніші кримінальні справи, ініційовані з волі Віктора Януковича, поки що не принесли йому нічого, крім початкового задоволення та розгубленості, роздратування або політичних втрат, які не забарилися за ними. Хіба що… Скільки десятків людей зібралося біля будинку суду, де вкотре ухвалювалося безпідставне рішення про подовження строку ув’язнення Луценка? Хто врятував Тимошенко від арешту, якщо його взагалі мали намір проводити? Дипломати. А людей скільки прийшло? Інтернет дзвенів, форуми вибухнули, FM-ки надривалися… І що? Сотня в підтримку? А депутатів скільки? Видихнувши після екстриму на Борисоглібській, Юлія Тимошенко та її найближче оточення почали роботу над організаційними помилками. Можливо, це варто зробити не тільки їм?.. Тим паче що все тільки починається, бо чим гірші справи у влади, тим більше винних у цьому вона шукає…

Юлія Мостова, «Дзеркало тижня. Україна»

Поделиться:
Загрузка...