Перший місяць агітаційної кампанії, на жаль, лише підтвердив гіпотезу про примітивізацію політичної реклами та відсутність реальних рецептів виходу з економічної кризи у більшості кандидатів.
Рекламні меседжі крутяться довкола твердження "Я – цяця, всі інші – квака", абстрактні обіцянки поки не розшифровані в достатній мірі, нових яскравих ідей не з’явилося. В той же час зустрічі з виборцями та аналіз фокус-групових досліджень показують реальну стурбованість українських громадян за своє майбутнє, рівень тривоги значно виріс внаслідок вірусної паніки останніх двох тижнів.
Ще більш гостро постали для пересічних громадян соціальні питання – якими будуть через 2-3 місяці, а головне – через 2-3 роки – рівень зарплати, курс національної валюти, чи існує загроза безробіття, якими будуть ціни на повсякденні товари.
Уже всім стає очевидним, що без відновлення економіки вирішити соціальні проблеми не зможе ніякий чарівник. Спробуємо оцінити поглядом непрофесіонала ту статистику, яку зараз маємо.
На жаль, за останній рік показник ВВП в Україні знизився орієнтовно на 20%, а падіння промислового виробництва в деяких галузях досягло 50% при середньому падінні 28% за 9 місяців цього року, і це найгірші показники в регіоні.
Зараз починаємо бачити перші ознаки відновлення, викликані світовою кон’юнктурою. Проте будемо реалістами – навіть при оптимістичних темпах росту вийти на рівень виробництва і споживання як у 2008 році можна буде лише за 4-5 років. Тобто – в Україну соціальна криза ще по справжньому не прийшла.
Чому ж так сталося? Причин є кілька.
Перша – в Україну таки прийшла рік тому світова економічна криза, яку ми чомусь не чекали. І наша модель економіки виявилася не найкращою для зустрічі кризи. Сказано достатньо про нереформованість виробництва, сировинний експорт, надмірну енергоємність тощо.
Інша причина – чинна політична модель також виявилася не найкращою. Гілки влади почали ще гостріше конкурувати за повноваження і боротися між собою, а не з кризою.
Не проведені вчасно конституційні реформи зробили владу слабшою перед світовими викликами.
Проте головною причиною падіння стали все таки суб’єктивні чинники – невдалі кроки уряду. Ось лише деякі помилки які ведуть нас в нікуди:
* Провальний газовий контракт, за яким ми отримали високі ціни на газ, низькі – на наш транзит, та ще і загрозу 8,5 доларів мільярдів штрафу за недобір за підсумками року;
* Зверстаний під показники росту ВВП бюджет 2009 року, який так і не переглядався протягом року. ВВП впав, бюджет провалено, недовиконання доходної частини складає близько 40 мільярдів, армія голодна, соціальні програми не фінансуються;
* Пенсійний фонд має дефіцит 14 мільярдів, системна пенсійна реформа не проведена;
* Вибудувана під вибори піраміда соціальних обіцянок, які виконати просто неможливо;
* Волюнтаристські рішення типу заборони грального бізнесу. Доходи від нього виведені в тінь, соціальні проблеми не вирішені. Зараз в тінь так само можуть вивести торгівлю тютюновими виробами.
Інший приклад — замість допомоги забудовникам та погашення частини відсотків за іпотечними кредитами — кошти іпотечної установи в сумі мільярда гривень витрачені на закупку квартир у компаній, обраних за критерієм політичної лояльності;
* І мабуть найголовніше – за рік боротьби з кризою країна так і не побачила Програми боротьби з кризою. Керівник уряду на зустрічі із різними фаховими та цільовими групами робить політичні заяви і обіцянки, які як правило є взаємовиключними. Неможливо ж одночасно підвищувати соціальні видатки ряду категорій населення і в той же час обіцяти пільгові умови для бізнесу!
До Верховної Ради так і не було подано ні комплексну програму роботи уряду, ані пакет антикризових законів. Окремі закони дійсно пом’якшили кризу в деяких галузях, проте системності ми не побачили. Ставка була зроблена на режим ручного оперативного управління. Ставка програна.
Політика урядової команди була зрозумілою: прожити в борг цей важкий рік, і таким чином "пересидіти" кризу. Проте боргів уряд набрав аж занадто багато. Лише за останній рік:
— Витрачено 10,6 мільярдів доларів кредиту МВФ (близько 80 мільярдів гривень), із них майже половина пішла на покриття дефіциту бюджету (понад 37 мільярдів гривень);
— Продано ОВДП Національному банку на суму 31 мільярд гривень – фактична емісія національної валюти;
— Зібрано наперед понад 11 мільярдів гривень податків;
— Борг по невідшкодованому ПДВ сягнув 18 мільярдів гривень;
— Видано державних гарантій під закупки без конкурсів на суму понад 60 мільярдів гривень, що майже вдвічі більше граничного рівня, встановленого законом (37 мільярдів гривень).
Взагалі, закупки в одного учасника не вирішили проблему колишньої "тендерної палати", рішеннями уряду їх провели на 53 мільярдів, навіщо взагалі новий закон про держзакупівлі чи тендерна палата, якщо є слухняний уряд?
Загалом держборг зріс за 2 роки роботи цього складу уряду майже втричі (на кінець 2007 року складав 71,3 мільярдів гривень) до 204 мільярдів! Вже зараз уряд запозичує кошти, продаючи ОВДП під 30% річних, і то переважно на три місяці.
Пересидіти кризу не вдалося. Її просто пересунули на рік наперед і зробили набагато гострішою. Урядова команда помилилася. І вона буде за це відповідати.
Сумно бути песимістом на фоні яскравих обіцянок, але будемо чесні – наступний рік буде дуже важким. Наш дешевий для споживачів газ у 2009 і низькі тарифи на комунальні послуги ми будемо сплачувати з відсотками ще 10 років. Надувати мильну бульбашку обіцянок далі неможливо.
В таких жорстких умовах яким має бути порядок денний для влади на найближчий час?
— Захист найменш забезпечених категорій населення. Саме тому новий закон про соцстандарти трохи піднімає доходи лише для найбідніших категорій населення.
— Плавне проведення реформ в економіці – в тому числі в комунальному господарстві, тарифах, постачанні газу.
— Державна допомога пріоритетним галузям економіки: експорту, оборонній промисловості, з чітким контролем за використанням їх доходів.
— Недопущення дефолту "Нафтогазу", Укрзалізниці, Укравтодору. Політика витискання всіх доходів із цих підприємств має бути зупинена.
— Виправлення помилок діючого уряду. Розробка і презентація комплексної антикризової програми порятунку національної економіки.
— Недопущення різкого обвалу, безробіття, соціальних катаклізмів.
— Залучення ресурсів в економіку, а таких джерел у нас небагато. Рівень міжнародних запозичень уже і так зависокий.
Продаж "повітря" — квот на викиди по Кіотському протоколу – чомусь забутий. Приватизацію треба буде проводити, але не так як останнього разу із аферою навколо ОПЗ. Все одно треба буде запроваджувати податки на розкіш.
Викликом для влади є повернення до банківської системи заощаджень населення, які зараз знаходяться в скляних банках, в той час як уряд проїдає міжнародні кредити.
Окрім економічних загроз, наступного року до нас може прийти і нова хвиля політичної кризи, в разі певного розвитку подій і результату президентських виборів:
— Транзит назад від демократичного розвитку – згортання свободи слова, політичної конкуренції, узурпація влади – і тоді шлях до злиднів стане невідворотним та швидким;
— Переділ власності, розквіт рейдерства;
— Кадрові чистки, які почнуться у виконавчій владі, але будуть проведені і у державній промисловості, аж до базового рівня;
— Дармова приватизація для розрахунку за політичну підтримку;
— Тінізація економіки;
— Призначення "ворогів" та "саботажників" для відвертання уваги від реальних проблем.
Хто з претендентів справиться з такими завданнями? Хто забезпечить стабільність і виведе країну з кризи? Які повинні бути його риси? Який реальний порядок денний виборчої кампанії та – найголовніше – всього 2010 року?
— Президент має бути готовим до проведення реальних економічних реформ, часто непопулярних. Епоха популізму завершена.
— Президент повинен зберегти банківську систему і гарантувати збереження вкладів населення.
— Президент повинен провести політичні реформи: змінити Конституцію, виборчу систему, передати повноваження місцевому самоврядуванню.
— Президент повинен провести скорочення державних видатків та навести порядок у владі.
— Президент повинен справитися із зовнішніми викликами: нехай то будуть кредитне ярмо МВФ, імперські плани Росії, румунська паспортизація українців чи такфірські терористи.
Якого президента у відповідь на ці виклики обере український народ, покаже час. Жити будемо всі разом. Жити довго і щасливо.
Автор Ігор Попов
