Спадкоємиця однієї з наймогутніших світових держав потроху перетворюється на сировинний придаток колишньої відсталої азійської країни, яка швидкими темпами набуває статусу світової наддержави.
Чи не найбільш наочно занепад Російської Федерації простежується в її східній політиці. Своїм далекосхідним партнерам Москва демонструє обережну і спокійну політику, котра спрямована виключно на співпрацю, уникнення будь-яких конфліктів та протистоянь. Особливо це вражає у порівнянні з різкою та агресивною поведінкою Кремля в Європі. Виглядає це так, немов при повороті до китайських глядачів грізний хазяїн тайги моментально перетворюється в лагідного циркового ведмедика, котрий, хоч вайлувато і незграбно, але старанно намагається станцювати перед ними «Камаринського».
Не менш промовисто підтверджує слабкість Росії і характер її співробітництва з Китаєм. Фактично вона вже перетворилась в сировинний придаток свого сусіда. За сім місяців 2009 року в поставках російських товарів в Китай продукція машинобудування склала всього 4,4%! Директор російського Центру стратегічних досліджень Китаю, професор Олексій Маслов нещодавно змушений був визнати, що Росія не тільки стає, а останні 5-6 років вже є китайським сировинним придатком.
Виглядає це так, немов при повороті до китайських глядачів грізний хазяїн тайги моментально перетворюється в лагідного циркового ведмедика
Та й останній візит російський прем’єра Володимира Путіна до Пекіна став ще одним підтвердженням цього. Під час візиту було досягнуто домовленості про поставку до Китаю 70 мільярдів кубів природного газу з родовищ Східного та Західного Сибіру, Сахаліну і Примор’я. Ще росіяни пообіцяли поставити китайцям в наступному році близько 50 мільйонів нафти. Утім це – не диверсифікація Кремлем споживачів його енергоресурсів, чим він погрожував Європі. Адже китайці пропонують лише 100-150 дол. за кубометр газу. До того ж, варто додати проблему побудови газогону, на який доведеться витратити приблизно 10 млрд дол. У Росії грошей на це немає, а Китай, взявшись за фінансування будівництва, може вимагати і трубу, і родовища.
Ще більш переконливим свідченням колоніального характеру китайсько-російських стосунків стала програма співробітництва між регіонами Далекого Сходу, Східного Сибіру Російської Федерації з Північним-Сходом Китайської Народної Республіки на 2009-2018 роки, котру схвалили президент Дмитро Медвєдєв та голова КНР Ху Цзіньтао у вересні цього року під час зустрічі в Нью-Йорку. Згідно з нею в прикордонних регіонах двох країн мають реалізувати більше двох сотень масштабних економічних проектів. В основному, передбачається спільний видобуток з родовищ Сибіру та Приморського краю вугілля, золота, магнезиту, молібдену, апатитів та інших природних копалин. При цьому переробка сировини та випуск промислової продукції буде здійснюватись на китайській території! В російських регіонах передбачається, в основному, побудова об’єктів транспортної інфраструктури, для вивезення сировини в Китай. Ну, ще будівництво електростанцій, енергія з яких теж буде поставлятись на китайські заводи. І розробка родовищ, і обслуговування побудованих видобувних підприємств будуть здійснюватись за рахунок китайських інвестицій та китайською робочою силою. Адже російське населення цього регіону не перевищує кількох мільйонів осіб, а цього недостатньо для забезпечення всіх будов робочою силою. Вже не кажучи про те, що нафтові та газові долари розчинились у владних кремлівських кабінетах і власних коштів для розбудови цього регіону в Москви просто нема.
Китайський батіг
На перший погляд, дуже дивною виглядає згода на таке асиметричне співробітництво досить амбіційних російських керівників, котрі докладають значних зусиль для побудови нової імперії. Адже у якості сировинного придатка її не побудуєш. Та й на основі видобутку іноземцями корисних копалин не модернізуєш Далекий Схід.
Схоже, що всі ці російські родовища так би й лежали нерозробленими ще десятки років, якби не китайський тиск. Ні, Китай не погрожує, не висуває поки що значних територіальних претензій. Натомість китайська влада постійно нагадує, що в складі Росії зараз перебувають землі, які раніше були відібрані у Піднебесної, і пропонує їх спільно розвивати. Пропозиція, від якої Москва не може відмовитись. Не будемо забувати, що КНР велика країна з могутніми збройними силами та потужною економікою, котра модернізується небаченими темпами. Пекін постійно нарощує свій ядерний потенціал. Проте поки що за кількістю ядерних боєголовок він поступається Росії. Але якщо Кремль і Вашингтон реалізують свої домовленості зі скорочення стратегічних наступальних озброєнь, то китайське відставання за рахунок цього буде ліквідоване зразу ж.
Китай не погрожує, не висуває поки що значних територіальних претензій. Натомість китайська влада постійно нагадує, що в складі Росії зараз перебувають землі, які раніше були відібрані у Піднебесної, і пропонує їх спільно розвивати.
Вдалося Китаю модернізувати і свої звичайні озброєння. Російський експерт Олександр Храмчихін змушений визнати: «Військовий потенціал всіх разом взятих країн, що оточують Піднебесну, поступається військовому потенціалу Китаю». Крім того, на його думку, ще більш промовисто про загрозу для Росії свідчать і цьогорічні маневри китайських збройних сил. Це були не тільки найбільш масштабні за 60 років навчання китайської армії. І їх сценарій, і місцевість де вони проходили, і підбір військ, в них задіяних, дозволили зробити висновок: «… можна припустити, що керівництво КНР і командування китайської армії серйозно розглядають можливість ведення в недалекому майбутньому наступальних бойових дій проти Росії та країн Центральної Азії».
Тиха дружба китайців
Природно, що і економічна міць Китаю, і його військова могутність сприяли проведенню Москвою такої «поміркованої політики» на своїх далекосхідних кордонах. Але вони все ж видаються другорядними у порівнянні з впливом мирної китайської експансії. Все дуже просто. Щільність населення в прилеглих до російських кордонів провінціях Китаю в сто разів більша! У порівнянні з перенаселеними китайськими землями російські далекосхідні території майже порожні. В Хабаровському краї на квадратний кілометр припадає лише 1,8 особи! Тому китайці починають потроху переселятись на російську територію. І легально, і нелегально вони осідають там, торгують, працюють, обробляють землю. Просто живуть.
… можна припустити, що керівництво КНР і командування китайської армії серйозно розглядають можливість ведення в недалекому майбутньому наступальних бойових дій проти Росії та країн Центральної Азії.
Про один з прикладів тихої китайської експансії розповіла російська газета «Известия». В часи перебудови в селі Плотава Алтайського краю розвалився колгосп. Рятувати село запросили китайців. Китайський інвестор привіз робочу силу і відучив місцевих мужиків від пиятики. Ледарів замінили китайцями. Тепер село називається Вань Юань. В ньому є китайський управитель. Завжди в наявності паливо для сільгосптехніки, насіння та все інше, що потрібне для виробництва. В їдальні безкоштовні обіди, зарплата без затримок. Все чудово, але у російського кореспондента, котрий спостерігав цю трудову ідилію, виникло почуття, що і він, і його співрозмовники, і мужики, «ломавшие у конторы шапки», очікуючи якихось розпоряджень, уже зайві в цьому селі.
Поки що у російських селян ще є вибір. В одному селі його мешканцям набридло кланятись китайцям, і вони випровадили зайд. Ті пішли. А горді місцеві жителі доїли всіх корів і залишились в становищі, котре всього трьома словами охарактеризував сільський пастух: «Голой ж…ой об забор!»
Але скоро вибирати будуть китайці. Якщо нічого не зміниться, то через півтора-два десятки років зайвими виявляться всі росіяни в зоні китайської експансії. Наприклад, тепер на 13 тисяч росіян в місті Забайкальську – п’ять тисяч китайців! А Уссурійськ уже став китайсько-російським містом.
В результаті тихого китайського проникнення перед Москвою постала загроза втрати без всякої війни Приамур’я та частини Сибіру. Китайці уже зараз неофіційно називають їх «Північною провінцією». Як стиглий плід вона навіть не впаде, а просто залишиться в китайських руках.
Остання ставка Кремля
Схоже, що російське керівництво розуміє те, що і Далекий Схід, і Сибір висять на тоненькій ниточці, котра в будь-який момент може бути перервана китайцями.
Все дуже просто. Щільність населення в прилеглих до російських кордонів провінціях Китаю в сто разів більша! У порівнянні з перенаселеними китайськими землями російські далекосхідні території майже порожні.
Як і те, що в своєму нинішньому стані їхня країна неспроможна протистояти китайському проникненню. Тому Кремль і намагається максимально загальмувати ці процеси, йде на поступки, уникає будь-яких протистоянь з Китаєм. Більше того, в надії затягти час і відстрочити можливий конфлікт Москва пішла на безпрецедентний крок – почала віддавати Китаю деякі спірні земельні ділянки! В минулому році китайськими стали острови: Великий на річці Аргунь, Тарабарова та частину Великого Уссурійського на Амурі! І це при тому, що останній мав величезне оборонне значення для Хабаровська!
Не надто реальним тепер видається і китайсько-американський конфлікт, котрий міг би послабити тиск на Росію і врятувати її Далекий Схід. Китай перестав орієнтуватись на захоплення Тайваню за допомогою військової сили. Схоже, китайське комуністичне керівництво розраховує на те, що його капіталістичні реформи, котрі збільшують привабливість Піднебесної, з часом призведуть до мирного приєднання Тайваню. А проблема ж двох Китаїв була чи не найбільшим каменем спотикання у відносинах Пекіна із США. Тим більше, що світова криза вгамувала активність Америки на світовій арені.
Останньою надією кремлівського керівництва є ідея створення конкуренції інвесторів російського Далекого Сходу. Планується запустити туди японський, корейський та американський капітал, в надії на те, що вони складуть конкуренцію китайцям і призупинять їхню експансію.
Та чи призупинять? Адже освоювати регіон будь-який інвестор зможе тільки за рахунок китайської робочої сили. Іншої там просто нема.
Як буде розвиватись ситуація, покаже час. А поки що населення російського Далекого Сходу почало вже ховати в подушки не рублі, не долари, не євро, а китайські юані.
Сергій Плецький
