Спокійна, навіть нудна німецька виборча кампанія-2009, з її двома-трьома гострими темами і цілковитою відсутністю чорного піару в українських умовах, мабуть, просто не була б поміченою. Українці уже звикли до шоу, і наші політики-шоумени формою глушать зміст.
Та вибори, як відомо, робляться на місцях. Групу журналістів з "колишніх радянських країн" повезли на 106-ту дільницю 184 округу, що в берлінському районі Фрідріхшайн-Кройцберг. Перший поверх страхової компанії, зал прийому клієнтів, кілька столів, трошки віддалік, відокремлені невеликими східцями — робочі місця з комп’ютерами, такий собі стандартний "євроремонт". Люди голосують не за шторами, а позаду П-подібних конструкцій, що лежать на столах; є можливість присісти на крісло.
Детлеф Ольріх, 45-річний держслужбовець, працівник однієї з соціальних служб Берліна, і цього дня — заступник керівника виборчої дільниці, шокував найбільше. Шокував своєю простою правильністю, наївною і позитивною водночас.
Згідно з німецьким законом про вибори, члени виборчої комісії — добровольці-волонтери. Оскільки грошей за цю роботу платять аж 31 євро (вистачає на транспорт туди-назад, пообідати та купити мінералки-вафель-гамбургера), а сидіти на дільниці треба 14 годин, та ще й у неділю, то бажаючих не вистачає.
Пан Ольріх щиро зізнався — здебільшого членами виборчих комісій стають державні чиновники, бо вони, по-перше, юридично грамотні, по-друге, держава їм оплачує попередню роботу на дільниці за тою ж ставкою, що і їх основну роботу — їм треба тільки задокументувати витрачений час. "Ну, і ще держслужбовці просять працівниками своїх знайомих, родичів. Також завжди кличуть тих, хто уже був членом комісії", сказав він.
"Фантастика! Адмінресурс плюс родинно-дружні зав’язки, плюс уже зіграні дільничні комісії — та так вибори можна зробити!" — закрутилося в головах українських журналістів. "А заробити на партійних добових? У нас це порядка 200 гривень — хороший додаток до пенсії чи стипендії…" І от настав час для другого шоку.
"Члени дільничної комісії не представляють жодних партій — вони тут просто для того, щоб допомогти людям проголосувати, і правильно підрахувати голоси. Я не знаю, до якої партії належить, і кому симпатизує голова дільничної комісії та решта з нас — більше того, мене це навіть не цікавить", сказав Детлеф Ольріх.
Уявіть собі в Україні — заступник керівника дільничної комісії, котрий не знає, яку партію представляє голова комісії! Уявили?
"Близько 25% виборців голосують протягом двох попередніх тижнів, надсилаючи в листах свої голоси", сказав Детлеф Ольріх. "Вау, та в українських умовах директор "Укрпошти" уже став би президентом, або, як мінімум, підперся неслабенькою фракцією в парламенті!" — проскочила думка.
І що, ніхто не хоче таким скористатися? "Я ніколи не чув ні про які порушення — та навіть якби це трапилося, то у нас в комісії 5 осіб, і кожен з них міг би подати скаргу. Тоді суд би це розглянув, встановив істину, і тоді б ціла дільниця переголосовувала. Але я ніколи не чув ні про які махінації ні з бюлетенями, ні з протоколами", сказав Детлеф Ольріх.
На уточнююче питання про те, чи висять на дільницях в Німеччині статті кримінального кодексу з відповідальністю за порушення, і чи п’ють члени комісії валідол, коли не збігається кількість виданих бюлетенів і кількість голосів у протоколі, пан Ольріх тільки заперечно похитав головою.
"Країна неляканих ідіотів, чесне слово", сумно пожартував білоруський колега-журналіст. "У наших умовах тут би…" І перед очима зразу закрутилися картинки з українських виборів — "каруселі", виборча проституція електорату, голова колгоспу з його недремним оком під дільницею, заводські збори в п’ятницю ввечері – не кажучи вже про "голосувальний туризм" зразка осені 2004-го.
Детлефа Ольріха серйозно розгубили питання журналістів — пострадянські реалії явно не входили до його кола розуміння. Але хто в цій ситуації ідіоти — німці, котрі навіть не цікавляться карним кодексом тому, що просто нічого не збираються порушувати, чи дільничні умільці маніпуляцій виборчого процесу в Україні?
Вся ефективна німецька демократія тримається на таких простих і чесних Детлефах Ольріхах. Вони відчувають себе не меншими виразниками народної волі, ніж парламентарі чи міністри. На дільниці вони — не чиновники, не знайомі чи співробітники, не прихильники своїх політсил. Вони просто виконують свій громадський обов’язок. Їхня чесність — основа могутності їхньої держави.
Чи можливе таке в Україні? Для цього треба більше довіри, більше громадської зрілості, більше самоповаги — більше Європи в собі.
Остап Кривдик
