Политические билл-борды: Галлюцинации, трудоголизм, плохой слух

29

В меланхолійні відтінки осені в черговий раз втрутилася політика. На старт передвиборчої кампанії кандидати на головну посаду в державі вийшли з усім можливим розмаїттям гасел та кольорів.

Особиста територія кожного з нас рясно позначена та відгороджена прапорцями мисливців за голосами. Гуляючи вулицями столиці чи перемикаючи канали, знову і знову потрапляєш у тенета крикливих месседжів, політичних "страшилок", беззмістовних обіцянок – усього того абсурду, учасником якого сам стаєш мимоволі.

Чи можна якось відсторонитися від того, що на кожному кроці тобі вкладають у голову? І цікаво, наскільки збільшується кількість пацієнтів психлікарень під час чергової виборчої кампанії?

Російська народна мудрість свідчить, що гостей "встрєчают по одьожкє". Так само стало звичним оцінювати потуги українських політиків в часи електоральних жнив по білл-бордах, якими щедро засаджена родюча українська земля.

І хоча багато хто стверджує, що вплив на електоральні настрої за допомогою зовнішньої реклами в Україні дуже низький, мало хто з кандидатів відмовляється від такої чудової можливості "поторгувати фейсом".

Переважна більшість українців дуже скептично ставиться до "біг-морд". В кращому разі полотна, витворені в надрах політичних штабів, стають поживою для влучного народного гумору. В гіршому випадку викликають прогнозоване сум’яття в душі, побутову агресію та бажання тікати світ за очі.

Сума кандидатського внеску в 2,5 мільйони гривень серйозно прорідила ряди бажаючих взяти участь в кастингу політичних "талантів". Дехто ще, можливо, вичікує в засідці. Натомість приказкою "хто раніше встає, тому Бог дає" скористалися лише декілька знакових політичних гравців.

Влітку, на відпочинку автора присоромили лаконічним "Вона працює". Тільки безмежні лінощі втримали мене від того, щоб не стати поряд, і закотивши рукава, заходитися до праці разом з нею.

 

Поки ледачі українці ніжилися на пляжах, чи робили вигляд що приносять користь суспільству у своїх офісах, вона натхненно косила, будувала, згрібала, складала, без сну і обіду, виправляючи відновлюючи та повертаючи все те, що вони зруйнували, набрехали, накрали.

Енергійність – це єдине, що залишається демонструвати Юлії Тимошенко у незвичній для неї ролі "передостанньої з двох". Її технологи розуміють, що тільки таким чином можна розбовтати ту політично-соціальну депресію, яка огорнула українське суспільство.

З самого початку стало зрозуміло, що короткою констатацією "трудоголізму" прем’єрки справа не обмежиться. І вже невдовзі країна дізналася багато нового: шахтарям, виявляється, знову почали платити, хліба вдосталь, газ у сховищах, навіть заборона грального бізнесу (який, до речі, досі успішно функціонує у вигляді інтерактивних клубів, подекуди прямо під білл-бордами про його заборону) – то її цілковита заслуга.

Навіть не дивлячись на сталевий імунітет українців до політичної реклами, який виробився за 5 років безперервних виборів, кампанія Тимошенко стала однією з головних тем в навколополітичних дискусіях.

Лаконічні написи на "антикризових білл-бордах" викликали справжній шквал емоцій у суспільстві – від тотального несприйняття серед пересічних громадян до схвальних відгуків у середовищі рекламістів. Тому поява на обрії політичного процесу загадкової Лідії Вона, доярки з шостим розміром бюсту, потрапила точно в ціль.

Різниця між дояркою, яка реально працює, і абстрактною "воною" на горі політичного Олімпу така ж велика, як між здобутками на білл-бордах і реальним станом речей в українській економіці.

Звідти, з того Олімпу, дуже зручно звертатися до стародавньої мудрості – цитувати "улюбленого поета Есхіла" та годувати чернь за класичним правилом "Хліба та видовищ!".

Щоправда, в даний момент Тимошенко, за допомогою агітбригади зірок, змушена щосили тиснути на "видовища", бо нагодувати хлібом аж ніяк не вдається. Втім, навіть найвдаліший словоблуд, що таки діє на підсвідомому рівні, навряд чи спроможний витіснити з голови виборця те, що він бачить і чує щоденно, на власні очі і вуха. І що з цим вдієш?

Технологи головного "опозиціонера" країни вирішили не винаходити велосипед і їх бажання можна зрозуміти. У Януковича давно опанували головний принцип успіху свого кандидата – не робити різких рухів.

Імідж регіонала вкрай негнучкий, почнеш щось ліпити нове – ризикуєш втрапити в халепу, поряд з якою "двійки" з літератури чи географії будуть здаватися квіточками. Є солідна електоральна база "політичних старовірів" і головне її не злякати. Бо, як свідчить недавня політична історія, імідж Януковича може похитнутися і впасти у найнепередбачуванішому місці.

Мабуть, через острах "как би чєво нє вишло", було обрано настільки нейтральне вирішення зовнішньої реклами. Ніякого модерну, лише до болю знайоме обличчя на фоні прапорів і максимально обтічний слоган "Почую кожного" з номером телефону.

 

Після декількох тривалих спроб додзвонитися до Януковича за вказаним номером, стало зрозуміло: ні, не почує! Незважаючи на твердження автовідповідача, що "мій дзвінок дуже важливий для нього".

У Тигіпка хибність риторичного спілкування за допомогою "гарячих ліній" зрозуміли раніше Януковича, тому оперативно розгорнули гасла "Сильний президент – сильна країна".

Впевненість та "мачізм", які випромінює банкір, явно розраховані на те, що від чергової демонстрації біцепсів все-таки тьохне серце українських жінок. Втім, тема "грубої чоловічої сили" вже досить ґрунтовно витоптана на виборах київського мера боксером Віталієм Кличком і, як пам’ятаємо, не принесла йому успіху.

 

Вибори столичного голови яскраво показали, що сила українського політика не в тілі, а в необмежених фінансових ресурсах та гречці.

Якби рейтингові показники Тигіпка виходили за межі статистичної похибки, можливо, ми б і могли сподіватися на появу в якості технічного кандидата якогось Петра Сильного (прізвище більш поширене, ніж Вона), але ж Сергію Леонідовичу фатально не щастить з основними суперниками – вони, як не крути, популярніші.

Та й втеча у найвідповідальніший момент з посади голови штабу Януковича на минулих президентських виборах ще не зовсім стерлася з пам’яті – силою та впевненістю тоді навіть не пахло.

Всупереч основному гаслу кампанії колишнього міністра оборони Анатолія Гриценка, в його політичній рекламі образ "сильної руки" більш впізнаваний. Можливо, це саме той випадок, коли електоральні очікування збігаються з реальними якостями кандидата.

 

На мою думку, гасло "Перший непрохідний", з точки зору креативності, вдале. Воно привертає увагу, викликаючи прогнозоване здивування, і в той же час, не викликає антипатії та роздратування.

А дійсно, чому ж він йде на вибори, розуміючи, що непрохідний?

На сайті Гриценка, адресу якого вказано на білл-борді, основне гасло кампанії розкривається детально. Виявляється, колишній міністр оборони, якого у суспільстві сприймають загалом позитивно, вирішив рубати "правду-матку" до кінця.

На думку Гриценка, непрохідний він за існуючих політичних правил, коли все залежить від олігархічних грошей і саме тому він йде змінювати цю систему. Кандидат принципово відмовляється брати гроші  у олігархів. Навіть гроші на "кандидатський мінімум" намагається зібрати, завдячуючи внескам виборців.

І як показує лічильник на сайті, більше половини від потрібної суми ( понад 1,4 мільйонів гривень) вже зібрано.

Такий принциповий підхід до джерел фінансування кампанії – явище непересічне для нашої країни. І, якщо говорити мовою політтехнологів, "на цій темі можна грати".

Жодного компромату до Гриценка за довгий час перебування у політиці не прилипло, тому й зростання його рейтингів, на фоні давно набридлих політичних персон, цілком очікуване.

Окремо варто поговорити про політика Арсенія (добродушне прізвисько "Сєня" язик вже не повертається промовити, технологам Яценюка справді вдалося витравити його з свідомості електорату, але яких втрат і зусиль це коштувало!).

 

Результат в "мінус 5%" рейтингу лише за один місяць говорить про те, що ніяка це не виборча кампанія. У цієї рекламної кампанії якісь протилежні цілі!

Креатив російських технологів справді ошелешив бідний український електорат, не готовий до таких експериментів зі свідомістю. Врешті-решт, у нашій країні не настільки популярні праці Кастанеди на кшталт "Шлях знань індіанців які" чи проповіді ЛСД-гуру Тімоті Лірі, популярного в часи гіпі.

Мескалінові галюцинації технологів Яценюка, підсилені дезорієнтуючими горрор-кліпами на телебаченні, в яких Арсеній "кошмарить" та вганяє в депресію глядачів, явно злякали простодушних українців. Професійні технологи не могли не знати у що виллється така кампанія, і не виключено, що розраховували саме на такий ефект.

Тоді яка мета цього "військово-наркотичного" походу в президенти? Враховуючи те, що на Ялтинському форумі Яценюк зізнався журналістам, що особисто затверджує білл-борди, виникають цілком слушні побоювання за здоров’я молодого перспективного політика – а що як і йому щось підмішують в чай?

Але найцікавіша кампанія, звичайно ж, у Віктора Ющенка. Ніякої агітації він просто не веде. Мабуть, це і є зазначений ним простий план перемоги – не висовуватися на вулицю. А навіщо? Президент ясно сказав, що через півроку так само буде президентом.

Багато хто злякався, що таким чином Віктор Андрійович натякає на сценарій "зриву виборів". Але таким сміливим прогнозам від Ющенка є більш просте пояснення. В нашій країні колишніх президентів поважають, і щоб не завдати шкоди їх самолюбству, просто нумерують: Перший, Другий…

Навіть після закінчення каденції президент офіційно залишається президентом. У Леоніда Кучми фонд навіть Президентським називається. Чи не таке президентство – "Третє" – мав на увазі Віктор Ющенко? Адже важко уявити за рахунок чого йому вдасться підняти рейтинг, який з рівня плінтуса останнім часом швидко спускається у підвал.

Денис Денисенко

Поделиться:
Загрузка...