Війна історичних трактувань

28

Найголовнішою зміною, що засвідчує перехід від біполярного до глобалізованого суспільства у сприйнятті Другої світової війни, стає її осмислення у людському вимірі…

 

Друга світова війна залишається подією, з якою досі найбільше і найчастіше співвідноситься наша активна історична пам’ять. Живих учасників війни залишилося обмаль, але родини, яких торкнулося воєнне лихоліття, зберігають свої рахунки з нею і в наступних поколіннях.

Головні риси повоєнного світоустрою — Об’єднані Нації, права людини, двоподіл Схід-Захід і Європа, що об’єднується — розвивалися і після падіння Берлінської стіни та вступу людства в епоху глобалізації.

Найгостріші дискусії і протистояння між репрезентантами соціокультурних традицій сходу і заходу України на ґрунті ставлення до історичного минулого — позірні чи реальні — точаться довкола трактування подій Другої світової війни та її спадщини.

Одначе світ, що прийшов на зміну повоєнним відносинам, уже розкрив нові контексти і дискурси, у яких сприймається найкривавіша людська драма. І відзначення 70-річчя початку Другої світової війни, здається, вперше засвідчило їх присутність в українській дійсності.

Завдяки відкритості нашої країни до світу міжнародне відзначення історичної дати чи не вперше безпосередньо співвідноситься з Україною. Якось непомітно, попри загострення протистоянь довкола оцінок подій і діячів війни, в нашій історичній свідомості утверджується загальновизнана дата її початку — 1 вересня 1939 року, — яка в’яжеться з нападом Німеччини на Польщу і в тодішніх обставинах була реальним початком війни для українців — замість звичного 22 червня 1941, часу нападу Гітлера на СРСР. Про першу дату ми лише знали, друга ж міцно закріпилася у підсвідомості українського суспільства як день початку «Великої вітчизняної війни», і в цьому сенсі досі залишається одним із атрибутів його належності до (пост-)радянського культурного і політичного простору.

Відзначення 70-річчя початку Другої світової війни у Європі збіглося із 20-ю річницею падіння Берлінської стіни, і це дало додатковий імпульс до легітимізації нового, ширшого ніж досі, історичного дискурсу розуміння причин і наслідків війни для подальшої долі Європи. Ним стало утвердження відповідальності обох тоталітарних режимів — нацистського ІІІ Рейху та комуністичного Радянського Союзу і їхніх лідерів Гітлера і Сталіна — за розв’язання Другої світової війни, її багатомільйонні жертви, поділ Європи й подальші десятиріччя комуністичного поневолення її центрально-східної частини.

Показовим у цьому плані виявився лист 120 німецьких інтелектуалів, опублікований «Газетою виборчою» напередодні 70-ї річниці пакту Молотова-Ріббентропа під красномовною назвою «Перепрошуємо за 1939, дякуємо за 1989».

У зв’язку з цим залишається тільки шкодувати, що у ході підготовки до гданського форуму і в час його проведення ми не почули узгодженої української позиції, що наголосила б значення постання на території колишнього СРСР нових незалежних держав і серед них України як критерію незворотності свободи і демократичного об’єднання європейського континенту.

Водночас присутність В. Путіна серед керівників 30 держав, що приїхали до Гданська на відзначення 70-річчя німецького вторгнення в Польщу, з незмінно російським акцентом на визволенні Радянським Союзом країн Центрально-Східної Європи від нацистського кошмару і неможливості побудови ефективної системи колективної безпеки на континенті без участі РФ, нагадала нам, що з поступовим відходом США від участі в європейських справах упродовж останніх років спостерігаються ознаки повернення Європи до традиційної для її довоєнного та міжвоєнного періодів моделі біполярної геополітичної рівноваги, в основі якої виступає взаємодія між Росією, з одного боку, та країнами «старої Європи», з другого, у різних комбінаціях та альянсах.

А це може означати, що попри збереження НАТО як євроатлантичної системи колективної безпеки, сформованої ще у повоєнні часи, існує загроза, що за ступенем надійності безпековий конструкт посткомуністичної Європи нагадуватиме міжвоєнний аналог.

Проте найголовнішою зміною, що засвідчує перехід від біполярного до глобалізованого суспільства у сприйнятті Другої світової війни, стає її осмислення у людському вимірі, що відсуває на другий план дійсні стереотипи, доктрини та антагонізми, ними породжені. До прикладу, вивчення сучасними істориками «макроісторії» Другої світової війни через мікроістрії окремих, часто непомітних її учасників не залишає місця для суспільних поділів і протистоянь. У цій перспективі, скажімо, визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні означатиме, передусім, повернення гідності людям, що виступали в ній з окремими ідеалами та цілями, а також визнання очевидного факту, що Друга світова війна, як складне історичне явище, крім головного протистояння між нацистським блоком та антигітлерівською коаліцією, складалася також з інших фронтів.

Паралельне співіснування багатьох реальностей, що характеризує перехід до глобалізованого суспільства, дозволяє припустити, що дотримання антагоністичних підходів до оцінок історичного минулого, зокрема подій Другої світової війни, вже не стане ані джерелом, ані однією з ключових ознак формування тривких ліній суспільних протистоянь в Україні.

Відповідно, найоптимальнішим шляхом подолання серед українців антагонізмів у ставленні до подій Другої світової війни бачиться сприяння держави у формуванні комунікативної моделі, що витворить середовище взаємосприйняття і взаємопроникнення візій історичної пам’яті про війну, репрезентованих різними регіонами, інституціями, культурами, а найголовніше — окремими людьми.

Ігор Марков

Поделиться:
Загрузка...