Выборы -2010: парад ляльководов

13

 Помаранчева революція 2004 року дала унікальний шанс новообраним керівникам держави, Ющенку та Тимошенко, якому, мабуть, позаздрив би будь-який політик світу: незалежність від політичного та економічного істеблішменту, внутрішнього чи зовнішнього.

Таку незалежність дарував вождям революції Майдан та небачена підтримка виборців (більше 60%). За таких обставин Ющенко мав повне моральне право для того, щоб, по-перше, сформувати уряд без огляду на матеріальні інтереси спонсорів власної виборчої кампанії. По-друге, провести швидкі та рішучі системні реформи, на які Україна, на жаль, не дочекалась і досі.

Як відомо, цей шанс бездарно втрачено, а час змарновано. Без фінансової, медійної та адміністративної підтримки фінансово-політичних груп в Україні, та, що особливо прикро, за її кордонами, жоден політик не може розраховувати на більш-менш позитивний результат як на президентських, так і на парламентських виборах.

Навіть найбільш потужні політичні партії в Україні втратили зародки внутрішньої демократії на користь розбудови жорсткої вертикалі управління, всі ключові пости в партійних організаціях віддані партійним спонсорам, які і формують виборчі списки.

Тому варто виборцю перед тим, як іти до урн для голосування проаналізувати, не тільки те, чи той чи інший кандидат здатний виконати власні передвиборчі обіцянки, але й наскільки потенціальні президенти залежні від внутрішнього та зовнішнього впливів.

Щодо залежності від впливу Росії можна судити за тоном відповіді основних українських політиків на лист президента Росії Медведєва президенту України Ющенку. Тут, звичайно, виділяється Віктор Янукович, який в черговий раз поквапився висловити свою толерантність до російського очільника.

Але цим самим він знову відштовхнув від себе часом зневіреного західноукраїнського виборця, який вже якось почав замислюватися, "а чи не такий страшний чорт, як його малюють"? Поспішна відповідь Януковича знову підтвердила, що "чорт таки страшний".

"І нашим, і вашим" виглядає відповідь Яценюка, яка, напевне, як не позбавить, так і суттєво не додасть йому прихильників.

Власне доволі державницькими виглядають відповіді як Ющенка, так і Тимошенко. Щодо Ющенка – очікувано, а щодо Тимошенко – реакція Кремля на таку відповідь могла б потопити надії на толерантність з боку Росії до її особи. Якби Кремль того захотів…

Взагалі із претендентів "великої трійки" на посаду президента України, поки що Тимошенко найбільш вдало займає плацдарми перед стартом перегонів. Мало того, що із Путіним у Тимошенко явно склалися доволі приязні відносини, вона зуміла налагодити нормальні стосунки з усіма так званими олігархами: дехто працює в її команді, дехто їй "співчуває", з рештою – підписано "пакт про ненапад", включно Ріната Ахметова.

Єдиний, із ким ведеться відверта війна – Дмитро Фірташ, тож у нього немає іншого виходу, ніж підтримувати інших більш-менш реальних кандидатів у президенти.

Головна проблема Януковича – реально на його боці грають тільки донецькі бізнесмени, та й то не всі. Частина з них, які на початку літа підтримували створення коаліції із БЮТом, і які згодом були відверто "кинуті" Януковичем, якщо і працюватимуть у штабі головного регіонала, то без "ентузіазму".

Луганський бізнес після скандалу із Тихоновим займатиме вичікувальну позицію, Харків через Євро-2012 – нейтралітет. Інші "блакитні" або голосуватимуть за інерцією ("даємо йому останній шанс"), або голосуватимуть "ногами".

Єдине поки що технологічне придбання Януковича – це команда Черновецького в Києві, якій належить переконати власний електорат (біля 600 тисяч бабусь і дідусів) голосувати за Януковича. Напевне, перед цією командою поставлене завдання розповсюдити напрацьовані технології на інші регіони України.

Тобто для Віктора Януковича ситуація наразі виглядає так: втрачено західний електорат, не придбано поки що центральний, трохи розмобілізовано східний, та "взято на прокат" київського виборця Черновецького.

З огляду на це, штаб Януковича задля мобілізації свого електорату муситиме витягнути старі лозунги про статус російської мови, НАТО та союз із Росією для повторного використання. А це вже – фарс.

Крім того, Юлія Тимошенко знайшла найболючіше місце для Віктора Януковича – резиденція в Межигір’ї під Києвом із майже 140 гектарами заповідної землі. Складається враження, що якщо постане питання: або йти у ва-банк, і в разі програшу втратити "хатинку", або провести виборчу кампанію "без фанатизму" та зберегти в пожиттєвому користуванні резиденцію, та ще й згодом, після створення "коаліції національної злагоди", зайняти почесну посаду спікера парламенту, то за певних обставин, другий варіант може стати найбільш прийнятним як для лідера ПР, так і самої ПР.

Взагалі-то, Янукович вже тричі втратив шанс стати першою особою в державі, причому тричі він тримав цей статус в себе в руках. Перший раз – в листопаді 2004 року після другого туру президентських виборів, коли навіть була записана для телебачення промова "новообраного" президента.

Другий раз – весною 2007, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, коли він практично сконцентрував конституційну більшість у парламенті, що автоматично перетворювало президента за повноваженнями в "англійську королеву".

Третій раз – в червні поточного року, коли він публічно на Трійцю відмовився від посади президента за версією Юлії Тимошенко.

Тричі Янукович виходив у фінал, і тричі для тріумфу йому не вистачало якоїсь дрібниці. Чи слід очікувати, що доля дасть шанс лідерові ПР вчетверте, а той ним нарешті скористається сповна?

Щось не віриться…

Щодо Арсенія Яценюка – то він ще не знайшов свою нішу на полі битви гігантів. З іміджем "героя-рятівника в полосочку" його технологи явно перемудрили, а імідж молодого всезнайки та всевмійки він тим самим втратив.

На Віктора Ющенка практично ніхто вже не звертає уваги, розуміючи, що, по-перше, нічого особливого чинний президент за останні півроку своєї каденції вже не зробить. По-друге, в майбутній політичній вищій лізі місця йому немає.

Ніхто із претендентів на посаду президента ще реально не працював із головною рушійною силою помаранчевої революції – малим та середнім бізнесом. Поки що технології спрямовані на "обіцянки для бідних" та "гарантії для олігархів". А дарма.

Представники малого та середнього бізнесу, "білі комірці" та творча та наукова інтелігенція тільки на перший погляд складають відносно невеликий відсоток виборців, але те, на що вони здатні, показали події осені 2004 року.

Поки що представники середнього класу з пересторогою ставляться до Тимошенко та Януковича, з огляду на прояви їхнього авторитаризму та популізму, жертвами чого перш за все стає малий та середній бізнес. До Яценюка – з іронією.

Багато із представників з готовністю проголосували б за Тігіпка чи Гриценка, але розуміють, що у них, на жаль, мало шансів пройти в другий тур, де б кожен із них, напевне, гарантовано переміг би і Януковича, і Тимошенко.

В принципі, із кандидатів в президенти ніхто поки що не може нічого дати бізнесу, навіть чинний прем’єр: для прийняття законодавчих актів парламент заблоковано, а виконавча вертикаль влади на місцях формально підпорядкована Секретаріатові президента, а реально – працює сама на себе. Так що в цьому напрямку – нічия, навіть не бойова.

Ще один не задіяний електоральний ресурс – молодь, яка живе своїм життям і на політичні ігри дорослих, здається, не звертає ніякої уваги. Ніхто із діючих політиків так і не знайшов "ключик до серця молодих".

Адже мислять по-старому, отож і політичні молодіжні організації створюють "по образу и подобию" ВЛКСМ, які не мають ніякого авторитету в молодіжних колах. Так що на цьому полі – нульова нічия за абсолютно слабкої гри всіх команд.

Підсумовуючи сказане, можна зробити наступні висновки: наразі принциповим стало питання, хто в країні є ляльководами, а кому відведена роль маріонеток.

В принципі, політики всіх часів і народів прагнуть управляти громадською свідомістю, впроваджуючи та вдосконалюючи різноманітні технології маніпуляцій цієї свідомістю. Причому, часом із трагічними наслідками для самої громадськості.

Українські політики – не виключення. Наступні президентські вибори обіцяють перетворитися на війну технологій за свідомість чи підсвідомість виборців, на відміну від минулих виборів, коли основна боротьба була направлена на мобілізацію електорату з одного боку, і мобілізацію адміністративних ресурсів – з іншого.

Причому фактор кризи в передвиборчій агітації використовуватимуть всі штаби претендентів: Тимошенко – як долаючи всі перешкоди країна живе, економіка працює, зарплати і пенсії виплачуються. Всі інші – як все погано, а в Україні гірше всіх.

Головне, щоб той, хто стане президентом в 2010 році, мав мужність поставити інтереси держави та нації вище інтересів спонсорів, а не залишитись маріонеткою в руках закулісних ляльководів.

Сергій Сорока

Поделиться:
Загрузка...