Риторика керівництва Росії проти України стає дедалі агресивнішою, хоча іноді здавалося, що далі вже нікуди. Щойно Росія, вперше після "стояння на Тузлі" 2003, майже офіційно висловила Україні територіальні претензії.
Російська інформаційна агенція "Інтерфакс" оприлюднило повідомлення наступного змісту: у розмові з журналістами російський прем’єр-міністр Володимир Путін поцікавився, чи читали вони щоденники Денікіна: "Обов’язково прочитайте! Там у нього є міркування про велику та малу Росію, Україну. Він каже, що нікому не повинно бути дозволено втручатися у відносини між нами, це завжди було справою самої Росії".
Далі російська інформагенція передає слова російського прем’єра нібито "в переказі" архімандрита Московського патріархату Тихона: "Путін згадав, як він читав мемуари Денікіна, в яких той каже, що при всій своїй нетерпимості ставлення до радянської влади, навіть думати про розчленування Росії – це вже злочин. Однією з головних думок праць та політичної діяльності Денікіна було недопущення розчленовування Росії, особливо коли мова йде про малоросійську землю – Україну", – згадав слова прем’єра архімандрит.
"Злочин, це якщо хтось тільки починає говорити про поділ Росії та України, навіть коли про це говорять учасники білого руху, або іноземці", – сказав Путін, згадуючи мемуари Денікіна. – "До таких ідей генерал був абсолютно нетерпимий", – додав прем’єр у розмові з Тихоном.
Отже, суть повідомлення зводиться до наступного.
По-перше, російський прем’єр досить прозоро дав зрозуміти, що вважає територію України "російською".
По-друге, Володимир Путін назвав Україну "малою Росією" в російському, а не автентичному розумінні цього слова, як частину Росії (нагадаємо, в пізньому Середньовіччі назва Мала Русь означала "справжня, корінна Русь", на відміну від підвладних цій Русі територій, серед яких було й Залісся, як тоді назвалася територія сучасної Центральної частини Росії).
По-третє, Путін дуже вільно підійшов до слова "злочин" і приписав до злочинців більшість українського народу, який, як відомо, абсолютною більшістю підтримує незалежність України — а отже, в розумінні Путіна, виступає за "відокремлення України від Росії".
За різними соціологічними даними від 72% до 85% українського населення підтримує незалежність своєї країни, проти 8-17%, що за цими ж даними її не підтримує.
Нарешті, Путін спробував залякати не лише Україну, але й Захід, назвавши "злочином" спроби "втручатися" у відносини України і Росії, тобто підтримку Заходом незалежності й територіальної цілісності України. За Путіним, відносини з Україною є "справою самої Росії", а навіть не Росії й України.
Як відомо, у квітні минулого року на зустрічі з американським президентом Джорджем Бушем Володимир Путін заявляв, що частина території України "подарована Україні Росією".
Зрозуміло, що до реальної історії такі заяви Путіна мають мало відношення. Якщо справді почати шукати, хто кому і що подарував, то можна згадати, що першою державою, яка малу владу над фіно-угорськими та слов’янськими племенами в центрі сучасної Росії була Київська держава, збудована предками українців.
Українці немало допомогли Росії здійснити ті територіальні прирощення, які вона сьогодні має, починаючи від Смоленська і Калінінграда і закінчуючи Сибіром. Зрештою, 7 мільйонів солдатів-українців в радянській армії, діючи разом з іншими народами СРСР, дали змогу росіянам, як і українцям, зберегтися як народам.
Крім того, нещодавно Путін заявив, що Росія була "ініціатором незалежності України". Хоча все було навпаки: саме незалежність України зробила безнадійними спроби зберегти СРСР і дала Росії можливість отримати незалежність від союзного центру.
Заява Путіна дещо згладжена "історичним контекстом", у якому вона була сказана, "переказом" слів Путіна архимандритом Тихоном та формальним статусом самого Путіна. Адже ще є глава держави Дмитро Медведєв. Проте зрозуміло, що реальне перше місце в російській ієрархії займає саме Путін.
Тому до заяв російського прем’єра варто віднестися максимально серйозно. Якщо врахувати смакування в російських експертних колах теми майбутньої війни з Україною, цілком неприйнятні для цивілізованих людей офіційні (!) заяви Росії по Голодомору тощо, то картина вимальовується дуже загрозлива.
У ній остання зава Путіна – лише найгучніший акорд. Вона свідчить про загальну атмосферу ворожості щодо України, яка існує в правлячих колах Росії, де виразна антиукраїнська пропаганда російських ЗМІ – лише вершина айсбергу.
Антиукраїнська пропаганда в Росії вже дає свої плоди. Результати опитування, проведеного російським "Левада-Центром" і КМІС, показали, що 62% опитаних росіян заявили про негативне ставлення до України. Згідно з тими ж опитуваннями "Левада-Центру" і КМІС, 91% українців позитивно ставляться до Росії.
В українців переважає позитивне ставлення до російського та всіх інших народів, що підтверджує толерантність та психічне здоров’я українського населення.
Чому ж у Росії розкручується маховик ненависті до України?
Серед суб’єктивних причин – спроба російського керівництво звичними 24-годинками ненависті" відвернути увагу від економічного стану в країні.
Свого часу Путін обіцяв подвоєння ВВП Росії з 2003 до 2010. На тлі нинішнього падіння економіки, очевидно, що ця обіцянка вже провалилася. А Україна, з її постійними політичними скандалами, неконсолідованою владою і не достатньо серйозним ставленням до проблем національної безпеки – зручний об’єкт для вправляння у великоджержавності. Адже Китаю чи США Росія нізащо не скажеш того, що може Україні.
Крім того, наближається "проблема 2012", коли мають відбутися нові президентські вибори в РФ. Путін нещодавно заявив, що сподівається на те, що і він, і Дмитро Медведєв виходитимуть у питанні свого політичного майбутнього з власних досягнень.
Коли економічних досягнень – катма, залишається "приростати територію". Або хоча б почати війну, щоб було зрозуміло, що лідер намагався, але "вороги і закуліса" заважають.
А там і за економіку всі забудуть. Тож у потрібний момент в
