Сталевояйцевий патріот.
Рада прийняла закон про заборону російського книжкового сміття, а він рік в порушення Конституції відмовляється підписати чи повернути на доопрацювання.
Ось такий «наш лудчій», молімся.
Джон Сміт
Шість запитань і одна пропозиція Президенту.
Прошу РЕПОСТ! Важливо, щоб цей текст прочитали якнайбільше людей, у т.ч. — в найвищих владних кабінетах.
Відповідь Володимира Зеленського на мою петицію «Захистити український культурний простір від «русского міра» – невідкладно підписати Закон 2309-ІХ про заборону ввезення і розповсюдження видавничої продукції «держави-агресора» — відверто розчаровує.
Нагадаю, ідеться про закон, який забороняє імпорт і розповсюдження видавничої продукції з Росії та Білорусі; передбачає видання книг в Україні мовою оригіналу або в перекладі на українську мову, мови ЄС чи корінних народів України; перекриває можливості ввезення видань антиукраїнського змісту.
Закон розроблений спільно представниками громадянського суспільства, видавничої спільноти та влади і одностайно ухвалений парламентом (за – 306 голосів, проти – 0, утримались – 0) ще 19 червня 2022 року (!)
Президент мав 15 днів, щоб його підписати або накласти вето, однак не зробив ні того, ні іншого.
І от 20 червня 2023 року, напередодні відкриття у Києві «Книжкового Арсеналу» і рівно через рік відтоді, як закон було подано йому на підпис, президент дав відповідь на петицію. На жаль, ця відповідь залишає стійке враження, що її готували люди, на яких мають безпосередній вплив лобісти російських інтересів.
Хочеться спитати у Президента кілька важливих речей:
1. Володимире Олександровичу, Ви справді не усвідомлюєте, що кожен день не підписання Вами Закону 2309-ІХ несе пряму вигоду державі-агресору і нікому більше?
2. Для чого Ви згадуєте зауваження МЗС і Мінюсту річної давнини з пропозиціями накласти вето на закон? Адже Ви не скористалися правом вето, яке у Вас було до 5 липня 2022 року, і правильно зробили. Адже вето на цей закон неминуче викликало б обурення в суспільстві.
3. Чому, згадуючи зауваження МЗС і Мінюсту, Ви забуваєте згадати про позитивні висновки на законопроєкт Міністерства культури й інформполітики, Інституту книги, Мінекономіки, Мінфіну, профільного комітету парламенту і одностайне його ухвалення конституційною більшістю Верховної Ради? Чому не згадуєте про подання Кабміну, який ще у липні минулого року запропонував Вам відповідно до Конституції підписати Закон? Я вже не кажу про безліч закликів підписати закон від українських видавців, письменників, правників, експертних організацій, громадських і політичних діячів. Чому сумнівні зауваження двох міністерств річної давнини для Вас важливіші за позицію парламенту, уряду, книжкової спільноти, громадянського суспільства і прямі норми Конституції?
4. У чому сенс відправляти Закон до Єврокомісії, яка цього не просила? Причому робити це аж зараз і з формулюваннями, які, по суті, спонукають комісію виступити на боці російських лобістів під приводом буцімто порушення прав меншин?
5. Для чого взагалі підтримувати російські фейки, буцімто закон забороняє російськомовні книжки? Він не забороняє видавати чи ввозити книги (крім виданих в РФ і Білорусі) жодною мовою оригіналу, у т.ч. й російською. А видання перекладів західної літератури саме українською, а не російською мовою є важливою передумовою становлення самодостатнього українського книжкового ринку і захисту від спроб росії захопити його зсередини.
6. І найголовніше. Яким чином будь-які зауваження будь-кого скасовують Ваш обов’язок підписувати Закони?! Частина третя статті 94 Конституції України визначає: якщо Президент протягом 15 днів не повернув закон до парламенту з зауваженнями, «закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений».
Чи можуть бути у законі вади, які потребують виправлення? Звичайно, закон можна вдосконалювати. Але робити це виключно у передбачений Конституцією і законодавством спосіб.
Це означає, що президент має відповідно до ч.3 ст. 94 Конституції підписати Закон 2309-ІХ. А вже потім новим законом до нього можуть бути внесені зміни, з урахуванням будь-яких слушних пропозицій, які відповідають національним інтересам України. Це можна зробити дуже швидко.
Лише такий шлях може запропонувати Кабінет Міністрів України на виконання президентського доручення. Це дозволить і вдосконалити закон, і дотриматися Конституції й верховенства права, і надійно захистити наш культурний простір від «русского міра».
P.S. Посилання на петицію з відповіддю Президента — у коментарі.
