У спадок від Радянського Союзу Україні дісталося майже 6500 танків різних типів: Т-55, Т-62, Т-64, Т-72, Т-80 з абсолютно різними двигунами та обладнанням.
Така різноманітність типів була характерно для Радянського Союзу, де застарілі моделі не знімалися з озброєння, а навпаки піддавалися модернізації. Таким чином досягалася чисельна перевага над НАТО.
Як Україну позбавили «броні»
Незалежній Україні, згідно з підписаними міжнародними угодами про обмеження звичайних озброєнь в Європі, дозволялося мати не більше двох тисяч танків. Тому 1992 року військовим та політичним керівництвом країни було прийняте доленосне рішення: зважаючи на наявність виробничих потужностей у Харкові та можливостей для капітального ремонту на озброєнні ЗСУ залишити тільки Т-64.
А бази зберігання стали донором для «Укрспецекспорту», який жваво знаходив покупців для Т-72-х серед “дружніх” країн Африки та Азії. При цьому кошти від експорту частково пішли на модернізацію Т-64-х – так з’явилася модифікація Т-64БМ «Булат».
Танк Т-64 в зоні АТО
В цілому танковий парк України на початок 2014 року можна оцінити приблизно в 1200 танків, з них відносно сучасними були тільки 85 64БМ «Булат» і 10 Т-84 «Оплот», інші – це Т-64 модифікацій БВ і Б. Ще приблизно 1400 танків знаходилося на зберіганні: 650 Т-64, 273 Т-80 і до 474 Т-72.
Основна частина українських танків була зведена в дві танкові бригади: 1-у окрему гвардійську, яка базувалася в смт. Гончарівське (Чернігівська область) та 17-у окрему (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область). Крім них, танки були в кожній механізованій бригаді, а також в 169-му навчальному центрі Сухопутних військ «Десна» та Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. При цьому 1-а танкова була переозброєна «Булатами», а переозброєння криворіжців планувалося на найближчі роки.
З початком анексії Росії в Крим армія в терміновому порядку приводилася в бойову готовність, що показало справжній стан справ. Так, в Гончарівську з ангарів змогли вигнати всього кілька «Булатів», а в 17-ї танкової під час планового огляду згоріли відразу три машини з боєкомплектом.
Проте, спільними зусиллями військових та волонтерів до початку травня 2014 року танкові бригади набули більш-менш боєготовний вигляд. При цьому 1-а танкова залишалася на Чернігівщині для відбиття можливого удару росіян в напрямку Києва, пізніше була перекинута на Луганщину.
Війна на Донбасі зажадала модернізації
Практично відразу з початком війни на Донбасі почався процес опрацювання варіантів модернізації наявного парку машин, перш за все Т-64БВ і «Булат». Один з варіантів в решті-решт був обраний військовими і досить прискореними темпами почалася модернізація.
Так, Т-64БВ отримав нові приціли нічного бачення ТПН-1-ТПВ (виробник – трима-Україна і UaRpa) для всіх членів екіпажу: командира, навідника і механіка-водія. Прилади командира і навідника інтегровані в систему управління вогнем та забезпечує виявлення, розпізнавання і знищення противника на відстані понад 1,5 км. Крім того, були встановлені системи супутникової навігації від держпідприємства «Оризон-Навігація» і нові цифрові радіостанції «Либідь К-2РБ» з дальністю дії до 70 км. За цим варіантом також масово модернізуються поставлені на капітальний ремонт «Булат» 1-ї танкової.
Танк “Булат”
Нові опції дозволяють ширше використовувати можливості для управління танковими підрозділами в будь-який час доби. Більше того, після такої відносно недорогої модернізації можна сміливо говорити, що наші танкісти отримали потужний інструмент для ведення війни. Що, до речі, і підтвердили весняні змагання танкових екіпажів країн НАТО Strong Europe Tank Challenge 2017 на німецькому полігоні Графенвер.
Або їздили, але не стріляли, або стріляли, але не їздили
На першому етапі війни – штурм Слов’янська, звільнення північного Донбасу – танки використовувалися досить примітивно. В основному як засіб підтримки піхоти при блокуванні і прочісуванні місцевості, для супроводу колон, охорони і оборони блок-постів в якості далекобійних і маневрених вогневих засобів. Однак в липні 2014 року на озброєнні незаконних збройних формувань з’являються танки (за твердженням самих бойовиків – трофейні, по факту – поставлені з Росії) і велика кількість протитанкових засобів, що різко змінює характер застосування танків.
Танки різних модифікацій на “консервації”
Під час літньої кампанії 2014 року українська армія зазнала досить відчутних втрат у танковому парку – причому бойових серед них було чи не найменша – переважна частина техніки була кинута (або знищена методом самопідриву) через жахливий технічний стан. Мало того, не всі танки мали навісні комплекти динамічного захисту, а ті, що були, то виявилося, що елементи не заряджені вибуховою речовиною. У військах була недостатня кількість танкових тягачів і БРЕМ, що ускладнювало організацію своєчасної евакуації пошкоджених машин.
Саме втрати змусили ставити до ладу буквально все, що можна. Першими природно викотили Т-64-і. Крім знятих з консервації і тих, що пройшли ремонт Т-64БВ, у військах з’явилися Т-64БВ-1, експортні Т-64Б1М (дісталися танковій роті полку НГУ «Азов») і навіть зовсім вже застарілі, без динамічного захисту Т-64Б.
Але і цього для швидкозростаючою армії (за короткий час були сформовані 15 нових бригад – це вам не жарти) було мало, тому взимку 2014-15 років на озброєння були поставлені Т-72, причому відразу декількох модифікацій: Т-72УА, Т-72АВ, Т -72А і Т-72Б. Мало того, приблизно в цей же час в частини десантних військ ВДВ почалися поставки танків Т-80БВ.
Найбільш активно українські танки застосовувалися влітку 2014 року, в боях за Донецький аеропорт і в ході Дебальцевській операції взимку 2015 року. Нашим танкістам доводилося воювати як в складі тактичних груп, так і самостійно.
Танкові аси ЗСУ росіянам «в зуби не заглядали»
В історії війни на Донбасі було зафіксовано кілька зустрічних танкових боїв, в тому числі і з сучасними російськими Т-72Б3 (пару танків були захоплені як трофеї). У більшості випадків танкісти показували досить високу виучку, з’явилися і свої танкові аси з п’ятьма і більше знищеними бронецілями.
Танк Т-64 в АТО
У цьому плані дуже показовий танковий бій під Логвиновим у лютому 2015 року, коли наші танкісти на «Булатах» вступили в бій з «сімдесят двійками» російської 5-ї окремої танкової бригади.
Завданням танкістів 1-ї танкової бригади було прикриття атаки групи 30-ї механізованої бригади на Логвинове. У село танки не заходили, а прикривали лівий фланг атаки. При підході до мети піхота була раптово атакована одиночним російським Т-72. Але він не очікував танкового прикриття від ЗБУ та був вражений з відстані в 900 метрів. Практично відразу по «Булатах» був відкритий найжорстокіший вогонь. В результаті прямого попадання в один з танків спрацювала система активного захисту «Ніж», яка не тільки врятувала екіпаж, а й зберегла боєздатність танка як бойової одиниці. Після того, як були помічені позиції другого ворожого танка, прямим попаданням він був знищений. Всього бій за Логвинове противник втратив три Т-72, у наших втрат не було. Варто відзначити, що всього за час боїв під Дебальцеве ця танкова рота 1-ї бригади знищила 6 танків і 1 БМП противника.
Відзначено і випадки масового героїзму танкістів – підриву екіпажу разом з танком для недопущення потрапляння в полон. Одним з найбільш висвітлюваних у ЗМІ став подвиг капітана Олександра Лавриненко з 93-ї окремої механізованої бригади, однак перший такий випадок був зафіксований ще 17 червня 2014 року в бойовому зіткненні біля селища Металіст в Луганській області.
Одна гармата на чотири типи танків
В цілому сьогоднішня ситуація з танковим парком ЗСУ виглядає вкрай гнітюче в плані постачання і підтримки в готовності. Незважаючи на те, що за останні два роки вдалося значно наростити кількість танків (а до кінця року президент обіцяє ще 72 Т-72-х), проте наявність чотирьох (!) Типів танків на озброєнні викликає серйозні проблеми з постачанням і логістикою. Адже крім власне «харківських» Т-64 і «Булат» з рідними ж двигунами, на озброєнні ЗСУ та НГУ знаходяться Т-80 з «вертолітними» газотурбінними російськими двигунами Климова, Т-72 з челябінськими дизелями часів Другої Світової війни і Т-84 з новими харківськими двигунами 6ТД. Причому підтримувати в робочому стані танки радянського виробництва з кожним роком все складніше, про що, наприклад, явно свідчить недавній скандал з директором Львівського бронетанкового заводу. Нових двигунів для Т-72 просто фізично немає в Україні – ті, що зараз ставляться на відновлені танки, в кращому випадку зі зберігання з мінімальним зносом.
Танк Т-80
Загальним для всіх танків є тільки один момент – стандартна 125-мм гладкоствольна гармата, все інше устаткування різне. Так, тільки динамічний захист двох різних типів: «Контакт-1» (на Т-64БВ, Т-64БВ1, Т-72АВ, Т-72Б, Т-72УА) і «Ніж» (Т-64БМ «Булат», Т- 64Б1М, Т-72УА і Т-84 «Оплот»). Тут варто кілька слів сказати про унікальну систему динамічного захисту «Ніж», розробленої українськими інженерами. Він відрізняється від російської системи «Контакт-5» перш за все абсолютно новим принципом дії на атакуючі боєприпаси за допомогою кумулятивного струменя, який руйнує і дестабілізує ворожий снаряд або кумулятивний струмінь. Такі розробки велися в Радянському Союзі в кінці 80-х років фахівцями НДІ Сталі, проте далі експериментів справа не пішла.
А ось українським фахівцям (СКТБ ІПП НАНУ спільно з ДП БЦКТ «МІКРОТЕК», НДЦ «Матеріалообробка вибухом» ІЕЗ ім. Патона НАНУ і ХКБМ ім. Морозова) вдалося довести нову систему до прийняття на озброєння в 2003 році. Ще до бойових дій на Донбасі фахівці оцінювали ефективність комплексу в порівнянні з російським «Контакт-5» в 2-3 рази, що і було підтверджено українськими танкістами в ході бойових дій.
Таким чином, можна говорити, що з одного боку така різнотипність є наслідком війни, що зараз ведеться на Донбасі, з іншого боку можна стверджувати, що після закінчення війни танкові війська чекає чергове «перетрушування» у вигляді уніфікації танкового парку шляхом установки однотипних двигунів і трансмісій. І тут вже потужності танкових заводів знову знадобляться
Старіше, не означає гірше
І на завершення хотілося б сказати кілька слів про нашого основного супротивника – російську армію. На сьогоднішній день на її озброєнні знаходиться близько 2700 танків, з яких 350 Т-90, 450 – Т-80У, а решта 1900 машин – різні модифікації Т-72 (в тому числі і найсучасніша Б3, яка зустрічалася на Донбасі у серпні 2014 року під Іловайськом та взимку 2015 року під Дебальцевим). Фактично росіяни змогли досягти уніфікації на базі «тагільського» Т-72 і продовжують розвивати саме цей напрямок (розрекламована «Армату» не береться до уваги – її ще немає на озброєнні і невідомо, коли вона зможе замінити всі радянські «сімдесят двійки»).
Танк Т-72
Таким чином, порівнювати варто основний танк української армії Т-64 і російський Т-72. Тут у кожного танка є свої переваги і недоліки – так, Т-72 більш простий танк як у виробництві, так і освоєнні екіпажем (не дарма ж його так люблять африканські і азіатські танкісти). Однак та ж система управління вогнем на Т-64 більш досконала, що дозволяє швидше і точніше вразити супротивника (що з успіхом демонстрували ті ж «чернігівські» танкісти взимку 2015 року у боях за Дебальцеве), крім того конструкція механізму заряджання у Т-64 має величезний плюс у вигляді більшого числа готових снарядів для стрільби. У той же час двигун «харківського» танка більш примхливий. Таким чином, можна сміливо говорити, що за своїми бойовими можливостями обидва танка приблизно однакові і результат прямого зіткнення залежить майже виключно від підготовки екіпажу.
Варто сказати і про ще один тип танка, який формально перебував на озброєнні армії. Йдеться про БМ «Оплот» (на фото). У 2008 році однією з умов підписання контракту на поставку цих супер-сучасних танків до Тайланду було їх прийняття на озброєння національними збройними силами. Тому в авральному режимі Міністерство Оборони України провело всі необхідні формальності та навіть замовило у 2009 році партію з 10 танків «Оплот-М» на суму в 295 млн гривень. Однак фактично грошей в бюджеті на ці цілі не було і до 2014 року в війська надійшли всього дві машини, яким була відведена роль навчальних.
Михайло Жирохов, narodna-pravda.ua
