За останній час українському суспільству було продемонстровано багато нової та оновленої військової техніки. Військовий парад на День Незалежності справді вразив. А вже 26 серпня пройшло випробування нове ракетне озброєння, розроблене КБ «Луч» разом із 18-ма іншими підприємствами-учасниками концерну «Укроборонпром». Що дуже важливо, цикл виробництва є замкнутим і обходиться без російських комплектуючих.
day.kyiv.ua
І от буквально днями на території держпідприємства «Київський бронетанковий завод» була проведена презентація новітньої зброї і техніки, приурочена до п’ятиріччя концерну. Були продемонстровані: багатофункціональний безпілотник авіаційного комплексу, тактичний багатоцільовий транспортний безпілотник «Фантом», «Горлиця», бойовий модуль «Вій», новий 60-мм міномет, авіаційні ракети Р-27…
Також стало відомо, що екс-директор американського Агентства передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA) Ентоні Тетер став радником «Укроборонпрому» з питань довгострокового розвитку. Відповідний меморандум сторони підписали 26 серпня.
З другого боку, в основному з подачі російських ЗМІ, розгорівся невеликий скандал з приводу того, що литовці відмовилися від українських бронетранспортерів і вирішили закупити аналогічну військову техніку, хоч і на порядок дорожчу, в Німеччини.
Наскільки кількісно та якісно змінилася і справді оновилася українська військова техніка, говоримо з директором Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентином БАДРАКОМ.
— Так, з’являються нові озброєння, яких раніше взагалі не було. І це є свідченням того, що війна все-таки стимулювала до діяльності підприємства і структури, які цими підприємствами керують. Найбільший позитив — це рух ракетних програм. Один із головних моментів тут — те, що в нас є технологічна школа, відповідальність менеджерів, які беруться за такі проекти. Це навіть не стільки піклування держави, скільки вдалий досвід окремих управлінців.
Наприклад, я знаю, що конструкторське бюро «Луч» веде багато проектів, у які раніше мало хто вірив, — ще в 2000-х роках, коли лише починалися програми створення високоточних систем. Тут важливо, що в КБ «Луч» генеральний конструктор є головним розпорядником рішень і коштів, тому і зберігається відповідальність. З другого боку, є негативний приклад ліквідації інституту генеральних конструкторів на підприємстві «Антонов», і це при тому, що це підприємство має значні перспективи.
Сьогодні українська армія отримує те, що виробляє вітчизняний оборонпром, проте системного військово-технічного співробітництва із західними структурами, що дозволило б отримувати комплектуючі і технології, ми не спостерігаємо. З одного боку, це нестача коштів та політичні рішення деяких країн НАТО, попри підбадьорення, реально не допомагати нам, а з другого — це відсутність системності. У спосіб, який зараз розвивається переозброєння, Україна здатна забезпечити себе озброєннями приблизно на 50%.
На практиці це означає, що українська армія отримуватиме бронетехніку, деякі високоточні системи ураження, артилерійські системи, але немає ніяких шансів, що українські ЗСУ отримають нові бойові літаки або глибоко модернізовані системи протиповітряної оборони. Причина об’єктивна — Україна ніколи не виробляла такі озброєння. Але це не означає, що цими питаннями не потрібно займатися на стратегічному рівні, причому не тільки із західними країнами, а й іншими високотехнологічними країнами — як Ізраїль, Китай чи ПАР. Той же Китай, який раніше купував у нас технології, сьогодні перевершує нас на порядок.
БЕЗПІЛОТНИЙ АВІАЦІЙНИЙ КОМПЛЕКС МП-1 — SPECTATOR — ПРИЗНАЧЕНИЙ ДЛЯ ВЕДЕННЯ РОЗВІДКИ ТА МОНІТОРІНГУ ВОДНИХ І ЛІСОВИХ МАСИВІВ, НАФТО- І ГАЗОПРОВОДІВ, ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ, ЗДІЙСНЕННЯ АЕРОФОТОЗЙОМКИ ТА ЗАСТОСУВАННЯ У ПОШУКОВО-РЯТУВАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЯХ. БПАК-МП-1 ПІД ЧАС ПРЕЗЕНТАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ ДЕРЖПІДПРИЄМСТВА «КИЇВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД» / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
На жаль, у нас досі, після двох з половиною років війни, залишається ручний спосіб управління оборонною промисловістю. Формально начебто в Кабміні з’явився перший віце-прем’єр, на якого можна було б покласти всі питання урядового управління, але я не чув, щоб уряд системно брав участь у питанні управління оборонпромом, переозброєнні, розподілу коштів… Нинішню епоху я називаю «епохою паліативів», коли найяскравіше видно застосування напівмір до питань переозброєння армії. Ця проблема вирішується за допомогою політичної волі.
«ДО ОБОРОННОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ПОТРІБНО ДОЛУЧАТИ ПРИВАТНИЙ СЕКТОР»
— Про що свідчить призначення американця Ентоні Тетера радником «Укроборонпрому»? Чи покращить це ситуацію?
— Якщо є прецедент, що з’являються американські радники, то я це лише вітаю. Можна точно констатувати інтерес американської сторони до співпраці, й тут потенціал дуже великий. Єдине, що у нас не використовується, — це потенціал приватного сектору. Він фактично відсічений. Беруться лише ті ініціативи, які можуть запропонувати завершену роботу. Насправді ж мала б бути розгорнута така система, коли було б зрозуміло застосування тих чи інших правил і технологій захисту приватних інвестицій, розвитку окремих сегментів. Гарантом переговорів і підтримки має бути держава. У нас не створено належних умов для внутрішнього ринку і для приходу зовнішніх компаній. Отже, призначення американського радника може бути першим кроком, який продемонструє, що робота «Укроборонпрому» виходить за межі українських підприємств. Коли я побачу, що в нас покриваються відсотки нестачі озброєння для української армії, які раніше були недосяжними, тоді можна сказати, що це справді рух уперед.
— Після російської агресії бюджет української армії значно виріс. Наскільки раціонально сьогодні використовуються кошти, які виділяються на розробку і виробництво нових озброєнь?
— Про це вам сьогодні жоден експерт не скаже, бо всі питання утаємничені. Ми не знаємо, скільки і куди конкретно виділяється грошей. На мою думку, ці питання мали б по-іншому вирішуватися, зокрема на відкритих тендерах. Громадськість має бути в курсі, у тому числі експерти, щоб давати свої оцінки щодо таких заяв, як, мовляв, Україна випускатиме свій бойовий літак. Це, мінімум, безвідповідально, коли немає науково-технічної ради, інституту генеральних конструкторів, які б висловили свою думку, належного парламентського та громадського контролю.
На сьогодні у нас відсутній єдиний організм оборонної промисловості. Іноземного інвестора можна залучити лише адекватною програмою роздержавлення, тобто створення системи реструктуризації, акціювання та приватизації оборонних підприємств. Це об’єктивна причина, тому що деякі підприємства мають величезні території або багатотисячний штат співробітників. Це абсолютно неприпустима ситуація — без реструктуризації підприємства не мають шансів на великий міжнародний успіх.
«ЗАЯВИ МІНІСТРА ОБОРОНИ ЛИТВИ Є ФОРМАЛЬНИМИ»
— Нещодавно литовський міністр оборони Юозас Олекас у коментарі телеканалу «112» заявив: мовляв, українські БТР-4 «не відповідають стандартам НАТО». Наскільки це так, й чи справді наші бронетранспортери поступаються німецьким Boxer, які вирішила закупити Литва?
— Справа у тім, що існує дуже велике лобі всередині НАТО щодо просування своєї техніки. Я можу навести мінімум два приклади, коли українські танки на тендерах виборювали перемогу, зокрема й у німців, — це було в Туреччині та Греції, але головну роль відігравала політична складова. Не виключно, що саме так відбулося й у цьому випадку. Литва, яка користується допомогою і різними видами взаємодії з ключовими гравцями НАТО, перебуває під впливом цих гравців. Відповідно, різниця в ціні між нашим БТР-4 і німецьким Boxer поступається стратегічним питанням.
Також треба виходити з того, які завдання ставить перед собою армія Литви. Треба розуміти, що БТР-4 — належить до легких бронетранспортерів, відповідно, він має менший протимінний захист. А Boxer — це фактично щось середнє між бронетранспортером і танком, він важкий і має кращий протимінний захист, але поступається нашому БТР-4 у маневреності, швидкості та прохідності. Тому тут не можна казати, який бронетранспортер кращий, ці машини не можна порівнювати, адже вони мають різні характеристики і завдання. Гадаю, це також вплинуло на вибір литовців.
Щодо стандартів НАТО, то сьогодні вся українська бронетехніка має модульну зборку, тому все залежить від того, які вимоги ставить замовник. Якщо, наприклад, замовник бажає, щоб на БТРах стояли німецькі двигуни, то українські підприємства можуть це зробити. З цим немає проблем. Тому слова міністра оборони Литви є формальними.
«ЯКЩО БРАТИ ВИСОКОТОЧНІ ЗАСОБИ УРАЖЕННЯ НЕВЕЛИКОЇ ВІДСТАНІ, ТО ТУТ МИ НАВІТЬ КРАЩІ ЗА РОСІЯН»
— Якщо оцінювати конкретні сектори озброєння і техніки, то які з них сильні та мають великий потенціал, а які — слабкі?
— Сильні сектори — це радарні технології, тобто виявлення і спостереження. В цій сфері ми отримуємо допомогу від американської сторони, що тактично правильно, але стратегічно ми маємо всі можливості розвивати свої технології та виробництво. Високоточні засоби ураження невеликої дальності — також досить розвинута сфера. У нас відбулася модернізація артилерійської системи. Маємо можливість створити крилату ракету. Тут великі можливості й потенціал. Створено хорошу бронетехніку — школа відбулася. Навіть вже створено стільки зразків, що стоїть питання уніфікації.
Держава повинна виставити свої орієнтири, щоб ми не мали, скажімо, 15 різних автомобілів. Маємо потужну колісну техніку. Є можливості до створення легкої морської техніки, тобто це катери, ракетні катери. Можемо виробляти й гелікоптери, зокрема військового напрямку. В авіаційному сегменті ми не можемо розраховувати на розвиток без серйозної допомоги ззовні. Зокрема безпілотні комплекси. Тепловізори ми також могли б виробляти з допомогою міжнародних партнерів, але поки цим ґрунтовно не займаються. Наприклад, росіяни ще 2011 р. разом із французами на своїй території налагодили виробництво тепловізорів. До речі, так само, як і безпілотних комплексів.
— Наскільки росіяни просунулися вперед в питанні розробки та випуску озброєнь, тобто яке становище у нашого ворога?
— Росіяни й раніше були технологічно сильніше України, а десь після війни проти Грузії, з початку оборонної реформи, вони почали активне військово-технічне співробітництво. Наприклад, вони мають школи випуску легкої бронетехніки, однак почали закуповувати італійську бронетехніку й створювати свої виробництва. Зараз Італія вже постачає тільки машинокомплекти, а виробляється бронетехніка вже в Росії. Про тепловізори та безпілотні системи я вже казав, і все це робиться із західними країнами. Західні технології ними також використовуються й у літакобудуванні.
Взагалі Росія є потужною в розробці та виробництві чотирьох ударних компонентів — це гелікоптери, літаки, системи ППО, а також військово-морська тематика. Якщо брати ударну складову, то, звісно, Росія тут сильніша. Якщо брати ракетні системи, то Росія вже пройшла той шлях, який ми зараз намагаємося швидко пройти. Якщо брати артилерійську лінійку, то десь на 15 — 30 % дальність у них краща через те, що вони модернізовані або мають покращені боєприпаси. Але артилерійська складова у нас швидко наздоганяється. Якщо брати високоточні засоби ураження невеликої відстані, то тут, я вважаю, ми навіть кращі. Радари в нас точно не гірші. Потенціал ракетної тематики у України, можливо, навіть і більший, тому що саме в Україні колись було створено 12 із 20 світових балістичних ракет. Хоча зараз на першому місці стоїть створення оперативно-тактичних ракет.
Іван КАПСАМУН
