Доцільність проголошення свого часу нашою державою без’ядерного статусу обговорюється експертами й до сьогодні. Є як його прихильники, так і противники
Генерал-майор у відставці Вадим Гречанінов
Перші кажуть, що за наявності в України ядерної зброї сусідня Росія навряд чи відважилася б проявляти до нас агресивність та окуповувати українські території. Другі ж, навпаки, впевнені, що і вона не стримала б агресивні дії Кремля у його прагненні відродити «єдиний і неподільний»
Чи дійсно гарантувала б ядерна зброя недоторканність наших кордонів? Чи могли ми її утримувати? Чому Україна позбулась цього грізного виду зброї масового знищення людей? Чи спроможні ми відродити ядерний щит України?
На ці та інші не менш важливі запитання відповів військовий експерт Вадим Гречанінов — генерал-майор у відставці, колишній радник Президента України з військових питань. Обіймаючи цю посаду, Вадим Олександрович брав безпосередню участь у процесах, пов’язаних із ядерним роззброєнням України.
— Насамперед хочу нагадати, що протягом десятиліть на теренах України дислокувалася 43-тя ракетна армія, що була складовою частиною Ракетних військ стратегічного призначення колишнього Радянського Союзу. До її складу входили 10 дивізій, з яких 8 були розташовані в Хмельницькій, Волинській, Житомирській та Миколаївській областях. Із розпадом Радянського Союзу Україна успадкувала 46 ракет шахтного базування СС-24, які здатні були нести 460 ядерних боєголовок, 130 ракет СС-19 з 780 ядерними боєзарядами. Усього — 1240 ядерних боєголовок, здатних стерти з лиця землі не те що міста, а й цілі країни.
Щоби багато не говорити про міць ядерного потенціалу, який знаходився у нас, скажу так: за цим показником він поступався лише США, Великобританії і Російській Федерації. Ракети, що «окопалися» в українській землі, здатні були досягати практично будь-якої точки земної кулі, в тому числі Сполучених Штатів, не кажучи вже про країни Європи.
— Зважаючи на сказане вами, навіщо було позбуватись цієї зброї? На переконання численних експертів, це рішення стало не зовсім обачним…
— Рішення про це приймалося при певній ейфорії, викликаній важливою в історії України подією — здобуттям незалежності. Тодішні депутати, мабуть, вважали, що приклад молодої держави наслідують й інші країни світу. Але, як мовиться в таких випадках, не так сталося, як гадалося: ніхто і пальцем не поворухнув у цьому напрямку. Проте, за великим рахунком, Україна ніколи не володіла ядерною зброєю. Справа в тім, що на нашій території знаходилися ракети, розміщені в підземних шахтах, а ось ключі для їх запуску були в Москві. Ви ж знаєте, що самостійно запустити будь-яку з них не могли не лише рядові офіцери, які несли цілодобове чергування, а й навіть сам командувач армії. Для цього за часів Радянського Союзу потрібна була санкція як мінімум міністра оборони чи начальника Генерального штабу, а то й самого генерального секретаря партії. Усі, хто був причетний до неї, розуміли, що одного необдуманого рішення достатньо, щоб спопелити половину планети, якщо взагалі не знищити на ній життя.
— А ви особисто вірите в те, що коли б ми не позбулися цієї зброї, то сьогоднішніх подій на Донбасі не було б?
— Зважаючи на непередбачуваність російських політиків, яку вони яскраво нам продемонстрували, загалом їхню ницість, то від них можна було б очікувати чого завгодно. Можливо, вони спробували б захопити якусь шахтно-пускову установку чи інший вкрай небезпечний об’єкт і шантажувати вже не лише Україну, а й увесь світ. А потім, «звільнивши» її від терористів, ввести війська, мовляв, українська держава не в змозі гарантувати безпеку ядерної зброї, тому цим питанням займемося ми, росіяни. Можливі різні сценарії: такий вже наш сусід…
— Як же тоді забезпечити національну безпеку, маючи такого сусіда?
— Для того щоб мати ефективну оборону, не обов’язково володіти ядерною зброєю: вона є у близько десяти країн світу. Її не мають навіть такі економічно розвинені країни, як Німеччина та Японія. Але ж ніхто не запідозрить німців у їхній слабкості: вони мають надсучасні зразки озброєнь, які теж відбивають бажання у тих, хто хоче спробувати їх на міць, це робити.
На мій погляд, Україні достатньо мати сучасну авіацію, ракетні комплекси, які здатні завдавати ударів високоточною зброєю у глибокому тилу ймовірного противника. Тим паче, що у нас є відповідні науково-конструкторські розробки, котрі може матеріалізувати наш вітчизняний оборонно-промисловий комплекс. А це значно дешевше, ніж купувати подібну техніку за кордоном.
— Одіозний російський журналіст Дмитрій Кісєльов полюбляє з телеекрана полякати американців російською ядерною могутністю, мовляв, росіяни здатні в одну мить перетворити США на атомне попелище. Чи так це насправді?
— Звісно, що ні. Прийнято вважати, що між США і їх союзниками та Росією у ядерних озброєннях існує баланс. Проте Сполучені Штати здатні будь-якої миті суттєво його змінити на свою користь. Наприклад, кількість їхніх військових баз у різних точках світу настільки велика, що, розташувавши там свої ракетні шахти, вони обкладуть — у буквальному розумінні цього слова — Росію з усіх боків. Її бажання «адекватно відповісти» буде коштувати шалених коштів, яких у Кремля немає.
При цьому слід зауважити, що значна кількість американських ракет з ядерними боєголовками розміщена на підводних човнах і надводних кораблях та літаках. У Росії ж ситуація з розміщенням ядерних боєголовок склалася протилежна. А тепер скажіть, що легше знищити — ракети в шахтах чи ті, котрі є мобільними? Відповідь очевидна. Тож усі заяви про можливості спопелити США є нічим іншим як безпідставним патяканням.
Сергій ЗЯТЬЄВ
