Жабогадюкінг між Зеленським і Кличком

Я абсолютно не збираюся захищати Кличка, у мене до нього самого величезна кількість претензій, але після чергових звинувачень президента хочеться запитати: коли ми нарешті почуємо від нього самого про відповідальність за провали державного масштабу?

Наприклад, про підготовку до повномасштабного вторгнення, коли західні розвідки місяцями попереджали про напад, а росія стягнула до наших кордонів майже 200-тисячне військо. Хотілося б почути, яким був план підготовки країни до цієї війни, що вдалося зробити, чого не зробили і хто за це відповів.

Або про мобілізацію, яка на п’ятому році повномасштабної війни перетворилася на одну з найболючіших проблем країни. Наші військові, зокрема добровольці, роками сидять на фронті без зрозумілої перспективи демобілізації та гарантованих ротацій, виснажуються фізично й морально, поки мобілізаційна система все більше асоціюється зі скандалами, конфліктами та примусом. А російська пропаганда в унісон з українськими корисними ідіотами із задоволенням використовує все це для дискредитації українського війська, і ми досі не бачимо системного рішення (вже не кажучи про грошове забезпечення, яке навіть не індексується!), яке дозволило б і поповнювати армію, і берегти тих, хто тримає фронт із 2022 року.

Тепер маємо ще й реактивні шахеди, до протидії яким, судячи з того, що відбувається в нашому небі, ми також виявилися недостатньо підготовленими. Хто мав завчасно подбати про розвиток засобів їхнього виявлення та знищення, хто відповідає за адаптацію нашої ППО до нових загроз? Невже теж Кличко?

Мій маленький син сьогодні понад дві години просидів у підвалі дитячого садочка без світла, поки над Києвом кружляв російський дрон. Понад дві години дитина, якій немає навіть півтора року, сиділа в темному укритті замість того, щоб гуляти, гратися, пізнавати світ. Таких дітей у Києві тисячі, і мені просто боляче усвідомлювати, яким стає їхнє дитинство. (Хто напише мені, що я погана мати, одразу відправиться в бан.)

Окремо хочу наголосити на тому, про що пишу постійно. За всі ці роки ми так і не почули від президента достатньо чесної та послідовної розмови про те, що росія веде проти нас війну на знищення, що це може бути дуже довга війна і що вся країна повинна готуватися до багаторічного протистояння. Не жити нескінченними очікуваннями швидкого миру, не підживлювати ілюзії, не малювати «плани миру», а розуміти реальність війни й мати чіткий план, як у цій реальності вистояти.

Натомість у нас досі ті самі «2-3 недєлі», тільки тепер у різних політичних упаковках, із новими обіцянками, прогнозами й черговими надіями на швидке завершення війни.

Зате Кличка за провалений «план стійкості» можна публічно розносити скільки завгодно. Окремий привіт усім, хто так завзято зараз пише про Кличка, але не спромігся написати жодного слова про Зеленського, хоча Кличко, нагадаю, теж не втік (ви ж вважаєте це таким великим досягненням!).

Також нагадаю, що ще до повномасштабного вторгнення саме Кличко активно займався підготовкою територіальної оборони столиці, тоді як усе оточення Зеленського та його медійна обслуга насміхалися з цього разом із російською пропагандою. Київрада виділяла на це кошти, проводилися навчання резервістів.

Нагадаю також, що ще в січні цього року Кличко публічно заявляв: за чотири роки повномасштабної війни Зеленський жодного разу (!) не зустрівся з ним особисто. Тобто президент роками під час війни на знищення не знаходить можливості особисто поговорити з мером столиці, до якого має стільки претензій, зате регулярно знаходить можливість публічно його звинувачувати. Як узагалі можна вимагати злагодженої роботи, коли навіть нормального діалогу між керівництвом держави та столиці немає?

При цьому з мером Харкова Тереховим Зеленський особисто зустрічався зовсім недавно, обговорював із ним ті самі плани стійкості, хвалив роботу харківських служб, виставляв фоточки. А після цього Терехов виступив із заявою про необхідність шукати «шлях до миру», заговорив про «партію війни» та неприпустимість сприйняття війни як безальтернативного майбутнього України. (Того самого дня, до речі, коли з «мирними ініціативами» виступив і Гончаренко, запропонувавши, серед іншого, обговорювати з росією нейтралітет і зняття частини санкцій.) Нічого тут не муляє Зеленського та його посіпак? Нормально все?

Чомусь до одних політиків (які завзято шукають миру з росією) у президента знаходиться час на особисті зустрічі та похвалу, а з іншими він роками спілкується переважно через публічні звинувачення. Дуже хотілося б зрозуміти, де тут турбота про ефективність державного управління, а де звичайні політичні розбірки?

Мене вже просто фізично нудить від цього нескінченного жабогадюкінгу між Зеленським, Кличком та іншими нашими недополітиками. На п’ятому році повномасштабної війни, коли військові роками не виходять із окопів, коли цивільні живуть від тривоги до тривоги, коли наші діти ростуть у підвалах, ці люди продовжують з’ясовувати стосунки, мірятися політичними рейтингами й перекладати відповідальність одне на одного.

При цьому вони постійно закликають нас до єдності, розповідають, як важливо триматися разом, підтримувати одне одного й забути про суперечки заради країни.

Та яке, бляха, єднання ви можете вимагати від українців, якщо самі не здатні навіть сісти за один стіл заради країни, яка воює на виживання?

Дивлюся на все це й розумію, що ви справді всі одне одного вартуєте. Але Україна точно не заслуговує на вас таких. Україна заслуговує на краще, наш народ заслуговує на краще. Після всього, що ми пережили, після всіх жертв, втрат і тієї страшної ціни, яку платимо щодня, ми просто не маємо права знову довіряти країну дилетантам і популістам, для яких власні політичні амбіції, рейтинги та боротьба за владу важливіші за національні інтереси.