Щоразу, коли російська балістика розносить чергову електростанцію чи спалює житловий квартал, українська влада вмикає режим дипломатичного відчаю. Зеленський їздить столицями, випрошуючи системи Patriot, SAMP/T чи IRIS-T, очікуючи на змилування західних політиків місяцями.
Але правда, про яку мовчать офіційні спікери, є набагато страшнішою. Україна мала готову промислову базу для створення власної ешелонованої ППО. Сьогодні військові конструктори з люттю констатують: розробка вітчизняного зенітно-ракетного комплексу «Кільчень», який здатен збивати балістику і є в 4 рази дешевшим за американський Patriot, була офіційно подана в Міноборони ще у 2019 році.
Це був перший рік влади Зеленського. Проєкт дніпровського КБ «Південне» спирався на реальний досвід створення міжконтинентальних ракет. Він був математично і технологічно обґрунтованим. Якби тоді, у 2019-му, держава увімкнула стратегічне мислення, перший робочий зразок українського балістичного щита міг би стати на бойове чергування вже у 2022 році. До 2024 року ми могли б розгорнути серійне виробництво і закрити небо над Києвом, Дніпром та Харковом своїми силами.
Але що зробила влада? Вона поклала проєкт під сукно. Нам розповідали, що це «дорого», «довго», що потрібно будувати дороги, а не ЗРК. Це було рішення в стилі класичної колоніальної адміністрації: заборонити аборигенам виробляти власну складну зброю. Більше того, держава абсолютно цинічно зрізала 40 мільярдів гривень з фінансування вітчизняного ВПК. Вона забрала гроші у КБ «Південне», КБ «Луч» (яке розробляло комплекси «Корал» та «Дніпро»), у запорізької «Іскри» та київського «Радіоніксу». Держава забрала гроші у заводів з десятилітньою історією, нацькувала на них ДАСУ за «прибуток» і власноруч знекровила справжній промисловий кістяк.
Коли історичним виробникам обрізають фінансування, з нізвідки з’являється компанія Fire Point. Компанія, яка ще два-три роки тому була звичайним кастинговим агентством для кіно та телепроєктів і постачала каву на знімальні майданчики. І раптом, за переказами матеріалів журналістських розслідувань, у закритих діалогах за участю міністра Умєрова та Тімура Міндіча (який має давні і глибокі зв’язки з бізнес-оточенням президента) щодо цієї компанії звучить астрономічна цифра — 311 мільярдів гривень. За офіційним курсом 311 мільярдів гривень — це понад 7 мільярдів доларів. Це майже 44% від усієї річної бюджетної лінії на закупівлю озброєння на 2026 рік. Це в сім разів більше, ніж держава офіційно виділяє на розширення виробничих потужностей усього ОПК.
Ми маємо справу не з вітчизняним виробництвом зброї. Ми маємо справу з гігантським насосом, який викачує державний бюджет у закритий клуб обраних фаворитів. Щоб зрозуміти масштаб державного злочину, треба подивитися, що справжня, національна влада могла б зробити з таким ресурсом на ринку безпілотних систем. Адже Міноборони має контракти з 76 реальними виробниками БПЛА. Ринок живий. Але замість того, щоб фінансувати інженерну екосистему, влада будує монополію.
Якщо ми подивимося на українську інженерну школу, то побачимо щонайменше три потужні стовпи, на яких мав би будуватися національний протиракетний щит.
Стовп перший: ЗРК «Кільчень» — балістичний щит із Дніпра
Ще до повномасштабного вторгнення, у 2021 році, КБ «Південне» (Дніпро) презентувало проєкт інноваційної зенітної ракетної системи «Кільчень». Це мав бути повноцінний багатоканальний комплекс великої дальності, здатний вражати аеродинамічні цілі на відстані до 280 км, а балістичні — до 44 км. Це і був наш концептуальний вітчизняний «Петріот».
Проєкт спирався на колосальний досвід створення ракет-носіїв та міжконтинентальної балістики. Він передбачав використання активної радіолокаційної головки самонаведення. Одна батарея мала одночасно обстрілювати до 12 цілей, наводячи на них до 24 ракет. Розробники з КБ «Південне» заявляли, що вітчизняний комплекс обійдеться державі в рази дешевше за американський Patriot. Але замість стратегічних інвестицій в розробку, проєкт поклали в стіл — бо «немає грошей», бо «краще купимо імпортне», бо «не на часі».
Стовп другий: ЗРК «Дніпро» та «Корал» — київська школа КБ «Луч»
У той самий час столичне КБ «Луч» розробляло власну лінійку систем ППО середньої та малої дальності. Проєкт ЗРК «Дніпро» передбачав радіус дії близько 50 км. Завдяки вітчизняним головкам самонаведення від компанії «Радіонікс», ці ракети мали самостійно захоплювати ціль на кінцевому етапі польоту (принцип «вистрілив і забув»), що робило б систему невразливою до вогню у відповідь.
Ще один проєкт — ЗРК «Корал», базова зенітна ракета якого мала захищати об’єкти від гелікоптерів, літаків та крилатих ракет на дальності до 30 км. Це був наш майбутній аналог NASAMS або IRIS-T. Елементи цієї ракети вже продувалися в аеродинамічній трубі, йшли стендові випробування двигунів. Але, знову ж таки, держава виділяла на це копійки, змушуючи конструкторів працювати на ентузіазмі.
Стовп третій: Очі системи — запорізька «Іскра» та київський «Радіонікс»
Зенітно-ракетний комплекс — це на 50% ракета, і на 50% радар. Без потужного радара будь-який Patriot — це просто марна купа труб на вантажівці. І тут Україні не треба було нічого вигадувати з нуля. Запорізький НВК «Іскра» — це підприємство світового рівня, яке серійно виготовляє радіолокаційні станції. Їхні радари 79К6 «Пелікан» або 80К6КС1 «Фенікс» вже працюють у військах і здатні виявляти цілі за сотні кілометрів, в тому числі в умовах жорсткого РЕБ.
А київська компанія «Радіонікс» розробляє активні та пасивні головки самонаведення — ті самі «мізки» ракети, які роблять її високоточною. Складати ці ракети міг би Жулянський машинобудівний завод «Візар» на Київщині. Тобто вся кооперація для створення національного щита була в наявності.
Влада Зеленського обрала інший шлях. Вона діє в парадигмі класичної окупаційної адміністрації: задушити історичні, непідконтрольні інженерні школи (відібравши у них 40 мільярдів і поховавши ЗРК «Кільчень») і перенаправити астрономічні бюджети на «своїх», політично зрозумілих суб’єктів з кастинговим бекграундом. Це приватизація оборонного бюджету під грифом «цілком таємно». ЗСУ потрібна працююча збройова машина, викувана інженерами, а не монополія, намальована фаворитами заради майбутнього кешауту. Народ України ніколи не має пробачити тих, хто проміняв безпеку нації на політичний доступ до мільярдів.
2025: Зеленский каже , що системи ППО
десь ділись за папередників, та чомусь не каже скільки закупив сам з 2019 року
2021 : ЗРК Кільчень чекає на фінансування, не дочекалось
2021:На велике будівництво витрачено 10 млрд $
«Планується застосувати балістику FP-9 до кінця цього року», — Ірина Терех, технічна директорка компанії Fire Point.
А Штілерман обіцяв, шо «системні удари балістичними ракетами очікуються на початку осені».
Хто з них бреше? Генеральний директор чи технічний директор? Не думайте. Брешуть обидва!
Наша балістика — «Грім-2» / «Сапсан», на які не виділяються гроші державою. А балістика від Fire Point, там же де їх 3 000 крилатих ракет «Фламінго», заховані в лісах після висадки 1 млрд дерев.
Для довідки: Ірина Терех – 30 років. Освіта – 3 курси Київського національного університету будівництва та архітектури.
Засновник ТОВ «Сіра Речовина» виробничо-будівельна компанія. Заснована у 2017 році, вона спеціалізується на виробах з архітектурного бетону (вулична меблі, сучасні громадські простори). У 2018 році у підприємства було анульовано свідоцтво платника податків у зв’язку з неподанням декларації. 2019 року свідоцтво відновили. 2022 року підприємство закрили.
Сама Ірина розповідала, що підприємство було дуже вдалим, на ньому працювало до 50 осіб.
Після цього Ірина Терехова стала технічним директором Fire Point.
