Ракетні міфи замість результатів: як ЗЕ-влада продає космічні ілюзії, а корупція в оборонці жере мільярди
Колись історики, які будуть вивчати період Зеленського, мають визнати одну його безумовну перевагу — він та його слуги є найкращими продавцями ілюзій в світовій історії та одночасно найпотужнішими будівельниками корупційних схем в історії Європи.
Один мільярд дерев, три гігавати потужностей, тисячі крилатих ракет, десятки безпекових угод — гучні формули, які звучать переконливо, але надто часто не витримують перевірки фактами.
Тепер до цього переліку додається ще й космос.
13 квітня 2026 року народний депутат Федір Веніславський заявив, що підрозділи ГУР МОУ під час війни двічі здійснили пуски ракетоносіїв з території України на висоти понад 100 і 204 кілометри. За його словами, ці події були офіційно зафіксовані технічними засобами й мали бойовий характер. Окремо згадувався і запуск із транспортного літака на висоті 8 кілометрів.
У нормальній ситуації такі заяви автоматично перевіряються через міжнародні системи спостереження: NORAD, Space-Track, а також дані ESA, NASA та інші незалежні канали трекінгу. Саме так у світі підтверджуються будь-які об’єкти, що досягають космічних висот. Але в цьому випадку публічно доступних незалежних підтверджень немає. Немає треків, немає каталогізованих об’єктів, немає супутникових або радарних слідів. Усе, що є в інформаційному полі, зводиться до одного джерела — слова чиновника.
І це не технічна дрібниця. Це різниця між фактом і піаром.
Схожа історія і з темою крилатих ракет Flamingo, які пов’язують із компанією Fire Point. У публічному просторі неодноразово лунали заяви про швидке нарощування виробництва, а також про те, що підприємство нібито здатне випускати по три ракети на день, а планують по 7, що більше ніж промислові потужності на виробництво крилатих ракет США та РФ разом узятих.
Але ракета — це не просто корпус і паливо. Це двигун, електроніка, системи наведення, випробування, кооперація постачальників, захищена логістика і серійна промислова база. Без цього такі темпи виглядають не як підтверджене виробництво, а як рекламна цифра.
Особливо це помітно на тлі того, що Fire Point не має довгої історії в традиційному оборонному ракетобудуванні. На цьому тлі будь-яка розмова про масштабний випуск високоточної зброї має виглядати не як урочистий звіт, а як корупційна загроза розкрадання мільярдів бюджетних коштів та предмет жорсткої перевірки.
Якщо у фірми немає великої й стабільної оборонної промисловості, то обсяги виробництва, заявлені в ефірі, дуже часто не мають нічого спільного з реальністю.
Тут важливо й те, що навіть самі цифри, які звучать у публічному просторі, вже створюють очевидний дисонанс. Якщо виходити з заявленого темпу близько трьох ракет на день, то за період від середини 2025 року до квітня 2026 року теоретично могло б ітися про сотні, а то й понад тисячу ракет. Якщо ж брати амбітніший план у сім ракет на день, то це вже близько 2550 на рік. Але на практиці підтверджених бойових пусків і влучань Flamingo справді дуже мало — на рівні одиниць залпів або невеликих групових ударів.
За відкритими OSINT-оцінками, включно з аналітикою Missile Matters, супутниковими знімками та іншими незалежними спостереженнями, з серпня 2025 по квітень 2026 року фіксується лише кілька епізодів бойового застосування: серпень 2025 року — три ракети по цілях у Криму, зокрема по об’єктах ФСБ; вересень 2025 року — чотири ракети по заводу в Бєлгороді; лютий 2026 року — шість ракет по Воткінському заводу, де, за цими оцінками, чотири влучили; березень 2026 року — залп по заводу вибухівки в Чапаєвську; а також кілька комбінованих ударів разом із дронами.
Якщо підсумовувати саме ці верифіковані епізоди застосування Flamingo, то загальна кількість запущених ракет за всіма ними, ймовірно, становить десь від 30 до 70 з урахуванням перехоплень. І це не виглядає як масове серійне виробництво стратегічного масштабу.
Щоб зрозуміти абсурдність голослівних заяв, досить порівняти заявлені темпи з реальними можливостями США, Росії та українських «Фламінго-фантазій». Якщо вірити озвученим тезам, то картина виглядає так: Україна — FP-5 «Фламінго» 1–3 ракети на день зараз, план 7 на день, тобто до приблизно 2550 на рік у разі виконання плану. США — Tomahawk близько 90–100 наявного темпу зараз із рампою понад 1000 на рік у перспективі, тобто приблизно 2,7–3 ракети на день. Росія — Kh-101 близько 50 на місяць у 2025 році, тобто орієнтовно 600–633 на рік і близько 1,7 на день. Якщо ж брати всі російські крилаті ракети разом — Kh-101, Kalibr та інші системи, — то йдеться про приблизно 100–130 на місяць, або 1260–2000+ на рік, що дає приблизно 3,5–5,5 на день.
І ось тут стає видно головне: навіть ці грубі оцінки вже руйнують політичну легенду. З одного боку нам пропонують повірити, що країна, яка не має порівняної зі США промислової бази, не має радянського ракетного спадку масштабу РФ і змушена працювати під обстрілами та в умовах дефіциту компонентів, здатна вийти на темп, який у річному вимірі виглядає більшим за плани американського виробництва і співмірним або навіть вищим за частину російських показників. З іншого боку, підтверджене бойове застосування Flamingo показує зовсім іншу картину: не тисячі, не сотні, а одиниці залпів.
Саме тому фраза про 3000 ракет на рік звучить не як стратегічний план, а як чиста пропаганда. Не тому, що Україна не може робити зброю. Може. І вже робить у низці напрямків. А тому, що між реальними можливостями, прозорою промисловою базою і політичними заявами тут утворився прірва. Коли країна, що не має відкрито видимого серійного виробництва такого класу, починає говорити про темпи на рівні великих ракетних держав, це не викликає поваги. Це викликає недовіру.
Ще жорсткіше це виглядає на тлі російських повідомлень про збиття Flamingo. Москва іноді заявляє про кілька перехоплених ракет, наприклад, ТАРС 28 березня 2026 року повідомляв про чотири збиті ракети. Але такі повідомлення не доводять масового виробництва. Вони радше показують, що навколо цієї теми йде інформаційна війна, де кожна сторона підсилює вигідні їй цифри.
А от фотодоказів, системних підтверджень і великого масиву матеріалів про збиті ракети мало. Це теж непрямо вказує на те, що масштаби застосування в сотні разів менші, в порівнянні з гучними заявами.
Корупційна складова: як гучні ракетні та снарядні міфи ховають мільярди в кишенях «своїх»
Але найцікавіше починається, коли копнути глибше. Гучні заяви про «2–3 ракети на день», «сотні пусків» і «масштабне виробництво» — це не просто перебільшення для телемарафону. Це класичний інструмент приховування масштабної корупції в оборонці. І Fire Point тут — ідеальний приклад.
Компанія заснована в середині 2022 року групою цивільних спеціалістів без жодного досвіду в оборонній промисловості: Денис Штілерман (головний конструктор і фактичний власник 97,5% акцій, фізик за освітою, IT-підприємець, до війни працював у Росії і має гр. РФ), Ірина Терех (архітекторка та підприємиця, технічний директор) і Єгор Скалига (колишній продюсер фільмів, раніше займався кастингом і локаціями, має зв’язки з індустрією Кварталу 95).
Вони починали з десятка людей у «гаражних» умовах і за три роки виросли до гіганта і контрактами на мільярди гривень. У 2025-му обсяг держконтрактів оцінювали в понад 1 млрд доларів. Стрімкий злет без прозорої історії — класичний приклад корупційної схеми.
З серпня 2025 року НАБУ веде розслідування щодо компанії. Детективи перевіряють, чи не завищувала Fire Point вартість комплектуючих або кількість дронів (FP-1), які постачалися Міноборони, або й те, й інше одночасно. Джерела в уряді та галузі прямо вказують: фірма могла вводити державу в оману щодо цін і обсягів поставок. Паралельно спливли зв’язки з Тимуром Міндічем — соратником Зеленського, фігурантом гучного енергетичного скандалу «Мідас» (підозра в розкраданні $100 млн). Міндіч нібито намагався отримати 50% акцій Fire Point, один з ключових учасників схеми — Ігор Фурсенко — офіційно працював у компанії, а ще один співвласник фігурує в записах НАБУ як «Шмель». Чеські волонтери навіть призупинили передачу грошей на «Фламінго» через ці зв’язки.
Fire Point заперечує все, називаючи це «чутками конкурентів». Підозр станом на кінець 2025-го не висунуто, але розслідування триває. І головне: НАБУ підкреслює, що справа стосується БПЛА, а не самої ракети «Фламінго». Але pattern той самий: монополія на контракти, непрозоре походження, завищені ціни — і гучна піар-кампанія про «прорив».
Особливо цинічно це виглядає на тлі цін. Дрони друзів Зеленського із компанії Fire Point FP-1 коштують 80–100 тисяч доларів, тобто в 10 — 15 разів дорожче за аналогічний далекобійний дрон «Спис» (близько 6 тисяч доларів). Електроніка, мотор і система наведення на «Списі» не гірші, але ціна в рази нижча. Хто платить різницю? Бюджет і донори.
Аудит Рахункової палати (березень 2026) поставив жирну крапку: порушення та недоліки у закупівлях безпілотників для ЗСУ сягнули понад 77 мільярдів гривень. Понад 50% державних контрактів з вітчизняними виробниками укладено з грубим порушенням законодавства про закупівлі. Завищення вартості БПЛА — близько 19 млрд грн, масові зриви постачань, ненарахування штрафів, накопичення дебіторської заборгованості. Fire Point — один з головних бенефіціарів цих схем. Кожен недоотриманий дрон — це додаткові ризики для солдатів на фронті.
Те саме відбувається зі снарядами та мінами. Пам’ятаєте гучні заяви Зеленського? Від початку 2024 року Україна нібито виготовила 2,5 мільйона артилерійських снарядів і мінометних мін різних калібрів. «Ми збільшуємо власне виробництво!» — трубили чиновники. Цифри красиві, бюджетні мільярди «освоюються», контракти роздаються «своїм». А реальність?
У кінці 2024 — на початку 2025-го на фронт пішли партії неякісних 120-мм мінометних мін. Фіксували сотні випадків нештатного спрацювання (міномет просто розривався в стволі або міна не детонувала). ДБР відкрило справу про розкрадання мільярдів бюджетних коштів. Виробники без досвіду (деякі заводи раніше навіть не мали сертифікації) поставляли брак: неякісні порохові заряди, порушення технології, завищені ціни. Одна партія — понад 39 тисяч штук, з них 24 тисячі довелося замінювати за рахунок виробника. Завод, який «нагрівся» на мільярдах, продовжував просити нові контракти на 2025 рік.
За даними Financial Times (травень 2025), Україна вже заплатила 770 мільйонів доларів (35 млрд. грн.) авансом іноземним посередникам за зброю та боєприпаси, які так і не надійшли. Міноборони судиться за 309 млн, а решту 460 млн намагається вибити в переговорах.
Документи правоохоронців прямо вказують: високопосадовці МОУ змовлялися з цими фірмами-прокладками, щоб «пиляти» бюджет. Аудит 2024–2025 років виявив системні затримки поставок, передоплати за «зброя, якої немає», і контракти з «стартапами», які навіть не мають виробничих потужностей.
У січні 2026-го прокуратура викрила ще одну схему на 230 мільйонів доларів (понад 10 млрд грн): п’ять контрактів на 360 тисяч протипіхотних мін. Постачальник поставив брак — мін з недостатньою вибухівкою, які не спрацьовували або вибухали в руках солдатів. Класика: гроші освоюють, а на фронт — лотерея.
Аудити показують, що десятки мільярдів гривень «висять» на фірмах, які або не виконали контракти, або поставили неякісне. Замість повернення — нові тендери «своїм» і чергові гучні заяви про «масштабне виробництво».
І як же тут не згадати про «золоті яйця» періоду Рєзнікова в МО. Пам’ятаєте? 2022–2023 роки, контракти на «комплексне харчування» для ЗСУ на мільярди. Яйця — по 17 грн за штуку (при ринковій ~7 грн), курячі стегна — по 120 грн/кг (ринок ~91 грн), олія — по 109 грн/літр. НАБУ і САП завершили розслідування у вересні 2025-го. Постачальники — афілійовані фірми, чиновники МОУ «закривали очі» на завищення в 1,5–3 рази. Солдати їли «золоті» яйця, а мільярди освоювали «тиловики». Рєзніков пішов у відставку, але схема жива: завищення витрат на харчування — це не помилка, а система.
Це не випадковість. Це система. Гучні заяви про мільйони снарядів, тисячі ракет і «космічні сили» робляться саме для того, щоб приховати корупцію. Треба виправдати мільярди, які йдуть «на оборону». Треба показати «успіхи» на телемарафоні. Треба відвести очі від схем, де друзі влади (Міндіч та Ко) «освоюють» кошти через завищені контракти, прокладки і «золоті яйця», а на фронт іде брак або взагалі нічого. Реальні дрони й ракети є. Але їх роздувають до космічних масштабів, щоб закрити прірву між обіцянками і реальністю та приховати корупційне розкрадання коштів в оборонці.
Тому проблема тут не в тому, що держава говорить про свої успіхи. Проблема в тому, що ці успіхи системно гіперболізуються до рівня, який не підтверджується незалежними даними. Космічні запуски без підтвердження в NORAD і Space-Track. Масове виробництво без масового застосування. Гучні цифри про 2,5 млн снарядів і «Фламінго» без відкритої верифікації. Порівняння зі США та Росією, яке лише підсвічує розрив між риторикою і реальністю.
Це вже не окремі випадки. Це модель.
Україна сьогодні живе в умовах війни, де критично важливі довіра, точність і відповідальність у комунікації. Завищені очікування б’ють не лише по репутації влади. Вони б’ють по довірі суспільства, партнерів і навіть по стратегічному плануванню. Бо реальність усе одно наздоганяє і свідчить, що всі ці заяви банальне приховування розкрадання десятків мільярдів бюджетних коштів.
І якщо між заявами та фактами утворюється розрив, його заповнює не віра, а скепсис.
Саме тому питання тут не в тому, чи можливі технологічні прориви. Питання в іншому: чи готова влада говорити про них мовою фактів, а не ефектних історій.
Бо в умовах війни країні потрібні не легенди про космос і мільйони снарядів, а чесна розмова про можливості. І про те, куди насправді йдуть мільярди, які мали б забезпечувати фронт.
