Вовчанськ — місто, якого більше нема. Оперативна ситуація там ніби й застабілізована, але місто вже фактично припинило існувати. Вражина там, на відміну від ключових ділянок Східного фронту, кидає переважно новобранців. Але зараз підтягують резерви — морпіхів з Тихоокеанського флоту. Зрештою, це теж необстріляне м’ясо — весь досвідчений склад із Далекого Сходу було вибито під Вугледаром.
Коли дивлюся на ці жахливі руїни, а це ж перекреслені долі тисяч людей, згадую не лише тварюку пуйла і всю його мерзенну рашу. Ми вже знаємо, що ці виродки починають наступ там, де їм приготують для цього умови. У 2022-му перли на Харків, бо їхній Zе публічно авансував здачу міста й наказав відвести єдину бригаду, яка прикривала Харків. Не знали, що наказ вєрховнава сталінчика не був виконаний.
Зараз Вовчанськ міг потерпати хіба від епізодичних обстрілів, але б продовжував жити, якби на догоду ворогу (чи з власної зажерливості) не було заблоковано всі роботи з фортифікацій та ще деякі дивні дії з військовими підрозділами. І вражина добре знала, що там підготована легка прогулянка. Не справдилися сподівання ворога та його кротів лише через героїзм і ціною великих втрат наших бійців.
Отакі почуття при виді ще одного знищеного міста…
P.S. А це — Буча сьогодні, 22 червня. Фото з офіційного повідомлення Бучанської міськради.
Працівники Бучанської міськради (плюс діти, онуки і рекрутовані, судячи з усього, вчителі й частина учнів) «вшановують пам’ять жертв війни в Україні». Згадують «всіх, хто віддав своє життя за свободу» — але на честь «22іюня».
Локації чиновниками міськради обрано як завжди, до кожного свята: трійко бетонних «Нєізвєстних солдат 1941-45» і варіація на тему «Родіни-матєрі».
==
Коментаря не буде.
