Було вже майже дев’ята ранку, а в кабінеті в Подоляка досі тривала нарада з кодовою назвою «31 березня». Президент несподівано для учасників наради відкрив двері і зайшов до кабінету.
— Вітаю Пане президенте, не чекали вас на нараді,- одразу поспішив сказати Подоляк.
— Міша, де мої вранішні тези? Всі чекають відосик, — різко запитав президент.
— А, все готово. Зараз скажу роздрукувати вам.
— А про що у вас тут нарада?,- запитав президент.
— Ну як? Про 31 березня, закінчення ваших конституційних повноважень та плану подальших дій,- знітився Подоляк.
— І як успіхи?
— Та не дуже, якщо чесно. Багато проблем, а найголовніша, що наш рейтинг падає, бо нам не вірять, не вірять єдиному марафону, уряду, Верховній Раді…
— А кому вірять?
— Вам не сподобається відповідь, Пане Президенте…
— Та кажи вже, за що я вам пів царства плачу взагалі!!!
— Ну армії, генералам, команді Залужного…,- знов знітився Подоляк.
— Як так? А як же запущена твоєю командою програма дискредитації армії, дбільна мобілізація від уряду та погрози кримінальними справами від ручного татарівського ДБР?, — запитав президент.
— Не спрацювало…Розхитали народ звичайно, але все одно він тримається армії.
— Це що виходить, я даремно не втік? Щоб тепер оце не знати не тільки як на другий термін переобратися, але й після першого не сісти? Що нас чекає, які прогнози?
— Ми розробили декілька варіантів ймовірних подій після 31 березня, але вони всі є негативними, просто з різними наслідками для вашої влади.
— І який найоптимістичніший?
— Ви перестаєте бажати зняти Залужного і його команду, даєте зелене світло на більш широку коаліцію, але без опозиції, Юлія Тимошенко підійде, і ми через свій уряд продовжимо програму воєнного часу. Це трохи заспокоїть народ. Але ви маєте передати владу спікеру. Оскільки він в нас під контролем, то ваш рейтинг ми зафіксуємо на рівні довоєнному.
— Як на довоєнному? У мене був рейтинг як у Порошенка. А зараз вдвічі нижчий, ніж у Залужного. Виходить, що я маю з цим змиритися? І це твій найоптимістичніший варіант?
— Так. Інші будуть для вас з гіршими наслідками.
— Тобто, це все? Збирати валізи на Італію?
— Та ні, ви що. Ви маєте і в подальшому не тікати. Треба потерпіти ще максимум 2-3 місяці…
— Десь я вже це чув… Міша, а ти не знаєш часом, чому люди перестали тобі вірити?
— Бо багато брешу заради вас, пане президенте!
— Ось і в мене закралися такі здогадки… Піду до Єрмака, там уже його всіх радників вийняли із теплих ван, вони вже готові мені казати правду.
— Поки не йдіть, пане президенте…
— Чому?
— Розумієте, ефект перепаду температури може сильно вплинути на стан вашого здоров’я.
— Я здоровий як бик, дякувати Богу.
— Я б все таки порадив ще кілька днів для безпечного переходу, подивитися єдиний марафон.
— Нема тобі віри, Міша. Гнати тебе треба! Тьфу! Своєму королю-сонце, навіть правди шкода сказати!…
На цій фразі окинувши Подоляка наполеонівським поглядом знизу-вверх, президент шаркнув дверима прямо перед носом у свого пропагандиста. Вітер від дверей підняв шуб Михайла, а праве око почало помітно сіпатися, обличчя перекосило. Першим це помітив Лещенко і сказав всім вимітатися. Всі вийшли, а Подоляк із незмінним виразом обличчя, яке неначе занурили у бурштин, стояв посеред кабінету і не рухався. Здавалося, що це шоковий гострий серцевий напад, але через 30 секунд Подоляка таки відпустило і він присів одразу на килим. Видихнув три рази і почав гладить себе по волоссю — це його заспокоювало і допомагало думати. Щоправда, жодних необхідних думок в голову не приходило. І це була проблема, велика проблема…
‐—————————————
Всі ситуації вигадані в голові у автора, який взяв приклад із найвеличнішого лідера сучасності, що зумів колись закінчити війну у своїй голові…
