Всім привіт!
У світлі «кінця дня», а також тому, що німецькі ЗМІ тим часом перевантажуються між оголошенням війни в Україні другорядною за важливістю порівняно з Ізраїлем та майже скаргами на те, що 47-а механізована, оснащена «Леопардами-2», була передислокована в район Авдіївки, сьогодні буде відносно короткий огляд ситуації в районі Авдіївки (і так, «верхівці» німецької Experten знадобилося лише близько тижня, щоб зрозуміти, що 47-ї механізованої більше немає на півдні Запорізької області…).
Останні три-чотири дні ВРРФ проводять тактичну реорганізацію своїх підрозділів у цьому районі, перш ніж повернутися до наступальних дій. Я вже згадував, що 114-а ОМСБр була посилена 277-м стрілецьким полком, тепер туди спрямовані і частини 15-ї ОМСБр. Крім того, залучено ще дві бригади, у тому числі 21-у та 55-у ОМСБр. Вони намагаються досягти прориву у напрямку Степового. У тилу готують 90-ту танкову дивізію.
Тобто це лише частина історії: найважливіша новина полягає в тому, що з 30 жовтня у МО РФ намагаються імітувати дії ПВК «Вагнера» в районі Бахмута минулої зими. Вони повернули частини колишніх частин Вагнера назад на фронт і тепер об’єднують їх із загонами «Шторм-Z»: ув’язненими, погано навченими, неадекватно екіпірованими, які отримали зброю, а потім відправленими в атаки без належної авіаційної чи артилерійської підтримки.
Звичайно, некомпетентність російських командирів на тактичному рівні тим часом досягає такого низького рівня, що всіма підрозділами «керують за допомогою пульта» генерали зі штабів, що знаходяться далеко від лінії фронту – очевидно: безпосередньо у МО РФ у Москві. Ці накази включають докладні інструкції про маршрути та методи атак. Без достатньої розвідки чи взаємної підтримки між різними підрозділами.
Жодних кроків щодо виведення поранених з поля бою не робиться (що ще більше збільшує кількість російських втрат), і хоч би що робили в цьому відношенні різні підрозділи – цьому постійно заважає українська артилерія, яка поки що домінує на цій ділянці фронту. Як наслідок — так, втрати росіян регулярно досягають 60-70% задіяного особового складу.
АЛЕ, не помиляйтеся: тактика проведення таких – дезорганізованих, погано спланованих та заснованих на абсолютно нереалістичних припущеннях – атак теж дає свої результати. Слід мати на увазі, що вбивство, скажімо, 70 зі 100 атакуючих російських в’язнів не лише потребує боєприпасів та часу, а й стомлює українські війська. І навіть після цього не тільки ще 30 російських солдатів все ще залишаються в строю, але одразу вирушають ще 100 у нову атаку… Як уже оцінювалося в моєму останньому зведенні і згадувалося вище: тільки повна перевага української артилерії може мати значення, поки ЗСУ отримують достатньо боєприпасів…
Крім того, поки російська артилерія виходить з ладу, її поступово замінює величезну кількість FPV. Більше того, оператори російських FPV стають дедалі кращими. За останні кілька днів вони підбили як мінімум по два «Леопарди-2» та Т-64, як мінімум один «Бредлі» та близько десятка іншої бронетехніки ЗСУ.
Саме таким чином росіяни до вчорашнього дня захопили не тільки відвал, а й більшу частину території на північ від нього, вздовж східної сторони залізничного насипу. Сьогодні вранці стало відомо, що їм вдалося перетнути залізницю та атакувати безпосередньо Степове. Вони також знаходяться неподалік Авдіївського коксохімічного заводу, але ще не всередині нього: їхні атаки майже нещадні, і незалежно від того, скільки жертв вони понесуть і як часто їм доведеться відступати, росіяни все одно приходять у величезних кількостях.
Ось і все про північний фланг (в основному його займають з боку України 1-й танковий, 47-а та 59-а механізовані).
Південний фланг (53-а механізована і 110-та) тримається трохи краще. Їм приходиться трохи простіше, тому що відправні точки для російських наступів (насамперед район Піски) знаходяться в межах досяжності української артилерії.
Все це також є причиною того, що українці провели серію атак РСЗВ/HIMARS на кілька російських складів палива та постачання далеко за лінією фронту між Луганськом та Донецьком. Один із цих ударів також знищив батальйон 1251-го мср із Чувашії, який перебував у процесі перекидання на фронт, який втратив від 47 до 120 убитих.
Підсумок: майте на увазі, це тільки початок битви. Треба очікувати, що ситуація стане набагато гіршою – настільки, що деякі українці вже запитують, чи зможуть вони взагалі втримати Авдіївку.
Але гей: Україна має другорядний пріоритет порівняно з Ізраїлем…
