Ці слова Людмили Янукович стали мемом.
А мене завжди цікавило питання:
А ЧИМ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ВІКТОРА ФЕДОРОВИЧА?
Чую обурені вигуки зелефанів:
Та як ти можеш про таке запитувати???
Це ж очевидно:
ЯНУКОВИЧ УТІК, А ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ – НІ!
Так-то воно так, але, як казав Шельменко-денщик, трішечки не так.
Давайте розберемось.
КУДИ І ВІД КОГО ТІКАВ ЯНУКОВИЧ?
Ну це ж елементарно, Ватсоне!
Янукович тікав в Росію, рятуючись від розлючених українців.
Він прекрасно розумів, чим особисто для нього закінчиться така зустріч.
Бо ще не висохла кров убитих Героїв Небесної Сотні на бруківці київських вулиць.
А ЧОМУ НЕ ВТІК ЗЕЛЕНСЬКИЙ?
Щоб відповісти на це запитання зроблю так, як роблять мудрі брати-євреї.
Задам зустрічне запитання:
А НАВІЩО ЙОМУ БУЛО ТІКАТИ?
Він же нічого не зробив, щоб захистити Україну від російської агресії.
Більше того, напередодні вторгнення закликав українців готуватися не до опору, а до…
ТРАВНЕВИХ ШАШЛИКІВ!
Хіба він не розумів наслідків подібної легковажності?
Якщо не розумів, то тоді потрібно буде провести експертизу на предмет осудності.
А ЯКЩО РОЗУМІВ І ДІЯВ СВІДОМО?
Тоді все складається.
Росіяни вторгаються, українці САМІ ТІКАЮТЬ З КРАЇНИ, а рашисти заходять в Київ.
За три дні.
І тут уже раша.
Путін просто пересунув кордон.
ОПА!
І ти уже в росії.
Не треба нікуди тікати.
Твоя задача – пересидіти декілька днів у бункері.
Ну, щоб ніяка пуля-дура, чи там уламок боєприпаса від гранатомета не зачепили, поки «наші» не зайшли і не визволили від укронацистів.
Бо хвацький підполковник-вояка Арєстовіч з позивним «Люся» вже крутився навколо гранатометів, які, за його словами, були розкидані по всьому бункеру.
І збирався з їх допомогою матеріалізуватися у Вальхаллу, в очікуванні рашистського «Тигра», або «Армати».
А що буває внаслідок необережного поводження зі зброєю навіть з досвідченим вояком – самі знаєте.
Боже збав!
Тому і довелось сидіти в бункері.
А коли за декілька днів вибрався на поверхню, то з’ясувалось, що українці не втекли, а взяли до рук зброю, і зупинили агресора.
ОТАКОЇ…
Він же сам пояснював, що не оголосив мобілізацію, і не попередив про можливе вторгнення, бо боявся, що всі повтікають за кордон.
І Харків за два дні впаде.
А воно бачиш, як вийшло…
НУ ХТО Б МІГ ПОДУМАТИ?
І тут сталося неочікуване:
Розлючені українці побачили свого преЗЕдента не за кордоном, а в центрі Києва!
Та ще й в оточенні Шмигаля, Єрмака, Арахамії і Подоляка.
Їх здивуванню не було меж.
Наш президент – НЕ ВТІК!
УРА!!!
І довелося нашому герою, як і його прототипу – Остапу Бендеру, терміново перекваліфіковуватися.
Ні, не в «управдома», тобто – керівника будинку.
А в батька нації.
Як не крути, а титул найвеличнішого політичного діяча сучасності, присвоєний йому авансом великомудрим Завгоспом, до чогось таки зобов’язує.
Тому сценарій для Голобородька довелось терміново переписувати.
Замість «А какая разніца?» було взято на озброєння «Армія, Мова, Віра».
Тепер головний герой повинен бути схожим не на Януковича, а на…
Ні, не на Порошенка!
Як ви про таке могли подумати?
А на того самого ХОХЛА, якого так не любив Василь Голобородько.
І якого так не люблять сценаристи 95-го кварталу.
Але що поробиш?
Потрібно бути ближчим до народу.
Тому новий Голобородько і вийшов таким, як вони собі уявляють українця:
Небритого, пом’ятого, з опухлим (від важких думок) обличчям, та ще й одягнутого в списану футболку кольору хакі.
СПРАВЖНІЙ ХОХОЛ!
Ну і щоб картина була, як то кажуть маслом, цей новий Голобородько і поводиться, як личить ХОХЛУ:
Нічого сам не робить, весь час ниє, скаржиться на сусідів і вимагає грошей і зброї у союзників.
При цьому не забуваючи про добробут своїх кумів.
Чи то пак, друзів.
Але навіть зміна акторського амплуа не вплинула на вроджені родинні почуття нашого героя.
І цим він дуже схожий на свого «легітимного» попередника.
Віктор Федорович навіть проживаючи з громадянкою Полежай, все одно не забував робити подарунки легітимній дружині Люсі.
Чим зворушив її до сліз і спонукав сказати у відповідь оте сакраментальне:
БАТЯ, Я СТАРАЮСЬ!
Володимир Олександрович, вочевидь, не менш сентиментальний.
І має справжні синівські почуття до своїх батьків.
А тому теж, як справжній люблячий син, робить їм подарунки.
Щоправда дещо в специфічний спосіб:
ЗА НАШ З ВАМИ РАХУНОК.
Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 29 вересня 2023 року N 858-р призначив довічну стипендію 118-ти науково-педагогічним працівникам
«ЗА ВИДАТНІ ЗАСЛУГИ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ».
Серед лауреатів – ЗЕЛЕНСЬКИЙ Олександр Семенович, професор Державного університету економіки і технологій.
Тепер і Володимир Олександрович, може слідом за Людмилою Янукович, поклавши руку на серце, сказати:
БАТЯ, Я СТАРАЮСЬ!
Ну і щоб не вставати двічі, пропоную коментар цієї непересічної події від Володимира Омеляна:
«Спершу я подумав, що це фейк, далі — що це такий прикол.
Тепер я навіть не знаю, як це коментувати…
Безумовно, видатна заслуга Олександра Семеновича у народженні Володимира Олександровича беззаперечна.
Ми пам’ятаємо, що Володимир Олександрович зобов’язаний лише власним батькам і нікому більше.
Але, відверто, ніколи навіть не припускав, що ми всі повинні платити гроші довічно за синівські зобов’язання.
Пропоную тоді не зупинятися, дати Героя України і створити Раду Старійшин з усіх питань при Президентові.
Boho на Банковій»
Кінець епохи кумівства!
НЕХАЙ ЖИВЕ ЕПОХА СИНІВСТВА!
Так що пишіть подання на ім’я Шмигаля, дорогі українці.
Адже кожен із нас тепер – президент.
