24 лютого 2022 ЗСУ мали на півдні 1,5 тисяч воїнів, які були змушені протистояти більш ніж 20 тисячам окупантів, які, до того ж, мали двадцятикратну перевагу у техніці.
Про це розповів в інтерв’ю «Українській правді» генерал-майор Андрій Соколов, який на початок вторгнення був заступником командувача ОК «Південь» і керував угрупованням військ «Південь».
Він зазначив, що угруповання «Південь» було засноване на ротаційній основі. «Одні люди приходили, потім вони замінювались іншими людьми». Загальна чисельність бойових загальновійськових підрозділів на момент вторгнення становила приблизно 1,5 тисячі осіб.
«Зокрема, у 59-й бригаді особовий склад приблизно нараховував 1300 людей. Чому так мало? Бо бригада перед цим вийшла із зони ООС, десь у грудні, і знаходилася на відновленні боєздатності. Процес відновлення ще не завершився, коли їх призначили у склад нашого угруповання. Вони були переміщені на Олешківські піски на полігон. Укомплектованість цієї бригади була десь до 60%. Артилерія мала неповний склад, бо два дивізіони знаходилися на навчанні у «Дівичках» (полігон на Київщині. — Ред.), група інженерного забезпечення – це сапери – також знаходилась на навчанні в Кам’янець-Подільському», — розповів Соколов.
Також було приблизно 250 осіб у 137-му батальйоні морської піхоти, який був укомплектований теж на 50%. І з цих 250 людей частина – строковики, які вели стабілізаційні дії на межі з Кримом.
Соколов пояснив, що стабілізаційні дії передбачали, що люди були розтягнуті на ділянці до 200 кілометрів спостережними постами вздовж усієї межі та спостерігали за діями противника, щоб не було незаконного перетину.
За його словами, близько одного взводу (15-45 осіб. — Ред.) перебували в опорному пункті перед мостом Чонгар, ще до взводу було біля КПВВ «Каланчак», ще один взводний опорний пункт був біля села Каїри – це Чаплинський КПВВ, навпроти заводу «Титан». Фактично три опорні пункти зустрічали противника у перший день повномасштабної війни.
«Безумовно, цього було недостатньо навіть для ведення стабілізаційної операції. Під час загострення передбачалося мати до двох бригад: одна на Херсонському напрямку повинна була виконувати завдання, вести стабілізаційні дії, одна – на Мелітопольському. І один батальйон, який як передовий підрозділ стояв безпосередньо на межі. Але я навіть цих сил не мав, мав тільки одну бригаду. На Мелітопольському напрямку взагалі не було сил. Я туди відправив свій резерв, танкову роту, щоб хоч якось його прикрити», — пояснив Соколов.
Він додав, що доповідав про брак сил «на командувача Об’єднаних сил» Сергія Наєва. На думку Соколова, посилення на півдні не відбулося, бо було недостатньо сил і засобів, адже противник зосередив свої війська на великій ділянці від Білорусі до Криму. Півтори тисячі осіб – це було угруповання на ведення стабілізаційних дій. Якби противник діяв диверсійними групами, незаконними формуваннями, якби ситуація розвивалася, як на сході в 2014-му році, тоді мало б бути дві бригади.
«Ще був окремий план на оборону. Там передбачалося 4 бригади: дві механізовані або загальновійськові та дві бригади ТрО. Розумієте: 4 бригади в плані і одна бригада в реальності. Безумовно, цього недостатньо», – зазначив Соколов.
Бригади ТрО мали бути з Херсону та Запоріжжя, але на той момент вони не були зібрані. Запорізьку 110-ту бригаду ТрО Соколов отримав у своє підпорядкування в кінці доби 24 лютого 2022 року, а Херсонська бригада так і не надійшла в його розпорядження.
23 лютого Соколов отримав від керівництва наказ вийти бригадою і зайняти оборонні рубежі, він дав їй наказ вийти з полігону під Олешками, але бійці не встигли зайняти оборону. Підготовлених позицій на тих рубежах, куди вони мали йти, не було.
«Позиції, які займав 137-й батальйон безпосередньо на межі з Кримом, були обладнані, і ми їх удосконалювали постійно (з 2014 року. — Ред.). А вже оборонні позиції в глибину були практично тільки на папері», – пояснив Соколов.
«Я отримав доповідь від командира 137-го батальйону, що противник почав рух механізованими колонами в нашу сторону через межу (24 лютого). Відповідно, я подав команду їм діяти згідно з планом на відхід. А хто не отримав команду, ті діяли самостійно. Це було сплановано й обговорено завчасно», — зазначив він.
59-а бригада так і не змогла вийти на свої оборонні рубежі, не встигла. Вона зустріла війну фактично в межах 241-го полігону в Олешках.
«Коли я зрозумів, що вони не встигнуть вийти на рубежі, бо противник уже активно просувається, я дав команду переходити до оборони там, де вони знаходяться. Частково це було виконано, але під впливом противника бригада почала відходити вже на правий берег (Дніпра. — Ред.)», — додав Соколов.
Він наголосив, що на південь тоді наступали орієнтовно 25 батальйонно-тактичних груп російських загарбників – це до 20 тисяч особового складу, але також система управління і «більш масивні об’єднання, які мають і артилерію, і засоби ППО, і підрозділи розвідки, й інженерні, РЕБ».
Проти захисників України діяв 22-й армійський корпус у повному складі, не менше дивізії 58-ої армії північно-кавказької, найбільш підготовленої, і десь до половини 7-ої десантно-штурмової дивізії. Це і артилерія, і повітряний компонент десь до 140 літаків та 60 вертольотів, і корабельний склад Чорноморського флоту РФ.
За словами Соколова, у ворога була повна перевага і в особовому складі, і в техніці. Крім того, українське ППО в перший день ніяк себе не проявило, тож противник мав повну перевагу в повітрі на півдні.
