Влада нарешті визнала, що слова про «2-3 тижні й ми вип’ємо вина в Криму» були завищеними очікуваннями. І пора визнавати, що війна буде затяжною — з потом, кров’ю та слізьми
Можна було нарешті порадити, що високе політичне керівництво визнало свої комунікаційні помилки й нарешті сказало людям правду. Але трапилось це за сумних обставин — бо ж не пройшло і 1,5 року, скільки нормальні люди кожен день кричали та намагалися перебити отруйну брехню з телемарафону та вуст «подоляків-арестовичів».
Ні, цією заявою Банкова не попросила вибачення за недостатню підготовку до великої війни. За індульгенції для близьких осіб, які були на ключових посадах в секторі безпеки та оборони. І так само особисто пан Зеленський не вважає за потрібне перепрошувати за занадто хамську поведінку перед нашими ключовими західними партнерами.
Раптове прозріння Ірини Верещук невипадкове. Її патріотичний спіч — ніщо інше, як заявка на участь в перегонах на пост міністра оборони. Оскільки Олексій Рєзніков з кожним новим корупційним скандалом перетворюється у все більш токсичного і безнадійного персонажа. Зважте, що крайній скандал з закупівлею літніх курток для ЗСУ під виглядом теплих, зимових — він уже навіть не коментує.
Тож раптова заява в стилі холодного душу мала б поліпшити впізнаваність кандидатки на пост Міноборони Ірини Верещук, додати їй популярності й переваги над конкурентами.
Сама пані є досить токсичною для пересічного українця. І сама не відповіла досі відповіла на питання, чи так вже необхідні були шатли через Чонгар усього за тиждень до початку повномасштабної війни. Та і врешті — настільки вона пропрацювала свої одіозні заяви про «якби в Україні був Путін — я б за нього проголосувала» та «в НАТО нас не чекають, бо це дратуватиме Росію»?
Окремо хочеться загасити певні маніпуляції про «нам треба жінка на посаді міністра оборони». Нам треба не «шоугьорли» і «барбі» на чолі стратегічного міністерства — нам потрібні професіонали. Люди, які здатні бути менеджерами і порахувати, скільки курток, картоплин і снарядів потрібно на одного солдата в умовах інтенсивної війни.
Коли у твоєї армії не вистачає літаків, дронів і артилерії — менше за все згадуєш про ліфчики, помади та укладки. Перша думка — де грьобані фахівці серед 37 мільйонів громадян? Треба відмовлятись від риторики, що десь потрібна на відповідній посаді «жінка/кішка/квасолина». І мені абсолютно однаково, що саме у них під костюмом з тонкої шерсті — аби ця особа вела нас до вигідних умов перемоги над Російською Федерацією.
Далі трішки проаналізуємо її сенсаційний пост про «війна буде довго». Скоріше це компіляція заяв військових, волонтерів, усіх притомних експертів, які наче папуги просили припинити хрінь про «планируйте свой отпуск в Крыму уже сейчас», «РФ скоро развалится, успокойтесь».
Чи не найбільше лиха у прошивці — розслабтесь і чекайте, поки «народжені для війни» (насправді ні) зроблять нам красиву перемогу — зробили заяви Арестовича про 2-3 тижні, численні інтерв’ю Буданова про Крим в кінці літа і звісно, переживання Верховного головнокомандувача за власні рейтинги, аніж про те, щоб вийти та сказати: «Друзі, нас чекає кров, піт і сльози, а не Мальдіви й ТРО Монако».
Що ж. На другому році війни — офіційна влада почала нарешті говорити голосами поганих журналістів і самих військових.
Сподіваюсь, після цих перших заяв — будуть і дії. Буде менше грошей єлєнам кравєц з горбуновими, і буде більше грошей на дрони, медичні аптечки та розробки нашого ВПК.
Можу сказати так — Банкова і її окремі «балакаючі голови» наобіцяли таку перемогу, так нагріли обіцянками суспільство, що якщо не буде цього бодай близько, — полетять голови всіх. І патріотичні худі не врятують. І ні — у разі гіршого сценарію не можна буде списати провали на ЗСУ, на Залужного, Кличка, децентралізацію і так далі. Це пряма відповідальність Верховного Головнокомандувача, який спочатку досить легковірно поставився до підготовки до війни, а далі обіцяв легкі перемоги, бо так легше утримати політичні рейтинги.
Нинішні політичні очільники самі задали високу планку очікувань. І постійно підкреслювали подібність свого образу до Вінстона Черчилля. Однак ані сер Вінстон, ані його Клементина, ані жоден депутат Консервативної партії — не робили собі липові лікарняні, аби потім поїхати в відпустку на елітний курорт. Навпаки — суспільство жило скромно. А в евакуацію в Канаду навіть не поїхали члени королівської сім’ї — саме це дозволило британцям сильно поважати свою майбутню королеву Єлизавету II.
Наша влада пожинає перші плоди своїх обіцянок. І це зерно гірке для них самих. Чим скоріше кожен з нас зніме ці рожеві окуляри й оцінить аудиторським оком руїни та попелища, — тим більше шансів, що ми пройдемо цю війну достойно.
Саме з таким підходом на Заході буде менше пропозицій поступитися нам суверенітетом і зберегти обличчя Путіну. І більше бізнес-планів, куди саме треба вкладати в повоєнну Україну. Тож варто покинути Барбіленд у рожевому кольорі й подумати, що варто зробити в Готемі, допоки нам не запропонували свій план чужі бюрократи в чорних костюмах.
