Всім привіт!
Почнемо зі стратегічного рівня. Багато хто запитує мене, що я думаю про те, що російські збили БПЛА MQ-9 ВПС США над Чорним морем.
Що я можу сказати?
Ми всі маємо справу з людьми, які пишаються тим, що радянський перехоплювач Су-15 збив Боїнг 747 корейських авіаліній холоднокровно і вбив 297 членів екіпажу та пасажирів у вересні 1983 року. Хто б міг подумати, що вони діятимуть так само, коли-небудь знову — і в цьому випадку, і в десятках інших, подібних випадках (добре вивчених у цій недавній публікації, у всіх доступних подробицях ) . Ми маємо справу з тими, хто пишається зіткненням одного зі своїх Су-27 з норвезьким Lockheed P-3B Orion у вересні 1987 року.
….що підводить мене до суті: ні, мені точно нема чого сказати. Але 35 з лишком років вивчення таких «нещасних випадків» і перегляд відео, опублікованого Пентагоном, викликають «цей (чудовий) свербіж» у моєму мізинці. І це говорить мені про те, що російський пілот неправильно оцінив свій підхід, тому що він не звик перехоплювати такі дрібниці як General Atomics MQ-9 Reaper. ВКС не відпрацьовує «різнорідний повітряний бій»: у кращому разі це тренування з «Сухіми» проти «Сухих» або проти МіГ-29: літаки того ж розміру та льотно-технічних характеристик, на яких вони літають. Більше того, за всієї своєї потужності Су-27 — це великі, важкі літаки з великою інерцією, що видно на опублікованому американцями відео.
Поклавши руку на серце: це може статися з будь-ким у такій ситуації. Питання, як інтерпретується цей інцидент і де?
Для Москви це було дуже до речі. Звісно, першою реакцією було таке: це сталося у міжнародному повітряному просторі? Упс! Але росіяни не порушували повітряний простір НАТО, і тому вони не несуть відповідальності. І, якщо вже на те пішло: доблесний, шляхетний лицар, який бився з нацистами-НАТО, збив витончений американський літак-шпигун — і це без застосування зброї. Ми показали цим англо-сакс: Росія міцна! Дайте медаль пілоту! Краще дві… Поклавши руку на серце: у реакції росіян немає нічого особливого.
Слабка реакція США? Що робити Вашингтону? Йти бомбардувати Росію через якесь MQ-9? Поклавши руку на серце: сама мета відправлення таких речей, як MQ-9, у небезпечну зону полягає в тому, щоб їх можна було втратити, не нашкодивши нікому (за винятком, можливо, напівкомпетентного пілота російського Су-27). Раніше ще в червні 2019 року було продемонстровано, що нічого не сталося після того, як якийсь командир Сил ППО КСІР, діючи виключно на свій розсуд, підбив Northrop Grumman RQ-4 Global Hawk/Triton — набагато більший і набагато дорожчий за БПЛА .
Факт такий: БПЛА є безпілотниками. Кого хвилює, якщо один із них зіб’ють? Лаймо трапляється; платник податків гордо сплачує за заміну; все добре. Немає причин, щоб чийсь пульс підскочив хоч би на сходинку. Тим більше, щоб почати «на помсту» Третю світову війну.
Справа в тому, що в колишні часи Ради, а потім росіяни — і деякі з їхніх союзників — проробляли подібні речі з пілотованими літаками-розвідниками США (та їх союзників). Наприклад, з Boeing RC-135, багато з яких мали на борту понад 20 членів екіпажу. Навіть із стратегічними бомбардувальниками Boeing B-52, озброєними ядерною зброєю. При цьому, у більшості випадків прямих зіткнень не було… принаймні, якщо китайцям не залишалося нічого іншого, окрім як потім оплакувати своїх напханих тестостероном шеньянських пілотів F-8, які вбивали себе, ледь пошкодивши літак Lockheed EP-3B ВМС США над узбережжям Південно-Китайського моря у квітні 2001 року.
Хтось завдав ядерного удару по Пекіну «на помсту»…?
Підсумок: будь ласка, не приділяйте такої уваги цій історії. Нічого цікавого у ній немає.
Ясність… останній рубіж…
Вчора я розкритикував деяких українських журналістів та західних військових експертів за їхні гучні заяви із вимогами українського контрнаступу. З тих же причин, як і їхні висловлювання, що «Бахмут тримати не варто» та «наближаються вибори в США». Сьогодні я не можу не продовжувати так само — через щось на кшталт «народного запиту». Цього разу ще один із розумників рекомендує ЗСУ «різко» скоротити кількість (своїх) людей, убитих на передовій…
Ау! Цей винахід ідеї в стилі «не вмирай за свою країну, хай це зробить інший сучий син» — нова концепція у всій історії воєн! Чудово!
…Настільки, що автор цих рядків, мабуть, ніколи не ставив питання, а може варто просто краще озброювати ЗСУ! Адже цей (славнозвісний) свербіж у моєму мізинці цього разу говорить мені про те, що є хоча б віддалена ймовірність того, що чим краще ЗСУ озброєні, і чим краще вони постачаються боєприпасами, тим менше втрат вони зазнають. І ця сверблячка також говорить мені про те, що не українські генерали надсилають в Україну такий застарілий мотлох, як М113 та/або YP-765, щоб хтось міг заявити неосвіченим ЗМІ, що «ми щось зробили»… І не українські генерали наполегливо не можуть відправити в Україну достатньо боєприпасів, важкого піхотного озброєння, приладів нічного бачення тощо — уже понад 13 місяців (або 9 років, кому якнайбільше подобається).
Потім той самий автор скаржився на відсутність чітких географічних кордонів командування (у межах ЗСУ).
Між іншим, у новітній історії воєн так багато хороших прикладів цього… ні, не можу утриматися від відступу: візьмемо приклад французьких генералів. Вони є «класикою» у цій справі. Грунтуючись на досвіді Першої світової війни, їм вдалося досягти чогось на кшталт кришталево чітких географічних кордонів командування. Так от моя пам’ять може мене підводити, але здається, десь багато років тому, приблизно в травні 1940 року або близько того щось пішло не так. Нібито тому, що якийсь німецький єфрейтор і ще дев’ять загонів переправилися через якусь річку, а потім не дбали про чіткі географічні кордони, а пішли в обхід, легко користуючись ідеально збудованими французькими лініями, а атакували з флангу та тилу… Богохульство! … а потім ходили дикі чутки, не більше того, про наступників тих же французьких генералів років через 40 або близько того, які здобули відповідні уроки і навчали всіх, хто був готовий слухати будь-чого, крім чітких географічних кордонів командування… Через конфлікт у Чаді та ірано-іракську війну 1980-х, а потім через Руанду і ДР Конго 1990-х — зрештою, це перетворилося на «тактику бродяжництва армії США». Пізніше це з таким успіхом застосовувалося в Іраку в 2003 році. При цьому, крім останньої, жодна з цих війн не велася славними західними збройними силами. Тому досвід від них не має значення. а потім через Руанду та ДР Конго 1990-х — зрештою, це перетворилося на «тактику бродяжництва армії США». Пізніше це з таким успіхом застосовувалося в Іраку в 2003 році. При цьому, крім останньої, жодна з цих війн не велася славними західними збройними силами. Тому досвід від них не має значення. а потім через Руанду та ДР Конго 1990-х — зрештою, це перетворилося на «тактику бродяжництва армії США». Пізніше це з таким успіхом застосовувалося в Іраку в 2003 році. При цьому, крім останньої, жодна з цих війн не велася славними західними збройними силами. Тому досвід від них не має значення.
Нині нічого краще, щоб полегшити російським орієнтацію, ніж встановлення чітких географічних кордонів командування — причому всіх рівнях. Тому що російські генерали так само наполягають на «ясності», як і багато західних генералів, і тому їм легше вести боротьбу з противником, організованим уздовж чітких географічних кордонів (бажано шляхом завдання ударів саме по цих кордонах). Я вже уявляю, як два генерали сваряться: Ваші війська вбили 2 росіян у зоні моєї відповідальності …!
….а в інших випадках генерали наполягають: має бути ясність, щоб мати можливість звинуватити того, хто зазнав невдачі, коли все закінчиться. Тому що люди, які відповідають за збройні сили, насправді не кращі за колег у компанії, де ви працюєте, дорогий читач: вони відрізняються тим, що витрачають близько 90% свого робочого часу на мобінг та інтриги. Так і на війні. Чому тут мають бути якісь відмінності?
Але, я так розумію, це все-таки краще, ніж бути гнучким або дозволяти підлеглим перехоплювати ініціативу при кожному зручному випадку, і діяти там, де це важливо… чи не так? Тільки уявіть, що станеться, якщо вони досягнуть успіху, а ви намагалися перешкодити їм думати власними мізками.
Принаймні той приклад автора був чимось на зразок напівдоброго. Так, як так часто повідомлялося з грудня, коли хтось, не знаю, чи це був Сирський чи Черуватий, розгромив безліч розрізнених батальйонів з різних бригад у Бахмуті, з дуже невеликим попереднім спілкуванням та координацією з командирами на місці. Чітко під девізом: я наказую, ти робиш.
Проте… той свербіж, який мене так турбує, говорить мені, що така поведінка має мало відношення до географічної ясності. Що це безпосередньо пов’язане з чимось, що називається «культурою командування», можливо, з тим, що хтось надто нервує і втрачає контроль. Наприклад, якщо за якийсь район відповідає бригада, то який ідіот надішле якийсь «самостійний» батальйон із зовсім іншого роду військ для посилення цієї бригади в тому ж конкретному районі — і це без повідомлення командира бригади?
Але так, йдеться про чіткі географічні межі, а не про безкультурність і недисциплінованість командування… Ну гаразд…. принаймні, решта статті була набагато кращою.
Битва за Донбас
Так ось, що насправді має значення і чому ви читаєте всю мою балаканину?
Ну, якщо ви не один із солдатів на передовій, вам особливо нема чого повідомляти. Бахмут: По суті бої там, де вони були кілька днів тому. А саме: росіяни просунулися трасою М03 за 10 км на північний захід від Бахмута, але всі їхні атаки в напрямку доріг 0504 і 0506 були зупинені. Вчора ЗСУ повідомили про знищення цілої штурмової групи ПВК Вагнера. Це була «найбільша новина» приблизно за 2–3 дні.
Мене турбує район Авдіївки — і тут я маю ще один приклад того, як соціальні мережі спотворюють наші уявлення про війну. За останні кілька днів українці опублікували кілька відеороликів, де показано знищення різних російських наземних засобів ППО за допомогою артилерії. Люди аплодують у відповідь: якоюсь мірою і з повним правом, бо «приємно» бачити, як підривають якийсь ЗРК Тор/СА-15 або С-300/СА-10/12. Однак я ще не бачив у соцмережах хоча б одного посту з обговоренням сенсу ситуації, що розглядається. Сенс у тому, що росіяни висувають свої ППО так близько до лінії фронту, що їх збиває українська артилерія.
А тепер дозвольте мені «повторно використати» два кадри з відео, випущеного 1 березня, і показати результати одного з ударів російської авіації по Авдіївці, як видно з відстані близько 2000 метрів (або більше). Тоді ходили чутки, що тут була використана керована авіабомба калібром 1500 кг.
Я завжди скептично ставлюся до російських повідомлень про використання якоїсь «надтурботної» зброї: Система Путіна, включаючи генералів, командувачів ВКС, привласнила стільки мільярдів, що майже нічого не залишилося на фінансування «інтелектуальних озброєнь» для військово-повітряних сил.
Тим не менш, принаймні для мене, це означає, що потрібно бути напоготові. Тим більше, що є російські джерела, які вказують на те, що вони не лише бомбять позиції ЗСУ в районі Авдіївки високоточними боєприпасами, такими як «Грім» та УПАБ-1500, з «далеких дистанцій» (тобто із зони досяжності українських ППО), але навіть використовують середні бомбардувальники Ту-22М-3, що скидають вільнопадаючі (і 70-річні) бомби ФАБ-3000М-54 та Калібр 3000кг. І, іноді, також Су-34 із легшими бомбами (скажімо, 500 кг). Так само, як і над Маріуполем, рік тому.
Якщо це правда, то це означає, що ВКС здатні — принаймні тимчасово, раз-по-раз — блокувати роботу українських важких ППО (див.: Бук/СА-17 та подібні до них) засобами РЕБ; змусивши їх піти; або навіть шляхом їхнього знищення.
Тим більше, що екіпаж бомбардувальника Ту-22М-3 зазвичай не відкриває бомбовідсік для випуску такої зброї як ФАБ-3000 при польоті на надзвуковій швидкості. Висока ймовірність пошкодження дверного механізму. Таким чином, вони роблять це, летячи на високій дозвуковій швидкості. Тобто. щодо «повільної» швидкості. Але скидання при цьому здійснюється з висоти 12 000-15 000 метрів, підкидаючи бомбу в бік мети приблизно за 15-20 км. Це не призведе до особливо точного скидання, але: не сумнівайтеся, 3000-кілограмова важка бомба не потребує такої точності.
Справа в тому, що це означає, що ВКС вважає повітряний простір над Авдіївкою «досить безпечним», щоб бомбити його з Ту-22М-3 з великої висоти. Справа в тому, що під час таких атак росіяни на 1000% упевнені, що поблизу немає українських ППО, здатних знищити їхні тихохідні Ту-22М-3.
У моїх книгах це зазвичай «добрий знак».
…і те, що ВКС «особливо активні» над цим районом, було підтверджено принаймні вчора, коли українські ППО (можливо посилені у відповідь на описані вище події?) переобладнали одного зі своїх пілотів на десантника…
Насамперед — не дивно, враховуючи, що такі повідомлення «літають» уже понад тиждень. Росіяни, схоже, не тільки зміцнили свій контроль над Красногорівкою, а й два дні тому прорвали лінію українського фронту на захід від неї і атакували в напрямку Степово, перетинаючи при цьому місцеву залізничну гілку.
Я не кажу, що це привід для паніки, але це створює хитке становище для гарнізону ЗСУ в Авдіївці: більш ніж очевидно, що якщо українці не зможуть хоча б зупинити подальший поступ росіян у західному напрямку, а краще — відкинути росіян до східної сторони Красногорівки. становище їхніх військ у районі південніше цього села (тобто всередині Авдіївки) критично. Набагато більше, ніж у гарнізону ЗСУ у Бахмуті.
