Звідки вони взяли оцю відверту маячню про «Мівіну»? А звідки брали оповідання, як товариш Ленін та інші товариші комісари жорстоко голодували і всі харчі відправляв у дитячі будинки?
А реально? У 1918 році в кремлі була організована їдальня для народних комісарів. Їжу подавали на награбованій у царському палаці севрський порцеляні. Ленін особисто контролював постачання харчів. У меню мали бути обов’язково:
– сири кількох видів (їх вождь полюбив під час перебування у швейцарській еміграції);
– рибні делікатеси (сьомга, стерлядь, осетрина, вугор тощо);
– мариновані огірочки та грибочки (до них вождь пристрастився у сибірському засланні).
Для любителів знайшлися колекційні вина і коньяки.
Дзержинському «чорного м’яса», тобто зрілу яловичину та свинину лікарі не рекомендували, тому для нього – молоденька нежирна телятинка та курочка, рябчики, індичка. Знайдіть в інтернеті меню Дзержинського, воно тепер є у вільному доступі.
Як згадував у своїй автобіографії колишній заступник народного комісара фінансів Сергій Єгорович Чуцкаєв, у 1919 році за особистим і «архітаємним» наказом Леніна Московський союз споживчих товариств виділяв щомісяця щедру спецпайку 200 «найбільш відповідальним фахівцям усіх відомств.
Станом на 1921 рік, коли в Україні десятки тисяч дітей помирали від голоду, спецпайку отримували вже 8 тисяч «найвідповідальніших». І теж – «архітаємно», щоб народ не знав.
А ось персональна пайка Леніна. 27 листопада 1920 йому видали 4,5 кг житнього борошна, 0,9 кг манної крупи, 1,2 кг сиру, 60 гр. чаю, 0,9 кг цукру, 0,9 кг ікри, 0,1 кг кави, 0,9 кг сала, 0,9 кг вершкового масла та 100 штук цигарок.
І на кожного члена родини була окрема пайка. Зате агітатори-пропагандисти розповідали, як Володимир Ілліч пив моркв`яний чайок без цукру зі шматочком чорного сухарика.
Тепер питання: чи повірить народ у локшину про «Мівіну»? Ще й як. Не увесь, але багато хто. І когнітивного дисонансу не викличе те, що, за словами пропагандистів-агітаторів, українська влада ретельно і потужно готувалася до ворожого вторгнення, але чомусь не підготувала собі хоча б триденного запасу харчів.
В СРСР про ленінський моркв`яний чайок та як заступник наркома продовольства Цюрупа від голоду свідомість втрачав теж не всі вірили, але багато хто.
Опуси про «Мівіну» не на людей, які мислять, розраховано.
Так само, як і про сухарик. Сучасні опуси — вони звідти, з часів більшовицької пропаганди.
Павло Бондаренко
Лаконічне і достойне привітання президента Зеленського з Донбасу, таких виступів вже немало.
А обов’язково одночасно з цим публікувати ідіотські «воспомінанія і размишлєнія аскетичного оточення президента» про «мівіну в теплій воді»?
Це ми маємо прослєзіться, уявляючі як Єрмак з Подоляком цілий тиждень не їли суші, а Арєстовіч з гранатометом не покидав свій пост за занавєской і відмовлявся від сухпая, чи шо?
Таке враження, що хтось на кожен адекватний крок Зеленського обов’язково має утнути якусь планову поворознюковщіну, щоби всі бачили, що різниця з Порошенком все ж таки є.
Валерій Прозапас
Зеленський з березня почав візуально рости вширь, з’явилися грудні мишци обтягнуті футболкою і біцухи, які він старанно демонстрував в кожному «відосіку незламності».
Не в’яжеться це з мівіною. На мівіні 5 кг м’язів точно не наженеш.
Президент у бункері явно нудився. Бо в нього була купа часу на спорт. Ну і на грумінг 2-денної щетини незламності.
Такі от «аскетичні умови» і чергова брехня від лизоблюдів.
Джон Сміт
У перші дні після вторгення оточення Зеленського жило в аскетичних умовах: розбавляли «Мівіну», в «Мівіні» розбавляли невезучих штурмовиків Банкової, яких так ніхто і не побачив, а потім порізали на ремені і зїли без солі замалий бронік Єрмака
Mason Lemberg
Тим часом, в Офісі Президента…
