Невеликий, але досить бадьорий сьогоднішній звіт Тома Купера, вочевидь, зумовлений загрузанням російського наступу на сході й успіхами українського наступу на півдні. Сподіваємось, оце він – давно очікуваний перелом подій на нашу користь: гаубиці приїхали.
Доброго ранку всім! [Опубліковано 31.05 о 10.00 за Києвом].
Це останній день довгого та кривавого травня. Трагічно, що він стане взагалі останнім днем у житті багатьох молодих людей, яких зробили гарматним м’ясом і погнали на непотрібну війну кілька старих пердунів: ще один урок, з-поміж тих, які людство не може засвоїти вже кілька тисяч років.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Лиман… Наперекір багатьом західним оглядачам, які стверджують, що українські частини в цьому регіоні «зазнали поразки» від росіян, загалом «зламані», а їхній «дух занепав», частини ЗСУ в Лимані залишаються повними сил та готовності битися.
Замість стрімголов тікати до Сіверського Дінця, вони організовано відступили на південні околиці міста – географія цього терену така, що здобути його не легше: там або густий ліс, або повністю відкрита місцевість, проте настільки пересічена, чи навіть посічена, що там легко заховається маса захисників.
Зачистка цієї території займе в росіян досить часу – насправді, дуже багато, оскільки тепер їм бракує тут військ, адже щойно вони захопили Лиман, то почали забирати звідти частини й перекидати їх на Сєвєродонецьк.
Сєвєродонецьк… як вірити росіянам, то це зруйноване місто було взяте ними ще два дні тому. Та навіть Лисичанськ був на межі захоплення. Проте, як виявилось, щойно вчора вагнерівці, росгвардія, сепаратисти та ще й армія рф увірвалися в північні райони міста, дійшли до готелю «Мир», автостанції, госпіталю на північному сході; їм вдалося просунутися на 2-3 вулиці вглиб до центру, а також зайти в Сиротине, що є південною околицею міста. Все разом тягне на третину міста з трьох боків.
Український гарнізон, до якого входять 4-ий полк швидкого реагування, 111-та чи 115-та бригади тероборони та 17-та танкова бригада, були посилені 81-ою десантно-штурмовою бригадою. Втім, учора увечері почали з’являтися повідомлення про відступ усіх цих підрозділів через Сіверський Донець – у Лисичанськ.
Залишається чекати, що там насправді відбудеться…
Попасна… Підрозділи рф, вагнерівців та сепаратистів на цьому напрямку видохлися. Справа в тому, що в багатьох із зосереджених там 12-15 батальйонних груп залишилося не більш як по 200-250 осіб і до десятка бронемашин [приблизно чверть складу людей та 20% техніки – перекл.]. Генерали намагаються заставити їх атакувати під дулом пістолета – деякі, вочевидь, відмовляються, але більшість ні: вчора вони намагалися відвоювати Комишуваху, де закріпилася 118-та бригада тероборони. Про наслідки не знаємо.
До речі, про 118-ту бригаду: здається, українська тактика полягає в уведенні регулярних частин, щоб відбити атаки росіян або захопити черговий плацдарм, а потім армійські підрозділи відходять, а на їхнє місце стає тероборона. Можу видатися несправедливим до сил ТО, проте загалом ідея дуже добра – дає можливість командуванню мати під рукою певні резерви.
Бахмут… що ж, просто не вийде атакувати Бахмут, якщо вагнерівців перекинули на Сєвєродонецьк. В результаті позиції там само, де й були два дні тому – а росіяни жаліються, що наступати вкрай важко, бо весь фронт від Комишувахи на півночі аж до Горлівки на півдні накриває шаленим вогнем артилерія, що її передало українцям НАТО. Те саме стосується й дуги під Попасною. На першому фото бачимо, що залишилося від російської 76-ої дивізії ВДВ після удару артилерії української 80-ої десантно-штурмової бригади. [До речі, це саме та «грізна» 76-та дивізія, поява якої свого часу на північ від Києва дуже непокоїла Тома Купера – перекл.]
Але не хвилюйтесь: ще більше їх на підході: путін стягнув усі можливі резерви до Сєвєродонецька й Авдіївки. Туди прямують принаймні три БТГр та один артилерійський батальйон 58-ої загальновійськової армії з півдня, а з іншого боку – кілька поїздів, навантажених Т-72 й Т-80 [на фото 2-4]. Цікаво, що більшість з них минають Ростов-на-Дону й рухаються на Мелітополь…
Авдіївка… далі тримається, попри те, як важко її обстрілюють та бомбардують з повітря. Спроба росіян обійти місто з флангів, рухаючись на Новобахмутівку та Веселе… що ж… далеко не зайшла. Росіяни посилюють свою артилерію в цьому районі – ось, наприклад [на останньому фото], – самохідний важкий міномет «тюльпан».
ПІВДЕНЬ
Український «контрнаступ у Херсоні»…. гадаю, я не викрию велику таємницю, коли скажу, що мені він видається «чудовою диверсійною операцією». Завдяки підтримці НАТО, український генштаб чудово знає, що вони атакують у саміньке місце зосередження російських військ (та усіляких їхніх «союзників») у цій частині Україні, а також чудово розуміє, що вони мають низку інших, «кращих напрямків», по яких вони могли би вдарити, також на Півдні. Менше з тим, вони атакують саме тут, та ще й мають певний початковий успіх.
Навіть попри те, що БТГр зі складу 49-ої ЗВА рф вже сягнули межі своїх можливостей (адже в середньому повноцінна БТГр мала би боронити відтинок фронту завдовжки 7–8 км, а натомість, БТГр 49-ої армії розтягнуті нині на проміжках завдовжки 20–25 кілометрів), російська армія все ще має багато особового складу, а також дві завершені лінії оборонних укріплень довкола Херсона. Третя лінія – у процесі зведення… Менше з тим, війська української 60-ої та 63-ої бригад мають в останні два дні успіх. Спершу, закріпившись у Давидовому Броді, вони зімітували удавану атаку в південному напрямку, але повернули на схід та вдарили у тил по російському фронту між Білою Криницею та Новогригорівкою – і розбили його. Таким чином, зараз фронт на східному березі Інгульця не лише глибокий, але й широкий. Та все ж, подальше просування, схоже, було спинене між Сухим Ставком та Брускинським.
Друга вісь атаки – в районі Снугрівки. Навіщо вони там атакують в лоба… гадки не маю, але це не надто гарна ідея. Тож не дивно, що російський гарнізон тут ще тримається.
Та вважайте: окрім звільнення Давидового Броду, ми не маємо візуальних підтверджень просування в інших напрямкам. Разом з тим, нам відомо, що події у Давидовому Броді та біля Снігурівки нормально так попсували нерви гарнізону російської армії у Миколаївці, далі на південь, та підштовхнули його до панічного відступу.
Так чи інак, я не буду здивований, якщо штаб 49-ої ЗВА наразі метушиться у пошуках усіх наявних сил для перекидання на цей напрямок – та ще й просить москву про допомогу. Тим часом, ЗС та ПКС рф «завдає удару у відповідь» – б’ють авіацією та артилерією по майже всіх більш-менш великих селах по той бік фронту: аж від самісінького Посад-Покровського на півдні і до Нововоронцовки на півночі. Гадки не маю, «шоб шо?», але на біса тим росіянам вмикати мозок, коли вони воюють: хто ж їм заборонить марнувати свої ресурси…
Переклад: Ростислав Семків, Антон Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
Том Купер — австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації.
