Трошки про конкретику з Рамштайна

Найперше — це викристалізування образу спільного ворога для всього цивілізованого світу. І, водночас, спільного для всіх партнера. Ворог для всіх сьогодні один — рашистська москва. Партнер, якому треба не просто допомагати, а реально працювати на його перемогу — Україна. Світ на деякий час стає знову чорно-білим. Загравання з ворогом, торпедування спільних ініціатив матиме наслідки. Це не питання вчорашньої зустрічі. Показовою була позиція Угорщини й Сербії під час голосування за виключення московії з Ради ООН з прав людини. Вони ще грають на два фронти, але все вже розуміють. Зараз крутити хвостом буде небезпечніше.

Я б не радив тут слугам та владним ботофермам дуже співати осанну своїм лідерам. Їх внесок у це рішення скорше із знаком мінус. Саме через усе скоєне до 24 лютого, а дещо й після, такий рівень солідарності й допомоги приходить лише після двох місяців війни. Що Україна — не Афганістан і нам є сенс допомагати по максимуму, доказали наші військові із ЗСУ та всіх інших збройних формувань. Що раша — ворог, якого більше не можна терпіти, кричать до свідомості світу жертви Бучі, Ірпеня, Маріуполя.

Наступне — оцінка спроможності України оборонятися й перемагати. Друге навіть важливіше. Бо наша ефективна оборона всіх уже встигла здивувати в попередні тижні, зараз це ні для кого не новина. Питання про можливу поразку України вже ніхто не ставить. Зараз був важливий акцент на перемогу. Досі більшість лідерів держав схилялися до того, що Україна вистоїть, але війна закінчиться не перемогою якоїсь сторони, а неприємними для всіх компромісами за столом переговорів. Саме цю логіку сповідував і Зеленський. Якби не тиск Байдена й Джонсона, а ще непоступливість путіна, то десь так усе б сталося в другій половині травня. Ми б повторили досвід Фінляндії: зберегти країну, потовкти й зганьбити ворога, але втратити якусь частину території й вийти з війни із тягарем політичних обмежень (навіть термін досі є — фінляндизація). Зараз у Рамштайні вперше чітко було сформовано колективну позицію щодо перемоги над московією. А це кардинально змінює всі підходи, зокрема й ті, які згадаю нижче.

Конкретний результат, якого очікують союзники. Саме в Рамштайні окремі заяви ряду політиків перейшли в загальну позицію. Ціль підтримки України — не лише збереження суверенітету й відновлення територіальної цілісності нашої держави. Це засіб. Тим більше, що більшість лідерів моніторять нашу внутрішню ситуацію. Тому й таке не дуже радісне прийняття прискореної євроінтеграції України в ЄС. Ілюзій нема. Країна з війни вийде не очищеною, а навіть ще більше заглибиться в болото 2019 року. Таких люблять лише до дня перемоги, а потім не дуже хочуть бачити в хорошому товаристві. Але зараз в Україні йде ця війна, яку реально є підстави називати третьою світовою. Отже, наша перемога — це засіб. А ціль — кардинальна зміна стану й статусу московії. Це абсолютна новела. Тільки пару країн раніше виношували такі плани й мрії. Зараз це стає спільною позицією. Раша має бути розбита, ослаблена, ізольована настільки, щоб уже не відновитися й не становити загрозу для будь-кого в світі. Ідеальний варіант — розпад імперії, але про це поки офіційно не заявляють. Тут кардинальний розворот. Раніше всі прагнули лише замирити пуйла й швиденько поскорочувати санкції та повернутися до вигідної торгівлі. Зараз випрацьовували план на подальший період. Цей план спрямований проти московії вже стратегічно. Саме в цьому рішенні головна новела Рамштайну. Його можна зірвати поступливістю Зеленського та підштовхуванням його зрадницького оточення. Але поки тиск Вашингтона й Лондона стримує.

Світ має брати участь у війні в Україні. Саме так, а не просто допомагати. Якщо поки жодна армія не готова увійти в Україну та нанести безпосередній удар по ворогу, то це ж лише одна з форм участі у війні. Максимальне постачання всіх ресурсів для ведення війни за прямим запитом України — це і є участь у війні. І нітрішечки не менше. Війну виграють армія і тил спільно. Тилу в нас не виявилося. Колаборантська влада руйнувала оборонку, не забезпечила розвиток та фінансування армії ще до початку вторгнення, ослабила запаси озброєнь, не подбала про логістику та багато всього іншого. Дехто не втік і раптом зрозумів, що однією з цілей ворога було і його фізичне усунення, а тому дещо переглянув у своїх позиціях — і на тому спасибі. А тил, проssраний за три роки й закатаний в асфальт хтось має забезпечити. Переведення економіки на воєнний лад провалилося через неготовність і ракетні удари ворога по підприємствах оборонки. На наявних резервах ми б протрималися пару тижнів і то завдяки постачанню із США й Британії ще до 24 лютого. Колективний цивілізований світ у режимі реального часу забезпечує нам усі можливості тилу для підтримки успішного ведення війни. Це і є участь у війні.

Механізм колективного ленд-лізу. Формально його досі нема навіть у США, а неформально з Америкою та Британією він уже повноцінно діє, а зараз має поширитися на ширше коло держав. Механізм надзвичайно важливий, оскільки гарантує швидке й повноцінне забезпечення ЗСУ. Першим про ленд-ліз ще торік говорив Петро Порошенко, для якого й раніше не було секретом, що москва готується до масштабного вторгнення. Хоча ще 19 лютого інші лише до шашличків на майські готувалися, але зараз пишуть, що десь і Зеленський про це між іншим згадав. Добре, нехай так. Ще з першого тижня війни Порошенко у всіх зверненнях та інтерв’ю для західних медіа наголошував саме на механізмі ленд-лізу. Тоді, коли нам давали зброю, що краще підходить для партизанки, ніж для великої війни, це видавалося чимось нереальним. Зараз це вже факт.

Види озброєнь. Тут уже остаточно знято питання про легку, оборонну зброю, засоби захисту. Головний акцент робиться на важких наступальних озброєннях, знято табу з ракет дальністю до 500 км. Деякі ключові гравці в Європі, розуміючи неминучість такого рішення, поспішили зіграти на випередження. Дуже добре, що такими виявилися Франція й Німеччина.

Те саме й новітніми озброєннями. У Рамштайні було не зовсім знято, але розмито формулу: «Ми даємо Україні стару , хоча й модернізовану, зброю радянських зразків, бо українці вміють на ній воювати». Ми лише мельком виловлюємо інформацію про групи наших військових, які саме зараз проходять навчання на незвичних для нас озброєннях. Наприклад, замість стандартних двох тижнів наші бійці освоїли дрони-камікадзе за 48 годин. Звісно, що для оперативності та з власного інтересу позбутися всього, що ще тяжіє до часів Варшавського договору, нам спершу передають радянські танки та артилерійські системи й засоби ППО. Але вже заходять «Гепарди», французькі гаубиці тощо. А про новинки американського ВПК вже знаємо чимало. Ми вже на межі постачання абсолютно новітніх озброєнь, якими ті ж США ні з ким поза НАТО не ділилися. А деколи ми будемо першою державою поза країною-виробником, яка володітиме певними видами зброї. Бачив уже деякі повідомлення про таку техніку. Але дотримуюся принципу не писати про такі речі до офіційних повідомлень. Тут Рамштайн важливий тим, що на нараді спільно ухвалили таке рішення. І зараз бар’єри зняті для всіх.

Це дуже поверховий перебіг рішень, які випливають із цієї зустрічі. Звісно, що повноцінного комюніке з такими пунктами не опублікують, але це досить добре читається між фраз. У попередньому тексті я більше написав про геополітичний експеримент нової системи безпеки. Але то лише експеримент, бо для реального формування чогось подібного приступили б лідери держав.А поки в Європі йде жорстока війна і у Рамштайн з’їхалися міністри оборони. Але від цього значимість події не менша.