Тепер трошки про конкретику з Рамштайна. Вона також буде не надто деталізована. Більше побачимо (вже бачимо) за результатами.
Найперше — це викристалізування образу спільного ворога для всього цивілізованого світу. І, водночас, спільного для всіх партнера. Ворог для всіх сьогодні один — рашистська москва. Партнер, якому треба не просто допомагати, а реально працювати на його перемогу — Україна. Світ на деякий час стає знову чорно-білим. Загравання з ворогом, торпедування спільних ініціатив матиме наслідки. Це не питання вчорашньої зустрічі. Показовою була позиція Угорщини й Сербії під час голосування за виключення московії з Ради ООН з прав людини. Вони ще грають на два фронти, але все вже розуміють. Зараз крутити хвостом буде небезпечніше.
Я б не радив тут слугам та владним ботофермам дуже співати осанну своїм лідерам. Їх внесок у це рішення скорше із знаком мінус. Саме через усе скоєне до 24 лютого, а дещо й після, такий рівень солідарності й допомоги приходить лише після двох місяців війни. Що Україна — не Афганістан і нам є сенс допомагати по максимуму, доказали наші військові із ЗСУ та всіх інших збройних формувань. Що раша — ворог, якого більше не можна терпіти, кричать до свідомості світу жертви Бучі, Ірпеня, Маріуполя.
Наступне — оцінка спроможності України оборонятися й перемагати. Друге навіть важливіше. Бо наша ефективна оборона всіх уже встигла здивувати в попередні тижні, зараз це ні для кого не новина. Питання про можливу поразку України вже ніхто не ставить. Зараз був важливий акцент на перемогу. Досі більшість лідерів держав схилялися до того, що Україна вистоїть, але війна закінчиться не перемогою якоїсь сторони, а неприємними для всіх компромісами за столом переговорів. Саме цю логіку сповідував і Зеленський. Якби не тиск Байдена й Джонсона, а ще непоступливість путіна, то десь так усе б сталося в другій половині травня. Ми б повторили досвід Фінляндії: зберегти країну, потовкти й зганьбити ворога, але втратити якусь частину території й вийти з війни із тягарем політичних обмежень (навіть термін досі є — фінляндизація). Зараз у Рамштайні вперше чітко було сформовано колективну позицію щодо перемоги над московією. А це кардинально змінює всі підходи, зокрема й ті, які згадаю нижче.
Конкретний результат, якого очікують союзники. Саме в Рамштайні окремі заяви ряду політиків перейшли в загальну позицію. Ціль підтримки України — не лише збереження суверенітету й відновлення територіальної цілісності нашої держави. Це засіб. Тим більше, що більшість лідерів моніторять нашу внутрішню ситуацію. Тому й таке не дуже радісне прийняття прискореної євроінтеграції України в ЄС. Ілюзій нема. Країна з війни вийде не очищеною, а навіть ще більше заглибиться в болото 2019 року. Таких люблять лише до дня перемоги, а потім не дуже хочуть бачити в хорошому товаристві. Але зараз в Україні йде ця війна, яку реально є підстави називати третьою світовою. Отже, наша перемога — це засіб. А ціль — кардинальна зміна стану й статусу московії. Це абсолютна новела. Тільки пару країн раніше виношували такі плани й мрії. Зараз це стає спільною позицією. Раша має бути розбита, ослаблена, ізольована настільки, щоб уже не відновитися й не становити загрозу для будь-кого в світі. Ідеальний варіант — розпад імперії, але про це поки офіційно не заявляють. Тут кардинальний розворот. Раніше всі прагнули лише замирити пуйла й швиденько поскорочувати санкції та повернутися до вигідної торгівлі. Зараз випрацьовували план на подальший період. Цей план спрямований проти московії вже стратегічно. Саме в цьому рішенні головна новела Рамштайну. Його можна зірвати поступливістю Зеленського та підштовхуванням його зрадницького оточення. Але поки тиск Вашингтона й Лондона стримує.
Світ має брати участь у війні в Україні. Саме так, а не просто допомагати. Якщо поки жодна армія не готова увійти в Україну та нанести безпосередній удар по ворогу, то це ж лише одна з форм участі у війні. Максимальне постачання всіх ресурсів для ведення війни за прямим запитом України — це і є участь у війні. І нітрішечки не менше. Війну виграють армія і тил спільно. Тилу в нас не виявилося. Колаборантська влада руйнувала оборонку, не забезпечила розвиток та фінансування армії ще до початку вторгнення, ослабила запаси озброєнь, не подбала про логістику та багато всього іншого. Дехто не втік і раптом зрозумів, що однією з цілей ворога було і його фізичне усунення, а тому дещо переглянув у своїх позиціях — і на тому спасибі. А тил, проssраний за три роки й закатаний в асфальт хтось має забезпечити. Переведення економіки на воєнний лад провалилося через неготовність і ракетні удари ворога по підприємствах оборонки. На наявних резервах ми б протрималися пару тижнів і то завдяки постачанню із США й Британії ще до 24 лютого. Колективний цивілізований світ у режимі реального часу забезпечує нам усі можливості тилу для підтримки успішного ведення війни. Це і є участь у війні.
Механізм колективного ленд-лізу. Формально його досі нема навіть у США, а неформально з Америкою та Британією він уже повноцінно діє, а зараз має поширитися на ширше коло держав. Механізм надзвичайно важливий, оскільки гарантує швидке й повноцінне забезпечення ЗСУ. Першим про ленд-ліз ще торік говорив Петро Порошенко, для якого й раніше не було секретом, що москва готується до масштабного вторгнення. Хоча ще 19 лютого інші лише до шашличків на майські готувалися, але зараз пишуть, що десь і Зеленський про це між іншим згадав. Добре, нехай так. Ще з першого тижня війни Порошенко у всіх зверненнях та інтерв’ю для західних медіа наголошував саме на механізмі ленд-лізу. Тоді, коли нам давали зброю, що краще підходить для партизанки, ніж для великої війни, це видавалося чимось нереальним. Зараз це вже факт.
Види озброєнь. Тут уже остаточно знято питання про легку, оборонну зброю, засоби захисту. Головний акцент робиться на важких наступальних озброєннях, знято табу з ракет дальністю до 500 км. Деякі ключові гравці в Європі, розуміючи неминучість такого рішення, поспішили зіграти на випередження. Дуже добре, що такими виявилися Франція й Німеччина.
Те саме й новітніми озброєннями. У Рамштайні було не зовсім знято, але розмито формулу: «Ми даємо Україні стару , хоча й модернізовану, зброю радянських зразків, бо українці вміють на ній воювати». Ми лише мельком виловлюємо інформацію про групи наших військових, які саме зараз проходять навчання на незвичних для нас озброєннях. Наприклад, замість стандартних двох тижнів наші бійці освоїли дрони-камікадзе за 48 годин. Звісно, що для оперативності та з власного інтересу позбутися всього, що ще тяжіє до часів Варшавського договору, нам спершу передають радянські танки та артилерійські системи й засоби ППО. Але вже заходять «Гепарди», французькі гаубиці тощо. А про новинки американського ВПК вже знаємо чимало. Ми вже на межі постачання абсолютно новітніх озброєнь, якими ті ж США ні з ким поза НАТО не ділилися. А деколи ми будемо першою державою поза країною-виробником, яка володітиме певними видами зброї. Бачив уже деякі повідомлення про таку техніку. Але дотримуюся принципу не писати про такі речі до офіційних повідомлень. Тут Рамштайн важливий тим, що на нараді спільно ухвалили таке рішення. І зараз бар’єри зняті для всіх.
Це дуже поверховий перебіг рішень, які випливають із цієї зустрічі. Звісно, що повноцінного комюніке з такими пунктами не опублікують, але це досить добре читається між фраз. У попередньому тексті я більше написав про геополітичний експеримент нової системи безпеки. Але то лише експеримент, бо для реального формування чогось подібного приступили б лідери держав.А поки в Європі йде жорстока війна і у Рамштайн з’їхалися міністри оборони. Але від цього значимість події не менша.
P.S. Рамштайн…
Можна дуже багато описувати різних нюансів зустрічі й результатів переговорів. І всі вони будуть доречними, бо це була справді епохальна подія, яка змінює світ. Саме так. Думаю, що тут можна дозволити собі трошки патетики — вона має право на існування. Тому почну з чогось більш глобального.
Новий світопорядок. Мало хто, як Україна, згадував незлим тихим словом ООН та її Радбез. Вихолощена система збереження миру в світі за стандартами, які мали сенс ще після другої світової. Роль ООН — зберегти баланс між двома центрами впливу в світі (СРСР і США), урівноважити їхні інтереси й запобігати зіткненню обох систем. Паралельно реалізовувалися тисячі інших завдань, але інститут права вето гарантував, що жодна країна не може отримати те, що суперечить інтересам одного із центрів впливу, але дістає змогу про це публічно заявити — не більше. І найголовніше та найцинічніше — ООН була покликана узаконити й законсервувати розподіл сфер впливу в біполярному світі на зони власних інтересів СРСР і США. У їх межах наддержави могли робити все, що завгодно, а замість запобіжників і покарань зберігалася лише система «публічного повідомлення про міжнародний злочин».
Але з початку 1990-их світ змінився. США більше не хочуть управляти своєю колишньою сферою стратегічних інтересів. Раша й далі хоче, але всі країни із її «зони геополітичних інтересів» більше цього не бажають терпіти. Сама ж рфія перетворилася на замкнуту й озлоблену державу-терориста. Безкарного терориста! І в цій ситуації ООН стала не механізмом, а гальмом розв’язання регіональних та глобальних проблем 21 століття — організація не для цього створювалася. Реформа ООН нині неможлива через статутні запобіжники та те саме право вето постійних членів. Колись реформа таки відбудеться, тому списувати ООН повністю не потрібно, вона ще відіграє свою роль, коли там на певний час певним, уже озвученим чином зупиниться участь московії й буде проведена реальна реформа.
А поки, це розуміють усі, треба шукати замінник Радбезу ООН. Основні постулати для цієї структури чи системи:
— Безпека в світі має забезпечуватися без участі країни (країн), що ігнорують будь-які міжнародні правила. Актуально йдеться про рашу. Але поза дужки лише тимчасово винесено Китай. Усі дрібні хулігани й терористи, які мають гарантовані права в ООН, у новій системі не можуть брати участі.
— Безпека має забезпечуватися силою. Тут цілий комплекс силових заходів: безпосередньо воєнний, постачання озброєнь, санкції, різноманітні обмеження та економічна блокада).
— Біполярність світу, як основна мантра путіна, скасовується назавжди. Не має на неї розраховувати й Пекін. Формально, полюсів більше не буде, неформально ж, зберігається провідна роль США. Навіть найменша держава, яка готова жити за принципами цивілізованого світу, має право участі в спільному ухваленні епохальних рішень. Але основна ініціатива все ж опирається на масштаб внеску в світову безпеку.
— Покарання за порушення визнаних міжнародних правил має бути достатнім для неможливості скоєння порушником рецидивів у середньостроковій перспективі. Для цього можна застосовувати весь арсенал заходів від прямого воєнного придушення й до обмеження можливостей розвитку, озброєння, економічного зміцнення.
— Санкції мають стати не засобом покарання за негідні дії, а механізмом превентивної дії на майбутнє.
— Основою світової безпеки знову має стати ціннісний чинник, а не інтереси сильних світу.
Ви спитаєте: а якого лиха Чорновіл, замість опису переговорів на базі Рамштайн тут виписав цілу схему реформування основних світових інституцій? Та тому, що Рамштайн — це якраз колосальний експеримент для побудови нової архітектури світової безпеки. Спрацює у випадку рашистсько-української війни, запрацює на дальшу перспективу. Поки тут 40 країн-учасниць. І серед них не лише ті, які вже сьогодні готові допомагати Україні та ставати членами такої консолідованої ініціативи. Якби мова йшла лише про озброєння та підтримку нас у цій жорстокій війні, то декого з учасників там би не було. Той же Ізраїль свою підтримку бажає дозувати самостійно й не приєднуватися до загальної групи донорів і постачальників. А от бути учасниками нових безпекових схем для Єрусалима дуже важливо. Бо, якщо спрацює в нас, то запит на спільне кардинальне вирішення (в цілковито інших формах) проблеми вічного напруження на Близькому Сході подасть уже сам Ізраїль.
Зараз усі учасники вирішили долучитися до дійсно глобального протистояння проти головної загрози миру й спокою у світі — москви. Вони самі спостерігатимуть за результатом уже спільної роботи. Але й інші, досі не залучені країни також стежитимуть за наслідками. Якщо все вийде успішно, а результат гарантуватиме стратегічне ослаблення й ізоляцію розсадника воєн і тероризму, то подібний варіант засідання відповідальних країн може стати регулярним або й постійним. Це має бути заміна РБ ООН, коли остання виявляє неспроможність. А ще клуб сильних і добропорядних. Тобто, таке собі нове ООН не для всіх.
І те, що первісне рішення провести більш вузьке засідання й без участі України було переглянуто, нам дуже на користь. Бо нова система безпеки вже створюється. Вона поки однозначно спрямована на підтримку України. Але була загроза, що через дуже погані сигнали, які посилає світові наша влада, ця система могла запрацювати за принципом: для України, але без України.
===========
Це був більше глобальний вимір Рамштайна. Про деталі говорити складніше, бо більшість конкретики не озвучується.