Я вам головне хочу сказати.
Так, вони стягують сили та готуються до штурму. Так, їхні війська вже трохи відійшли від першого шоку, і зрозуміли, де вони, і чого їм чекати. Вони вже почали звикати до перебування на війні. Тому на штурм їх зберуть, структурують і поведуть у бій згідно з планом. Підкріпивши технікою та артпідтримкою. АЛЕ…
Це ті самі люди. Ослаблені та демотивовані усвідомленням того, в яку саме «місію» їх втягнули, і те, що вони справді воюють не з міфічними «нацистами», а з народом України. А так само послаблені холодом, нестатками, очікуванням смерті, і страхом перед супротивником – перед нами.
Це їхні «побратими» горіли в танках, лежали купою тіл на асфальті (а тепер їх не бажає забирати та визнавати їхня «батьківщина»). Це вони кидали техніку і тікали, здавались у полон, і плакали мамам по телефону.
Вони ті самі. Їх зараз візьмуть за яйця їхні командири і змусять йти в бій. Але в бою кожен із них залишиться таким самим. Демотивованим окупантом, нанизаним на почуття особистого страху.
То того ж, величезна кількість їх втрат складається саме з найбільш підготованих і боєздатних орків. І цього зараз не поповнити.
І жодний план наступу цього не змінить. Тим більше, що в Росії традиційно будь-який план йде по пи*ді і через дупу. Що й сталося з «бліцкригом».
Тому нас тиснуть масою. Але, де боїться померти один – бояться і десять, і сто, і десять тисяч. А «натовп», що біжить, виглядає ще епічніше. Це як лавина. Не зупиниш.
Тому нам їх треба просто утримати. Завдати максимальної шкоди. Бити скрізь і одразу.
І буде як вже було. Тому що їм нема за що вмирати. А нам є за що їх нищити.
І ви розумієте, що оборона завжди у більш вигідніших умовах, ніж наступ. До того ж – ми опираємося вдома. А вони наступають на чужій землі з безліччю сюрпризів і невідомого. Чим ми користуємося вже дванадцятий день.
А після другого потужного удару по зубах вони здуються обов’язково.
Вони не мають головного ресурсу. На особисту мотивацію.
Тримаємося, готуємося, не розслабляємося. І не боїмося. Ми це вже робили.
Абсолютно впевнений, що у нашого чудового складу командування ЗСУ зараз сверблять руки від козирів, що заховані в рукавах на цей момент. Тому що деяких важливих елементів нашої сили я поки не бачив. Вони чекають свого часу.
Просто ставтеся до всіляких «штурмів» не як до загрози. А як до можливості перекинути ворога.
Ми чекаємо. Ми готуємось.
І якщо перефразувати старий анекдот: вони готуються до штурму, ми готуємося до штурму – але є нюанс. І він, як я вважаю – на нашу користь.
Все буде як треба! Слава Україні.
Гліб Бабіч
P.S. Мы воюем не только против варварской орды за себя, мы воюем за мир во всех смыслах этого слова.
Эта война настолько эпохальна по своим историческим последствиям, что она просто не может быть проиграна ни при каких обстоятельствам, и ни при каких изгибах переменчивой военной судьбы.
Где бы мы ни были, на фронте или в тылу, в спасительных убежищах или в атакуемых ракетами городах, на востоке, юге или западе, мы должны всегда помнить одно — мы все равно победим эту гнилую мертвечину, протягивающую к нам свои когти.
Уже перемелено 20% процентов их военной силы, с которой они напали на нас, мечтая входить в наши города под фанфары и цветы.
Ни один крупный город не сдался, а их бронированные кулаки раз за разом натыкаются на мощь нашего оружия, умение, смелость и силу духа.
Все их планы потерпели провал, потери огромны и растут, перелом совсем близко.
Наши партнёры увеличивают поставки современного оружия, из разных стран едут добровольцы, весь мир за нас.
Они не пройдут. Эта война — это их кладбище.
Экономический и последующий за этим политический крах Московии неизбежен. Это вопрос буквально нескольких недель.
Нам нужно продержаться эти недели и добить гадину.
А после победы будет мир, реконструкция нашей большой страны, вступление в Европейский союз, которое мы заслужили кровью и храбростью больше, чем кто-либо.
Они убивали нас миллионами триста лет, настал час и они ответят за все!
Слава Україні! Героям Слава! Обіймаю кожного!
Ирина Аниловская
На супутникових знімках нарахували 49 знищених гелікоптерів орків на окупованому аеродромі Херсона.
