У 2021 році російські суди ухвалили рішення про екстрадицію в Україну та інші країни 499 найманців, які брали участь у захопленні Кримського півострова та частини Донецької та Луганської областей. Більшість з них одразу просять політичний притулок, проте одержують відмову: для Росії це відпрацьований матеріал.
Москва сльозам не вірить
Незважаючи на те, що між Україною та Росією немає договору про обов’язкову екстрадицію, проте діють Європейська конвенція про видачу та Конвенція про правову допомогу, а також Конвенція про правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.
«Але виконує їх Росія вибірково: вимагає доказів, які за бажанням не визнає такими, і багато іншого. Проте результат очевидний: російських найманців, які вбивали наших військових і цивільних, екстрадують в Україну, Узбекистан, Казахстан, Чехію та інші країни», – повідомив наш співрозмовник в українській спецслужбі.
За даними російської Федеральної служби виконання покарань (ФСВП), у 2021 році ухвалено рішення про екстрадицію з Росії 499 колишніх «ополченців» (у 2020 році таких було 445). Деякі випадки стають приводом для інформаційного «шуму» серед найманців, проте більшість навіть не висвітлюється в росЗМІ.
«Росія все робить по-тихому: без шуму, не привертаючи уваги, але цілеспрямовано позбавляється відпрацьованого матеріалу», – говорить наш співрозмовник.
За Росію воювали вбивці та ґвалтівники
Один із останніх резонансних випадків – це рішення про екстрадицію в Україну Олега Снідінова. За уродженцем м. Красний Луч (зараз Хрустальний) Луганської області ще до війни тягнувся довгий кримінальний шлейф: він був засуджений за зґвалтування та подвійне вбивство, багато років провів за ґратами.
Агресію Росії Снідінов прийняв із натхненням – як вікно можливостей. Щоб якнайшвидше стати «своїм», пішов воювати на боці російських окупантів, потім влаштувався «позаштатним співробітником Генпрокуратури ЛНР» і сколотив банду, яка тероризувала місцевих жителів.
Майже одразу він втік до Росії, де намагався легалізуватися, здобути громадянство, але не вдалося. А попався по-дурному: його затримали співробітники ФСБ, коли Снідінов буянив на вулиці, і передали поліцейським. Коли «пробили» по базах, спливла докладна інформація щодо криміналу, і від «героя» вирішили позбутися: екстрадувати до України. Що, звичайно ж, налякало як самого Олега Снідінова, так і його товаришів по службі.
А ось білорус Дмитро Макаревич після того, як убивав українських військових на Донбасі у лавах моторолівської «Спарти», спочатку потрапив до рук рідних спецслужб у РБ і відсидів півтора року за хуліганство. Після виходу з колонії Макаревич відразу ж виїхав до Росії і сколотив банду з двома громадянами РФ.
Учасників злочинної групи піймали після розбійного нападу в Підмосков’ї, під час якого вбили людину. Вбивця, який уникнув українського правосуддя, проведе в російській в’язниці найближчі півтора десятка років.
Образили «героя»
Не менш цікавою є доля і російських найманців, які влаштувалися в Криму. «Заслужених ополченців» нова «влада» згодом спокійно викидає на вулицю.
Яскравий приклад – Овсеп Мінасян, який нагороджений медаллю «За повернення Криму», подякою від президента РФ Володимира Путіна та почесною грамотою російського «уряду Криму», чим він дуже пишався.
Мінасян народився в Азербайджані, але багато років жив у АРК, володів кафе у Гаспрі. Під час «російської весни» 2014 став активним учасником анексії Криму і очолив «самооборону ПБК», пізніше засвітився і на Донбасі.
У 2019 році Мінасян влаштувався в «адміністрацію» Ялти та отримав службову квартиру, проте пропрацював менше року і його вирішили виселити. Це викликало справжню істерику у «заслуженого визволителя», численні звернення до влади Росії та до суду. Але, як бачимо, минулі «заслуги» виявилися нікому не потрібні – зрадників ніде не люблять.
Інформація про Мінасяна є і в базі розшуку МВС України, причому зазначено, що він ховається від органів досудового розслідування за підозрою у злочинах за ч.5 ст.260 (Участь у незаконних воєнізованих чи озброєних формуваннях, що спричинило тяжкі наслідки), за що йому загрожує до 15 років позбавлення волі із конфіскацією.
Такі випадки не поодинокі, просто деякі «ображені» російською владою покірно закривають роти, інші ще сподіваються на «справедливість» – забуваючи про правило бумерангу.
