Сьогодні друга річниця початку розведення військ на Донбасі

Нагадаю, що 1 жовтня 2019 року гарант заявив, що Путін готовий зустрітися в “нормандському форматі” за для мирних перемовин тільки після реалізації Зеленським “формули Штанмайєра”. Вона передбачала, що Україна повинна була припинити вогонь, відвести війська, ухвалити закон про амністію бойовиків, а також провести вибори на Донбасі під егідою ОБСЄ.

Перші етапи розведення мали відбутися 7 жовтня у селищі Золоте-4 в Луганській області та у Петрівському на Донеччині. Після оприлюднення інформації щодо підпису “формули”, з 1 по 14 жовтня 2019 року по всій Україні почалися масові акції протесту “Ні капітуляції!”. Ветерани війни, громадські активісти та деякі політики рішуче засудили такі дії влади. На чолі цих протестів стояла «Європейська Солідарність».

Зеленський тоді досить сильно злякався, але попри обурення українського суспільства, часткове відведення військ все ж таки відбулося. 29-31 жовтня українські війська покинули Золоте, а 9 листопада Збройні сили були виведені з Петрівського. Одночасно були відведені контрснайперські групи, а нашим військовим заборонили стріляти у відповідь.

Як свідчать військові, ВСУ, за задумкою Зеленського, повинні були здати ворогу ще близько 200 кв. км. української території — саме на цьому наполягали росіяни, обіцяючи у цьому випадку здійснити мрію головного українського колаборанта — перестати стріляти.

Проте, у Зеленського, на відміну від Януковича, є одна риса, яка його періодично рятує — він сцикло. Як часто буває у таких людей, наглість у нього чудово уживається з безмежною сцикливістю, а тому на шляху до зради національних інтересів він не пре танком, а закидує пробні шари. Крок назад, два кроки вперед — його улюблена тактика.

Чи стало спокійніше на фронті з тих пір? Очікувано ні. Путін розуміє виключно силу — всі ці «розведення» тільки для того, щоб деморалізувати українську армію та захопити нові території. За 2 роки бойові дії на цих ділянках не припинилися, а періодами навіть посилювалися. Тільки у районі Золотого за останній рік загинуло 17 військових.

Наразі про фронт та загиблих Володимирсанич згадує все менше. Він може записати відосік про напад на Беленюка, підняти тисячі військових для пошуку доказів у справі «обстрілу» свого дружбана Шефіра та відмазувати своїх депутатів від карних справ. Про втрати на фронті — мовчок. Начебто війни вже і немає.

Що далі? Жодна людина в Україні цього не знає, бо всі суди, олігархи та правоохоронні органи лягли під Зеленського. Вони знають, що гарант діє по бєспрєдєлу, а тому хочуть зберегти — хто свої гроші, хто бізнес, а хто посаду.

Єдина проєвропейська опозиція має гуртуватись навколо її лідера, але періодично, як чорти з табакерки, вискакують різноманітні одноднівки на кшталт Вакарчука, Притули та інших марнославних шоуменів. До чого це призведе? Тільки до одного — до другого терміну Зеленського. А коли його знов «оберуть», тоді відведення військ та здача територій вже будуть більш масштабними та матимуть незворотній характер.

Я оптиміст по життю і намалював наразі найгірший сценарій, але нам слід його враховувати при виробленні подальшої стратегії. Часу все менше, а ім`я зеленських в Україні — легіон. Як писала Ліна Костенко: «Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.»

Але й вона ж написала: «Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: «Держава — це я». Так, держава — це я, а не те, що вони (зелені) з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.» Коли це зрозуміємо, поборемо не тільки московську, але й зелену навалу.