Новина про американо-німецькі домовленості щодо добудови і запуску Північного потоку 2 не залишила байдужим півсвіту. Святкові реляції на межі з погрозами з Москви підтверджують, наскільки загрозлива ситуація складається для України і навколо.
Програно бій, але не битву. Подальші дії України мали б включати як тактичні, так і стратегічні кроки. Мета — не допустити ізоляції України і дискредитації західного курсу.
Як діяти?
1 — Емоції сьогодні будуть найгіршим порадником. Їх треба прибрати. Негативний осад від заяви США-ФРН посилюватиметься Росією через спеціальні інформаційні й психологічні операції. Мета — укріпити в українців відчуття зради. Це лише підсилюватиме голоси про необхідність різних «розворотів» на схід, південь чи ще куди з непередбачуваними електоральними наслідками на майбутнє. Попри вашингтонську декларацію, Україні протистоїть не Вашингтон чи Берлін. Україні протистоїть Кремль.
2 — Київ має твердо заявити, що його позиція повністю проігнорована. Якщо, як стверджує Вашингтон, Банкова долучалась до підготовки декларації і її побажання враховані, тоді питання до Зеленського: де про безпекові гарантії, де про ЄС і НАТО, про ПДЧ і Кримську платформу? Швидше за все через Україну хочуть переступити, як колись у 1994. Київ на найвищому рівні має спокійно і аргументовано заявити, що часи вже не ті. Банкова має усвідомити, що як не парадоксально, але європейське майбутнє України вирішується саме зараз. Одне з тих “вікон можливостей”, яке пропускати не можна.
3- Україна має роз’яснити загрози “формули Байден-Меркель” щодо ПП2. Хочеться вірити, що Київ на неї ще не погодився, адже дата візиту до Білого дому цілком могла бути надана в обмін на таку згоду. Якщо так, то йдеться про стратегічний провал, виправдання якому нема. Документ є декларацією намірів і публічні обіцянки Берліна щодо санкцій необов’язково знайдуть консенсус в ЄС (у Меркель мандату ЄС не було). Україну поставили перед фактом і поінформували вже після досягнення домовленості для годиться. Навіть ніхто не зателефонував.
4 — Київ має стати повноправним учасником переговорів щодо ПП2. Це умова і як для зупинки ПП2, так і для якнайповнішого врахування інтересів України. Йдеться про наповнення остаточної домовленості реальними гарантіями (які мають бути юридично оформлені), а не бутафорією. Партія розігрується, але недограна. Історія з ядерним роззброєнням і Будапештським меморандумом показала, що єдиною надійною гарантією може бути лише гарантоване членство в ЄС і НАТО.
5 — Ініціювання консультацій по лінії МЗС недостатньо. Тим більше коли йдеться про ст. 274 Угоди про асоціацію, а не ст. 338. Саме остання більше стосується нинішньої ситуації, адже каже, що взаємне співробітництво, яке включає, серед іншого, “створення ефективних механізмів вирішення потенційних кризових ситуацій в енергетиці у дусі солідарності”. До речі, цей принцип використовувався Польщею у протидії газопроводу ОПАЛ і був підтриманий Судом ЄС.
І ще одне: битва проти ПП2 — це битва між лідерами, хоче цього Зеленський чи ні. Своєю заявою Байден і Меркель поставили йому оцінку. Тому конче потрібне повноцінне залучення глави держави “в матеріал”. Доведеться почитати досьє, а не відкладати на потім, підготуватися, озброїтися аргументами, проявити професіоналізм, дипломатичність і державницький підхід. Україна найперше має довести, що готова жорстко захищати свої національні інтереси. Бо сьогодні ПП2, а завтра — Донбас чи Крим.
Ключове: в нинішній ситуації найгіршим варіантом буде залишитися наодинці перед агресивною Росією з дискредитованим прозахідним курсом та розбратом в Україні між політичними таборами. Завдання України та справжньої державницької влади полягає у тому, щоб оперативно консолідувати спротив ПП2 на ззовні і всередині держави, і на цій хвилі розмовляти у Вашингтоні наприкінці серпня з позицій сили, не слабкості. Довести, що домовленості без України нічого не варті, навіть якщо домовляються найсильніші. Шанси є.
