Українські неядерні сили стримування

Досягнення цієї мети можливе шляхом подальшого розвитку власних Збройних Сил, удосконалення їхньої структури та оснащення їх необхідними видами озброєнь в достатній кількості. Вирішенню цих питань були присвячені теоретичні розробки багатьох авторів та робилися практичні кроки впродовж всього періоду існування незалежної України.

Ще в далекому 1996 році мені довелося доповідати керівництву ЗСУ напрацювання фахівців з цього питання. Було ухвалено рішення про створення Ракетної дивізії Оперативно-тактичного призначення (РД ОТП) на фондах та з використанням офіцерських кадрів Ракетної дивізії стратегічного призначення, що дислокувалася в м. Хмельницький.

До складу РД ОТП увійшли ракетні бригади ОТП, що мали на озброєнні застарілі ракетні комплекси (Р–300). Передбачалося терміново розпочати розробку нового сучасного ракетного озброєння та в найближчій перспективі переозброїти Ракетну дивізію ОТП.

У 1997 році був створений факультет з підготовки офіцерських кадрів ракетного профілю.

Таким чином були зроблені перші кроки до створення в найближчі роки Неядерної ракетної компоненти Сил стримування.

Роки наполегливої праці як в напрямку теоретичного обґрунтування даної тематики так і практичні кроки дозволили прийняти рішення про створення в складі ЗС України неядерних сил стримування (НЯСС) евентуального противника, що було відображене у Воєнній Доктрині України [1]. Основними завданнями цих НЯСС були «… запобігання можливої агресії шляхом її воєнно-силового стримування та загрози (за допомогою ракетної зброї великої дальності) нанесення таких збитків, які не відповідали б очікуваним агресором результатів нападу». Ця концепція була прописана і у Державній програмі реформування і розвитку ЗС України до 2005 р., що зафіксувало основну мету реформи – здатність перенесення війни на територію держави-агресора шляхом ударів по його найбільш чутливих об’єктах [2]. Така концепція мала  переконливий вигляд стосовно «евентуальних» противників позаблокової України, противників, які були розташовані десь на заході, але вона перестала бути переконливою стосовно противника зі сходу та півночі. Наявність ядерної зброї, велика площа країни-агресора, значний її економічний потенціал та особливий менталітет її народу створили умови для критичного сприйняття українськими фахівцями ефективності стримуючих можливостей такої зброї.

Найімовірніше на той час мали право на життя сумніви щодо доцільності створення такого угруповання в т.ч. з погляду на фінансові можливості Міноборони та деякою мірою і провокативності по відношенню до країни, що володіє ядерною зброєю.

Можливо, саме цим скористалися антиукраїнські, проросійські сили, що масштабно засіли у владних кабінетах Міноборони та в інших керівних органах держави, відмовившись від нагальних на той час вже прийнятих і зробивших перші кроки до реалізації рішень щодо НЯСС.

Розпочалося обмеження фінансування ракетної компоненти, а відтоді до значного сповільнення виконання планів щодо реалізації такої стратегії [3]. В Воєнній Доктрині України на 2015 р. [4] вже було запропоновано використання сил оборони у воєнному конфлікті з метою «… активної оборони та завдання противнику поразки та примушення його до припинення воєнних (бойових) дій».

Події на Донбасі яскраво показали невідповідність цілей що сформульовані для ЗС України бойові дії не були припиненими на самому їх початку, не було завдано поразки ворогу активною обороною. Концепція «активної оборони» себе не виправдала. Проблема реформування ЗС України стає ще більш складною в умовах діючого збройного конфлікту.

Військові конфлікти останніх десятиріч, включаючи Карабах, рішуче демонструють інші сучасні принципи ведення бойових дій.

Р. Бондар [6] «… Карабах продемонстрував, що війна вже інша. Ми отримаємо через 10–16 років війну роботів …. Зараз нам потрібно інвестувати у роботів, автоматизовані системи, сучасну цифрову зброю. Нам потрібно об’єднати зусилля з Генеральним штабом, з Міністерством оборони, з громадськими організаціями та промисловістю, щоб створити разом рух, який рахує траєкторію розвитку на декілька поколінь вперед. У нас є конкретний ворог – це Росія. У Росії є власна технологічна крива розвитку, для протидії якій потрібно думати насамперед, як вона буде еволюціонувати і розвиватися …».

В роботі А.Фененко [6] стверджується, що в столітті, що настало, «… світ прийде до війн «шостого покоління», метою яких буде розгром ворога безконтактним способом … на будь-якому віддаленні від нього». А автор Агафонов Ю.М. [7] стверджує, що з появою в Збройних силах Держави високоточної зброї в кількостях, достатніх для ведення сучасної війни, розгром і знищення противника, як одна з найважливіших цілей у всіх війнах минулого і майбутнього, може досягатися переважно, завдаючи безконтактних високоточних ударів по його силах та засобах, що перетнули кордон Держави, або перебувають у готовності це зробити.

Досвід війни на Донбасі між Україною і Росією дозволяє зробити декілька важливих висновків.

По-перше. Зниження активності бойових дій армії РФ, зупинка наступу та відхід з деяких ділянок фронту пов’язані з появою неприйнятних за кількістю втрат особового складу агресора.

За різною інформацією в межах 2-4 тисяч осіб.

По-друге. Прагнути до паритету співвідношення важкого (високовартісного) озброєння не має сенсу, надто різні економічні потенціали, його треба вражати сучасною високоточною зброєю на порядок дешевшою за зброю агресора.

По-трете. Єдиним шляхом досягнення перемоги над більш потужним ворогом, судячи з існуючих досліджень і досвіду, як позитивного так і негативного, який Україна набула вході АТО та ООС, є реалізація концепції стримування в широкому її розумінні. Причому під перемогою розуміємо як успішне завершення бойових дій, так і відмову агресора від прямого нападу так і тиску шляхом погроз Україні.

Для успішного виконання завдань стримування потрібно, щоб країна, що захищається, мала системи високоточної зброї, здатні безконтактно завдати  удар у відповідь на агресивні дії противника такої сили, яка б відповідала критеріям стримування, тобто завдати йому «неприйнятних втрат».

Для успішного виконання завдань зі стримування збройні сили країни, що захищається, повинні в своїх діях відповідати таким критеріям:

• «достатності» наявних сил стримування;
• «стійкості до неочікуваного удару»;
• «пропорційності» застосування сили;
• «правдоподібності примусу» – дій із заохочення до мирного вирішення конфлікту.

Обсяги і мета цієї статті не дозволяють детально розглянути кожен із визначених критеріїв, але зацікавлений читач зможе цей матеріал знайти в авторський виданнях.

Військові дії, що здійснює країна агресор, навіть проти більш слабшого за військовою і економічною силою, детально плануються Генеральним штабом Збройних Сил і можуть передбачати:

• Локальний воєнний конфлікт в гібридній війні починається з районів що контактують через кордон з країною агресором, та в яких нею організовані та підтримані виступи сепаратистських угруповань, райони, куди поступають (накопичуються)найманці та регулярні війська країни – агресора.
• Повномасштабні бойові дії із завданням противником високоточних вогневих ударів по воєнній інфраструктуру ( місцями дислокації військових частин, аеродромах, складах і т.і.) і подальшому вторгненні колон військ.
• Повномасштабні бойові дії за варіантом №2 з одночасним завданням ударів по центрах державної інфраструктури.
• Завдання противником високоточних вогневих ударів по інфраструктурних об’єктах Держави з одночасним висуванням умов капітуляції без вторгнення військ.

Використання ядерної зброї країною-агресором проти України не розглядаємо, з огляду на невідповідність її застосування очікуваним вигодам від нападу. Навіть бойові дії за сценарієм № 3,4 видаються дещо перебільшеними для отримання якихось переваг – окупації України із зруйнованими містами та столицею, з партизанським рухом спротиву та санкціями з боку світових держав.

Відповідно до можливих сценаріїв розгортання бойових дій, враховуючи необхідність використання принципу «пропорційності» під час відсічі агресії противника, вважається доцільним розглянути трирівневу структуру неядерних сил стримування: тактичного призначення (НЯСС ТП) з дальністю дії до 120 км; оперативно-тактичного призначення (НЯСС ОТП) – до 500 км; стратегічного призначення (СНЯСС) – до 1500 км.

Головним завданням НЯСС є безконтактне знищення наступаючого ворога в обсягах, які відповідають завданням стримування. Головними засобами вирішення цих завдань є точна та високоточна ракетна зброя з орієнтовною точністю, що характеризується круговим імовірним відхиленням (КІВ) відповідно 25 м та 2 м на базі крилатих та балістичних (аеробалістичних) ракет відповідної маси та дальності пуску. Головними рисами цієї зброї, враховуючи потребу в її масовому застосування, є її мінімальна вартість, яка досягається відповідними заходами, що апробовані в практиці ведення операцій провідними арміями країн світу, здатність подолання протиракетної оборони та засобів радіоелектронної боротьби.

Трирівневий склад НЯСС дозволяє вирішувати найбільш імовірні воєнні виклики шляхом застосування тільки НЯСС ТП, орієнтованих на вирішення завдань безконтактного ураження військ противника в локальному конфлікті на власній (прикордонній) території, не провокуючи агресора ударами по його території.

В разі розвитку бойових дій за сценарієм № 2 чи переростання локального конфлікту в повномасштабну війну, до бойового застосування залучаються НЯСС ОТП, завдання яких буде — знищення угруповань військ агресора вже по обидва боки державного кордону. В цих умовах НЯСС ОТП вогневими ударами підсилюють дії НЯСС ТП, створюючи додатковий тиск на агресора, змушуючи його відмовитись від подальшого розвитку конфлікту, в готовності до завдання вогневих ударів по об’єктах противника на всю глибину його оперативної побудови. НЯСС ОТП – це найбільш універсальне, чисельне угруповання спеціальних військ, застосування яких в операціях разом з СНЯСС може бути лише прерогативою Верховного Головнокомандувача.

Єдиною можливістю утримання агресора за сценарієм № 4 здатні виконати Стратегічні неядерні сили стримування, які будуються на базі високоточних ракет великої дальності дії – балістичних, аеробалістичних та крилатих ракет при використанні різних систем старту, які здатні долати протиракетну оборону противника, забезпечувати стійкість від превентивного удару противника, тобто виконувати всі завдання, що покладаються на НЯСС.

Створення і нарощування потенціалу СНЯСС – процес достатньо тривалий в існуючих фінансово-економічних реаліях, тому, з огляду на можливості вітчизняної промисловості, програма розбудови комплексів НЯСС повинна виконувати і завдання підтримки ракетобудівної галузі як національного надбання України завдяки довгостроковим замовленням на створення такої техніки.

Головною вимогою до НЯСС повинна бути їхня безумовна боєздатність та стійкість до випереджувального удару високоточної зброї агресора. Необхідна дальність, могутність і чисельність такої зброї може бути оцінена з огляду на цільову обстановку під час спеціальних досліджень.

Структуру неядерних Сил Стримування можливо розглядати як адаптивну до росту їхньої чисельності та можливостей. Якщо на перших етапах НЯСС можуть входити до складу існуючих Ракетних військ і Артилерії (РВ і А) ЗСУ, то з ростом їхніх можливостей та оптимізації структур і чисельності Збройних сил України необхідне відокремлення НЯСС в окремий рід військ, а в подальшому і Вид ЗСУ. Такий захід зменшить вартість утримання ЗС в цілому та дозволить організаційно вирішити питання надійності управління, стійкості, скритності, подальшого розвитку та посилення НЯСС як нового виду ЗСУ.

Структура Сил Стримування як окремої складової (окремого виду) ЗС України

Прикладом реалізації близького за змістом підходу до формування своїх збройних сил є досвід розбудови армії Південної Кореї (Республіки Корея, РК). Вона понад 65 років протистоїть Корейській Народно-Демократичній Республіці (КНДР). Остання підтримується Російською Федерацією та Китаєм, тому Південна Корея повинна мати потужні ЗС і надійну стратегію стримування.

Стратегія «активного стримування» була офіційно включена в базовий план реформування національної оборони РК до 2030 р. Там вказується, що основна концепція військової стратегії РК перейшла від «активного стримування» до «превентивного стримування», тобто, враховуючи появу достатньої кількості високоточної зброї в армії РК, вони заявили про здатність завдати упереджувального удару високої могутності, здатного знешкодити існуючу загрозу, зокрема, і ядерну зброю.

Близькими підходами до проблеми розбудови армії можливо відзначити і Ізраїль. Хоча для кожної з цих країн проблема стримування більш потужного противника вирішується зі своїми підходами, з огляду на особливості країн-потенційних агресорів.

ВИСНОВКИ

1. 1. На базі проведеного аналізу теорії стратегії Стримування запропоновані основні вимоги до Сил Стримування:

— достатність Сил Стримування;

— стійкість до превентивного удару противника;

— пропорційність застосування Сил Стримування виявленим загрозам;

— правдоподібність примусу до миру.

2. Запропоновано здійснити розбудову Сил Стримування в два етапи:

— створення Сил Стримування в складі Ракетних військ та артилерії Сухопутних військ ЗС України;

— створення Сил Стримування як окремого виду ЗС України.

3. Реалізація програми насичення ЗС України озброєннями для Сил Стримування дозволяє планувати процеси оптимізації чисельності Збройних сил без зменшення їхньої бойової могутності та формувати заходи щодо збереження виробничого потенціалу в найбільш важливих для оборони Держави наукоємних галузях, що мають значний експортний потенціал.

Таким чином враховуючи реалії воєнно-політичного стану України, наявність агресивної, другої у світі військової сили на півночі і сході нашої держави, захист України покладаючись на існуючі Збройні сили, існуючу тактику і стратегію їх застосування з використанням наявного, застарілого озброєння викликає занепокоєння.

Вступ до НATO безумовно сприяє вирішенню питання безпеки України, але не виключає потребу мати сучасні Збройні Сили здатні протистояти любому в т.ч. і сильнішому супротивнику шляхом військово – політичного стримування, але для цього потрібно мати відповідні озброєння, відповідної якості та в необхідних кількостях. З іншого боку, хіба НАTO не зацікавлене мати в своєму складі не просто чергового члена альянсу, а державу з могутніми Збройними Силами, оснащену сучасним озброєнням, що значно підсилить спроможність блоку.

На сьогодні Україна здатна розробляти і виготовляти такі озброєння. Держава має достатній науковий потенціал, який здатен винайти найоптимальніші шляхи створення такого озброєння, включно з заощадливими фінансовими затратами, оптимальними часовими термінами розробки озброєння.

Безумовно, читач має право на свою, можливо, особливу думку в питаннях захисту незалежності і територіальної цілісності України, переконаний що її мають науково-дослідні установи, конструкторські бюро, відповідні структури і керівництво військового відомства, Кабінету Міністрів та Офісу Президента України.

Треба діяти, надто багато ми прогаяли часу, бездарно багато втратили, але не все.

Володимир ТЕРЕЩЕНКО, перший командувач РВіА ЗСУ, генерал — лейтенант у відставці

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Воєнна доктрина України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2004_06_15/an/14/U648_04.html.
2. Жирохов М. Сталеві крила: чи матиме українська армія свій «ракетний щит». — 2019. https://mind.ua/openmind/20194930-stalevi-krila-chi-matime-ukrayinska-armiya-svij-raketnij-shchit.
3. Дегтярев А. В. Неядерные ракетные силы сдерживания: проблемные вопросы создания и подходы к решению / А. В. Дегтярев // Техническая механика. — 2014. — № 1. — С. 16-25. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/TMekh_2014_1_4.
4. Воєнна доктрина України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555/ 2015.
5. Реформа ЗСУ: як оптимізувати витрати? [Електронний ресурс] / Віктор Дихановський. – Оборонно-промисловий кур’єр. — 17.11.2020. – Режим доступу: http://opk.com.ua/%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0-%D0%B7%D1%81%D1%83-%D1%8F%D0%BA-%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%B7%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%B2%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8/. – Назва з екрана.
6. ДК «Укроборонпром» має створювати найсучаснішу і найякіснішу зброю – заступник ГД концерну [Електронний ресурс] / Роман Бондар. – Оборонно-промисловий кур’єр. — 21.12.2020. – Режим доступу: http://opk.com.ua/%D0%B4%D0%BA-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BC-%D0%BC%D0%B0%D1%94-%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%BD%D0%B0/. – Назва з екрана.
7. Фененко А.В. Войны шестого поколения / А.В. Фененко // Международная жизнь. – 2004. – №2. – С. 31-43. – Режим доступу: http://www.obraforum.ru/pdf/art1.pdf.
8. Агафонов Ю. М. Напрямки створення ракетної компоненти Сил Стримування без’ядерної держави / Ю.М. Агафонов, Ю.М. Осіпов, Ю.А. Ткаченко // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України. – 2015. – № 2(19). – С. 125-127. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nitps_2015_2_29.pdf.
9. ADM-160 MALD [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://military.wikia.org/wiki/ADM-160_MALD.
10. George, A (1991), «The General Theory and Logic of Coercive Diplomacy», Forceful Persuasion: Coercive Diplomacy as an Alternative to War, Washington, D.C: United States Institute of Peace Press, P. 3–14.
11. Jentleson, B.A.; Whytock, C.A. (2005), «Who Won Libya», International Security, 30 (3): 47–86, doi:10.1162/isec.2005.30.3.47.
12. Huth, P. K. (1999), «Deterrence and International Conflict: Empirical Findings and Theoretical Debate», Annual Review of Political Science, 2: 25–48, doi:10.1146/annurev.polisci.2.1.25.Источник: https://censor.net/ru/r3257600