На арену виходить речниця Зеленського Юлія Мендель, у якої виявляється є купа часу, щоб вести політичні шоу на російськомовному каналі «Дом». Вона не може пояснити каналу для окупованих територій про ухвалену РНБО стратегію деокупації Криму — які плюшки від повернення отримують кримчани, що буде з російськими військами і «понаєхавшими» на ялтинське сонце мешканцями Мурманська і Тули. Але у неї є час, щоб посмакувати оголене тіло Олексія Гончаренка та здійснити черговий накид на Петра Порошенка.
У Вашингтоні щоденні брифінги для журналістів організовує прессекретарка Джозефа Байдена Джен Псакі. Вона ретранслює виключно позицію свого керівника і інформує про його плани, інколи навіть підсилюючи правильні сигнали ворогам. Ось Джен каже, що її шеф не жалкує про «Putin is killer». А ось обіцяє, що вони свого посла із РФ відкликати не будуть. А ось інтригує новими заходами протидії нахабства Росії.
Я спеціально порівнюю професіоналів і самозванців, реального політика і випадкову людину на посаді президента.
Дії США — це єдина правильна відповідь на втручання РФ у вибори президента США. Наша реальність — це пошукати «ту сторону», «тих людей», «мир в очах Путіна». А потім наобіцяти мирний план з капітуляції перед Путіним. При чому, що там за план такий в очі ніхто не бачив, а при спробі спитати деталі — хіба актор-спецназівець Олексій Арестович на три літери пошле…
Путін не сприймає джакузі і гастролі КВН у питаннях оборони державних інтересів. Варто було Байдена сказати три лагідних слова — російський президент зробив дві заяви: що «бажає здоров’я» президенту Байдену і що хотів би з ним спілкуватись напряму. Всі очікували негайної мобілізації, погроз, якихось позачергових ядерних навчань під ребрами Аляски, закриття соцмереж чи ще якоїсь демонстрації непримиренної позиції і байдужості до обвинувачень. Чергова гра м’язами на військовому, дипломатичному чи економічному рівні — це було очікувано. Але Путін раптово зм’як, старанно демонструє показову приязність і поступливість, ввічливість і готовність до діалогу. Висновок: він дійсно злякався. Злякався прямих обвинувачень замість звичних дипломатичних формулювань, котрі нікого ні до чого не зобов’язують.
Раптовий виклик російського посла в США Анатолія Антонова як реакція на слова Байдена «Путін вбивця» виглядають жалюгідно. Ніхто за ним не сумуватиме, навпаки. А Байден одним словом сказав те, що багато на Заході не насмілювалися сказати всі ці роки, починаючи з 2014 року. Ні Франція, ні ФРН — зав’язані на нашому «нормандському форматі» переговорів. Одним словом — ніхто.
Для України така ситуація могла б бути ідеальною, аби наші можновладці перестали поглядати на Росію, як цуценя лабрадора Конні. США майже щодня натякає Володимиру Зеленському, що Джо Байден неодмінно зателефонує. Але тут же додають, і на яких умовах.
Треба прибирати руки від антикорупційних органів, дати спокій Артему Ситнику з цими антикорупційними справами і припинити руйнацію судової системи руками Портнова та Ківалова. Але Володимир Олександрович так загруз у своїх обіцянках, що куди там до дзвінка Байдена і домовленостям із США. Треба ж прилаштувати на посади в нужденній Україні своїх друзів. Наприклад, впихнути за квотою президента замість Айвараса Абромавичуса сина колишнього менеджера 1+1 Олександра Роднянського — Сашу до наглядової ради «Ощадбанку». Ну, а що, своя людина — раптом зв’язки знадобляться, щоб батькові в Росію серіали «95 кварталу» продавати. Війна війною, а «Свати» за розкладом. .jpg)
У той час, коли ОПУ з впертістю барана не хочуть чути все чіткіші сигнали Вашингтона — Росія може отримати плюшки. Чому?
По-перше, давайте розберемо фігуру самого пана Джозефа Байдена. Він ніколи насправді не був антиросійським яструбом. Всю свою довгу політичну кар’єру він був прихильником перемовин з Росією та навіть ще СРСР — уперше в 1979 році.
Річ у тім, що в Білому домі тоді якраз тоді працює президентом однопартієць Байдена, демократ Джиммі Картер, який мріє увійти в історію як «рятівник світу від ядерної війни». З його подачі в червні того року СРСР і США підписали історичну угоду про скорочення стратегічних озброєнь. І ось молодий і привабливий Байден і ще шестеро сенаторів з парламентського комітету з міжнародних справ приїжджають до Москви — «звірити годинники» з реалізації ОСВ-2.
Правда, після вторгнення СРСР до Афганістану більшість домовленостей накрилася мідним тазом. Та і на зміну «умиротворювачу» Картеру прийшов рішучий республіканський яструб Рональд Рейган, але то уже таке.
Захід дуже довго намагався урезонити Москву. Але Путін здається більше нікого не слухає. Тому останньою краплею стали спроби втручання Рашки у вибори в США та війна Путіна особисто проти Байдена — всі оці накиди про те, що дідусь ледве дихає на ранчо і таке подібне.
Але все це аж ніяк не означає що Захід зацікавлений в розпаді РФ. Західні еліти хочуть, щоб РФ просто знала своє місце. І стала союзником США в боротьбі з реальним геополітичним противником Заходу – Китаєм. Але в Білому домі остаточно зрозуміли – з Путіним домовитися не вдасться.
Й тому, заяви Байдена, як це парадоксально не прозвучить, насправді направлені скоріше до Росії. В тому сенсі, що це сигнал російській еліті – з Путіним ми домовлятися не будемо, бо він не переговороздатний.
Найсмішніше у всій цій історії те, як сам Путін відреагував: «кто обзывается, тот сам так называется».
Насправді, РФ дуже хоче домовитися з Байденом. Але намагається підвищити ставки. Своєю чергою американці теж не хочуть розпорошувати ресурси. Адже Китай вимагає всієї уваги. Тому Байден просто дає зрозуміти кремлю. Готові домовитися, якщо ви знатимете своє місце. Й приборкаєте чи поміняєте Путіна. Розвалювати ж країну із ядерною зброєю ніхто не хоче, бо дестабілізація такого колосального простору як РФ – це величезний головний біль для Білого Дому. Простіше – домовитися і не парити собі мозок.
Але домовлятися Вашингтон буде, судячи з усього, вже з іншою людиною. Із більш людським обличчям аніж Путін. Тож, Байден – це не ворог Путіна в прямому сенсі цього слова. Це та людина, яка хоче, щоб світ знову грав за правилами. І якщо рашка не захоче, тоді США проведе операцію по примушенню до миру. Нічого особистого тільки бізнес. Тільки от в чому біда — Зеленський і його оточення втрачають шанси отримати наш український інтерес у цій битві двох титанів. Знову не повноцінний гравець, а трофей для росіян, які мають шанси зберегти награбовані капітали.
