Ви знаєте, я вже втомився давати їм оцінку, тому просто пишу як є.
Голова Нацкомісії з регулювання сфери енергетики та комунальних послуг Валерій Тарасюк у Верховній раді виправдовував рішення імпортувати електрику у Білорусі (читайте — у Росії), бо мовляв на складах у січні було критично мало вугілля і була загроза віяльних відключень…
Вдих-видих… А чому на складах було критично мало вугілля? Певно тому, що хтось його не закупив? А чому не закупили? Певно тому, що комусь не подобаєтсья українська ціна, яку знову повернули до тричі проклятого Роттердам+?
А страйки шахтарів все літо були часом не тому, що вугілля не закуповували і тому на шахтах не було коштів — і тому борги мусила гасити держава?
А це просто збіг, що найбільший профіт від імпорту електрики мають підприємства Коломойського і Пінчука? Чи не для їхніх інтересів у жертву були принесені українські шахтарі? Це ж усе для боротьби з Ахметовим — до останнього шахтаря, хіба не так?
А ще скажіть, як так сталося що нині Україна електрику імпортує, тоді як ще за президента Порошенка вона її ЕКСПОРТУВАЛА? Так-так, в часи проклятого Роттердам+, коли населення мало пільгу на перші 100 кВт*год.
Це більше за все нагадує гульбище голоти у господі щойно розстріляного куркуля. Справді чому б не купувати свиней у сусідів? Свої ж здохли?P.S.
Позавчора випадково опинився біля ввімкнутого телевізора, де Тимошенко віщувала про газ і тарифи. Знаєте, навіть якби Юлія Володимирівна перелицювалася ще десяток разів і перетворилася на сестру-близнюка Донателли Версаче, я б про неї слова не сказав. Але ж як гидко і цинічно вона бреше…
Мушу нагадати вам деякі деталі нашої газової історії, бо її сьогодні вже багато хто забув. Отже: загальна цифра 4,6 мільярдів доларів, котрі Стокгольмський арбітраж присудив Нафтогазу, абсолютно не відображає реальних збитків, завданих Україні тимошенківськими контрактами, й катастрофи, яка очікувала на країну, якби не фантастичні зусилля групи людей, про яких ми згадаємо нижче.
Отже: якщо відняти від ціни на газ, на яку погодилася Тимошенко, його ринкове значення (згідно прийнятої в Європі формули Грьонінгена і розраховане для довготермінових контрактів), а від європейської формульної ціни на транзит ту, яку нам фактично сплачував Газпром, і додати ці дві цифри, отримаємо реальний збиток у 52 мільярди доларів, 4,6 з яких Коболев-Вітренко-Теклюк зуміли повернути. Чому не більше? Бо високі проффесіанали імені Януковича (в числі яких лідер електоральних симпатій малоросів таваріщ Бойко) при підписанні харківських угод уже отримали цілком добровільно стобакову знижку й тим позбавили Нафтогаз можливості виставляти претензії щодо ціни за період до 2014 року.
Але й це ще не все, адже головну свою «зброю» — «бери чи плати» — газочекісти до пори притримували. На момент винесення рішення Трибуналом сума, яку Нафтогаз мав сплатити за цим пунктом договору, складала понад 90 мільярдів доларів. Саме ця цифра фігурувала в уточненому варіанті газпромівських позовних вимог. І я дуже просив би всіх замислитися над одним фактом: все це справді записано в контракті. Тобто, завдання московитів було дуже простим — добитися його неухильного виконання. А от наші -Коболев, Вітренко, Теклюк- поставили собі за мету довести, що самі принципи ціноутворення при підписанні контракту були неринковими, що Газпром використав своє монопольне становище для їх нав‘язування. І найбільше це ускладнювалося саме фактом, що два попередні уряди (Тимошенко й Азарова) навіть не намагалися в легальний спосіб умови контрактів оскаржити. Але ми перемогли — й це справді неймовірно.
А тепер підсумуємо. Газові контракти Тимошенко завдали понад 50 мільярдів доларів чистого збитку державі за час своєї дії. Це — три з хвостиком відсотки річного росту ВВП. Іншими словами, саме Путін із Тимошенко привели країну до нинішнього жалюгідного стану (навіть якщо винести за дужки тотальне розграбування економіки Януковичем, війну, окупацію, російське ембарго й повну імпотенцію зеленої влади).
А додаткові 90 мільярдів доларів боргу — це та катастрофа, яка на нас очікувала (і яку Україна як незалежна держава вже не пережила б). Якби не політична воля Яценюка-Порошенка й неймовірні мізки, патріотизм та пасіонарність Коболева-Вітренка.
