Заступник міністра оборони з озброєння Олександр Миронюк розповів про головні розробки озброєння, які невдовзі посилять ЗСУ
Яка доля чекає на вітчизняний БПЛА «Сокіл-300», яке майбутнє ОТРК «Сапсан», коли армія отримає танки «Оплот», що криється за шифрами «Краб» та «Тріумф», чи отримає армія «Богдани» та чим посилять Повітряні сили та ВМС.
Відповіді на ці та інші питання у інтерв’ю із заступником міністра оборони з озброєння Олександром Миронюком.
— Починаючи з найцікавіших для суспільства оборонних проектів — «Нептун» та «Вільха». Чи є замовлення на цю зброю і яка їх подальша доля?
В цьому році ми прийняли «Нептун» на озброєння, не дивлячись на те, що у нас не було великого фінансового ресурсу ми знайшли можливості укласти контракт. І протягом 2021 року Військово-морські сили мають отримати перший дивізіон.
Стосовно «Вільхи». Контракти є, вони виконується, частина ракет вже знаходиться на базах та арсеналах ЗСУ. Щодо «Вільхи-М», то укладено контракт на виготовлення дослідних зразків, які будуть використані під час проведення державних випробувань. І за їх результатами буде прийнято рішення, щодо прийняття «Вільхи-М» на озброєння. Ми сподіваємось, що їх результат буде позитивним.
— Ще одна тема, яка зараз активно обговорюється, це закупівля чеських САУ «Dana-M2». Як головні переваги цієї системи та коли вони з’являться у ЗСУ?
В суспільстві було багато обговорень щодо закупівлі Міноборони старих зразків озброєнь. Станом на сьогодні [27 листопада 2020 року — ред.] контракту на закупівлю Dana-M2 у Міноборони немає. В нас є тільки наміри забезпечити потреби ЗСУ сучасними самохідними гаубицями калібру 152-мм.
Ми подали зміни до Державного оборонного замовлення і якщо вони пройдуть всі процедури, то до кінця року не буде проблемою цей контракт підписати. І вже за шість місяців отримати перші зразки, які надійдуть до українського війська.
Загалом Міноборони розглядає це питання дещо ширше, ніж просто закупівля. По-перше, це заміна старих артсистем. По-друге — часткове виробництво на території України. А надалі — повний цикл виробництва на потужностях вітчизняних оборонних підприємств.
Чому вибір впав на Dana-M2? По-перше, це не той зразок САУ, що був прийнятий за часи Варшавського договору у 1977 році. Це глибока модернізація, в якій замінено понад 80% складових частин.
Цей зразок виготовлений у 2018 році і він більш адаптований до сучасних конфліктів ніж Dana-M1 [ред. — модернізована версія САУ, яка у 2017 році була закуплена Азербайджаном].
Перше, що потрібно замінити — це причепні гармати Д-20. Потім — САУ 2С3 «Акація», які на сьогодні хоча і можуть застосовуватись під ведення бойових дій, але потребують заміни.
Щодо переваг Dana-M2. По-перше — це єдиний калібр, який є у Збройних Силах. Нам не потрібно закуповувати дорогі боєприпаси, доки ми не вирішили питання з виробництвом 155-мм боєприпасів в України.
По-друге, це мобільність. Швидкість колісної Dana-M2 до 100 км/год. В Україні, яка має розвинуту мережу доріг, ми можемо за 10 годин перекидати ці системи в будь-яку точку нашої країни. Якщо ми говоримо про причіпну артилерію, або САУ на гусеничному ходу, то для цього потрібні тягачі та трейлера, які не мають такої швидкості пересування.
— Також доводилось чути, що Dana-M2 «вб’є» вітчизняну розробку — САУ «Богдана». Мовляв, були заблоковані випробування та робиться ставка на іноземні артсистеми.
Ні в якому разі постачання Dana-M2 не зупинить та не перешкодить розвитку проекту «Богдана». Це дві різні системи, які потрібні Збройним Силам України. Їх не можна порівнювати, вони доповнюють одна одну, а не замінюють чи виключають.
Так само, як і з Dana-M2 було дуже багато пліток стосовно «Богдани», що випробувань та їх блокування. Мушу сказати, що проблеми з цією САУ почались у 2018 році були успішно подолані у 2020 році завдяки, в першу чергу, Міноборони.
На сьогодні ніяких перешкод немає. Найближчим часом «Богдана» вийде на випробування на полігони Збройних Сил України. Боєприпаси, які необхідні для проведення попередніх випробувань цього зразку вже знаходяться на складах.
— Чи існує загалом проблема боєприпасів і як вона буде вирішуватись?
Проблема існує, бо поки в нас немає вітчизняного замкненого циклу виготовлення боєприпасів. Але це питання треба розглядати не тільки з точки зору Міноборони, яке їх не виробляє, а є їх «споживачем». В цьому питанні ми плідно співпрацюємо з іншими органами державної влади.
Треба враховувати, що в нас не було калібру 155 мм. І якщо ми переходимо на цей калібр, то ми повинні передбачити виробництво цих боєприпасів у нас в Україні. Якщо ж ми не можемо це зробити, то потрібно зробити таку кооперацію між країнами ЄС або НАТО, щоб у нас ця кооперація дозволяла зі складових частин виробляти ці снаряди в Україні.
— Коли ми говоримо про артилерію, то говоримо про можливості самих артсистем, про боєприпаси до них. Але у суспільстві часто забувають про автоматизацію управління цими системами. Зокрема давно не чули про таку розробку, як «Оболонь-А», яка є «нервовою мережею» артилерії, а також про загальну систему автоматизації управління військами. Defense Express декілька разів висвітлював їх використання під час навчань у Збройних Силах України. Проте досі у військах цих систем ми жодного разу не побачили.
На «Оболонь-А» вже є контракт і ми сподіваємось, що вже у наступному році ми отримаємо перший комплект для його інтеграції у військах. Ми сподіваємось, що виробник [ред. — Львівський державний завод «Лорта»] вчасно виконає своє зобов’язання перед українським військом.
Для забезпечення автоматизації управління всіма військами є два шляхи. Це використати ті системи, які вже є у світі. Другий — створювати свої системи управління. Цей шлях довший, але менш прогнозований. До цієї пори ми йшли цим шляхом, намагались створити вітчизняні системи. Проте ви самі сказали, що їх у військах ви їх не побачили.
— Якщо оглядово пройтись по бронетехніці. Зокрема танки, бронетранспортери та бронемашини?
Основним бойовим танком ЗСУ є та у найближчі роки буде Т-64. Зараз триває дослідно-конструкторська робота «Краб», яка передбачає модернізацію танка таким чином, щоб ми його могли експлуатувати ще 25 років. Вже завершено перший етап — розробка конструкторської документації. Як ми сподіваємось до кінця 2021 року або на початку 2022, ми отримаємо перший дослідний зразок модернізованого Т-64.
Збройні Сили України наполягають на тому, що також необхідний «Оплот». Міноборони це рішення підтримує і зараз проводиться дослідно-конструкторська робота «Бастіон». В рамках якої йде імпортозаміщення цієї машини. Дослідний зразок, сподіваємось, отримати у 2023 році.
«Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. Морозова» має всі можливості виконувати взяті на себе зобов’язання перед Міноборони.
— Склалось враження, що зараз ХКБМ більш схильний до виробництва, ніж до розробки нової бронетехніки. Як стало відомо Defense Express, на це підприємство також покладена розробка плаваючої версії «Дозора-Б» та роботи над БТР-4. На що наголошувалось під час розмови з ХКБМ?
По-перше, Міноборони не веде розмови, а ставить завдання розробникам і визначає ті пріоритети та характеристики з якими ми хотіли б бачити нове озброєння для ЗСУ. Це не просто розмова, це постановка завдання, обговорення ризиків, перманентний діалог між виконавцем та замовником.
Що стосується БТР-4, він є перспективним для ЗСУ. І за моїм поглядом, а також фахівців у Збройних Силах, ця бойова машина матиме розвиток.
Щодо «Дозору-Б», то у цьому році він пройшов держвипробування та поставлений на озброєння. У грудні ми очікуємо машину для проведення кваліфікаційних випробувань для перевірки перед запуском у серію.
Зазначу, що тактико-технічне завдання на «Дозор-Б» від Міноборони, ще в першому варіанті передбачало таку функцію, як подолання водних перешкод. Проте у ХКБМ не спромоглися виконати це завдання. Тому ми нагадали розробникам про це і наразі триває дослідно-конструкторська робота «Турнір».
Ми розуміємо, що в Україні зараз є велика кількість розробників бронеавтомобілів. Але зробити на сьогодні плаваючу машину для них буде дещо складніше, бо немає досвіду. Можливо визначити завдання, витратити рік-півтора, але за цей час вимоги вже зміняться.
Водночас машини від інших виробників вже успішно експлуатуються у ЗСУ. Той же «Козак-2», на нього немає нарікань.
— Підписання меморандуму з Великою Британією щодо розробки та постачання катерів для ВМС України. На певному етапі стало відомо, що з боку Міноборони було запропоновано локалізація їх виробництва в Україні. Також яка ситуація з проектом виробництва турецьких корветів класу Ada?
Зараз тривають перемовини щодо узгодження тактико-технічних характеристиках цих катерів, які призначення для посилення ВМС. Британська сторона розглядає всі можливі варіанти, водночас ми наполягаємо на залученні українських фахівців до виконання цього проекту. Деякі катери будуть виготовлені у Великій Британії, а інша частина — в Україні, силами підприємств. Щоб на цих ракетних катерах можливо було встановлювати наші крилаті ракети.
Щодо співробітництва з Туреччиною, то після підписання меморандуму робота триває. Сподіваюсь, що цей напрямок буде розвиватися і це дозволить підняти українську суднобудівну галузь з колін. Тому що в планах командування ВМС мати чотири корвети у складі українського флоту. І якщо відбудеться передача технологій та їх виробництво на українських верфях, то думаю, що це буде дуже добре.
— А чи зможе Міноборони вирішити питання із недобудованим корветом «Володимир Великий»?
Так, ми зараз працюємо над цим питанням. Якщо ми за дев’ять місяців зрушили питання стосовно добудови та введення в стрій кораблів, виробництво яких було заблоковано протягом 2018-2019 року, то це складне питання також буде вирішено.
Тобто за цей час ми успішно вирішили питання щодо середнього розвідувального корабля за проектом «Лагуна». Він зараз проходить ходові випробування, екіпаж на борту, тому після успішних держвипробувань він вступить у стрій.
В нас також не добудований ще один МБАК «Гюрза» та десантний катер «Кентавр». Після їх добудови потреба у катерах такого класу буде закрита і вони будуть потребувати лише модернізації.
— Про протиповітряну оборону. Наприклад, ДККБ «Луч» пропонує цілу лінійку зенітних ракетних комплексів починаючи від ближньої до середньої дії. Також певні напрацювання є у КБ «Південне». Чи зацікавлено Міноборони у цих розробках?
Необхідно розуміти, що Міноборони має обмежений ресурс на закупівлю зразків та проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Якщо брати рамки бюджету на 2020 та 2021 рік, то звичайно віддати половину річного бюджету на такі роботи із розрахунку отримати першій зразок через 3-5 років, то це не є доцільним. Бо інакше ми не закриємо інші проблеми, які є.
Водночас необхідно згадати про іншу роботу КБ «Південне». А саме про проект оперативно-тактичного комплексу «Сапсан», який зараз у Міноборони дуже ретельно вивчається. З 2021 року планується його фінансування, щоб найближчим часом ми отримали це потрібне для ЗСУ озброєння.
— Окрім систем протиповітряної оборони не менш дороге питання — це авіація. Як йде справа із замовленням на Ан-178, безпілотними системами, наприклад, проект «Сокіл-300», збільшення кількості Bayraktar TB2, фронтовою авіацією?
За проектом Ан-178 є певний прогрес, буде прийнята відповідна постанова Кабіну, яка дозволить підписати договір з ДП «Антонов». Сподіваємось, що у 2023 році ми отримаємо три літаки Ан-178 у транспортно-десантному варіанті. І це буде перше замовлення з боку ЗСУ за останні 29 років.
Щодо останнього, у 2021 році буде заключений контракт із модернізації МіГ-29 з однією ізраїльською компанією із широким залученням низки вітчизняних компаній.
Щодо безпілотних систем, то зараз немає дилеми між «Сокіл-300» та Bayraktar TB2. Українська розробка тільки нещодавно була представлена. «Сокіл-300» має перспективу, але це буде не сьогодні чи завтра і не найближчі 2-3 роки. Розуміючи, як створюються зразки озброєння, як вони випробовуються, вводяться в експлуатацію, то для цього комплексу необхідно мінімум три роки. Для того, щоб відпрацювати весь комплекс перевірок, включно із використанням озброєння.
І окремо слід пояснити, як певна розробка фінансується з боку держави. Необхідно визначити місце цієї техніки чи озброєння у бойовому порядку. Де вона буде використовуватись, для чого, яким складом, які задачі він може виконати. Після цього буде прийнято рішення щодо доцільності проведення дослідно-конструкторської роботи.
Це «правила гри» за якими треба «грати», багато хто вважає це бюрократією. Ні, це система створення та розвитку озброєння та військової техніки. Це те, що, на жаль, у нас намагались зламати декілька років тому.
Я вважаю, що кожна українська компанія, яка має потужний потенціал, напрацювання, то вона має право взяти участь у кооперації із іноземною компанією, яка постачає свою продукцію до українського війська.
— Наостанок. Що Ви вбачаєте головним у своїй діяльності, як заступник міністра оборони з озброєння?
Потрібно створити єдині правила гри з боку Міноборони, які будуть погоджені іншими органами виконавчої влади. Щоб вони були зрозумілі всім учасникам оборонно-промислового комплексу. Вони повинні бути прозорими, на конкурентних засадах та без монополізму.
Бо як ми побачили, як тільки підприємство становиться монополістом, то воно починає диктувати свої правила гри. Тому міністерство оборони повинно завжди мати декілька варіантів для забезпечення Збройних Сил України.
