• Главная
  • Политика
  • Украина
  • Мир
  • Экономика
  • Мир о нас
  • Мнение
  • Боевые действия
  • ВПК
Facebook Twitter Instagram
Trending
  • Новини з обшуків у Офісі Генпрокурора
  • РОЗТИН РАКЕТИ ФЛАМІНГО Частина 2
  • До Києва їдуть двоє обісцяних
  • У Лівані загинуло понад 8900 людей за три роки ізраїльських атак
  • Поточні втрати рф внаслідок санкцій, станом на 05.09.2026
  • Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 06.09.26
  • КАРФАГЕН МАЄ ВПАСТИ
  • Про українські шахрайські кол-центри
Republic.com.ua
  • Главная
  • Политика
      Featured
      21.08.20260

      «Форест Гамп». «Він білий ходить після публікації плівок»

      Recent
      06.09.2026

      Новини з обшуків у Офісі Генпрокурора

      06.09.2026

      До Києва їдуть двоє обісцяних

      03.09.2026

      Спочатку нам закрили кордони

    1. Украина
        Featured
        06.09.20260

        КАРФАГЕН МАЄ ВПАСТИ

        Recent
        06.09.2026

        КАРФАГЕН МАЄ ВПАСТИ

        05.09.2026

        Що означають шахрайські колцентри для українського суспільства

        05.09.2026

        Арахамство влади

      1. Мир
          Featured
          05.04.20260

          США знищили два власні літаки та гелікоптер, які застрягли в Ірані після порятунку пілота

          Recent
          06.09.2026

          У Лівані загинуло понад 8900 людей за три роки ізраїльських атак

          04.09.2026

          Том Купер: війна США з Іраном та вартість сприйняття

          01.09.2026

          Німеччина офіційно звинуватила Росію у спробі теракту в аеропорту Лейпцига

        1. Экономика
        2. Мир о нас
        3. Мнение
        4. Боевые действия
            Featured
            01.06.20250

            Унікальна спецоперація — уражено понад 40 літаків ворога ВІДЕО

            Recent
            06.09.2026

            Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 06.09.26

            05.09.2026

            Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 05.09.26

            04.09.2026

            Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 04.09.26

          1. ВПК
              Featured
              29.08.20260

              Елементи корпусу Фламінго кріпляться «дверними петлями з Епіцентру»

              Recent
              06.09.2026

              РОЗТИН РАКЕТИ ФЛАМІНГО Частина 2

              04.09.2026

              РОЗТИН РАКЕТИ ФЛАМІНГО Частина 1

              01.09.2026

              Порівняння реактивних ракет-дронів Паляниці (Україна) і S8000 Бандероль (РФ)

            Republic.com.ua
            You are at:Home»Видео»Раміс Юнус: “ЛНР та ДНР” для України – це проблема Карабаху для Азербайджану

            Раміс Юнус: “ЛНР та ДНР” для України – це проблема Карабаху для Азербайджану

            0
            By Юрий on 18.10.2020 Видео, Мир о нас
            Політолог, екс-голова апарату уряду Азербайджану, колишній керуючий справами парламенту Азербайджану Раміс Юнус про паралелі між Україною і Азербайджаном й перспективи звільнення окупованих Росією територій

            Проблема Карабаху вийшла на максимально високий міжнародний рівень – мова йде вже не про протистояння між Вірменією та Азербайджаном, у конфлікт залучені Туреччина, Росія та країни-перемовники. Але певно головне запитання – чи є можливість  врегулювати цю ситуацію дипломатичним шляхом чи залишається суто воєнний?

            Оскільки я сьогодні розмовляю з українською аудиторією, було б дуже принципово важливо проводити деякі паралелі між тим, що сьогодні відбувається в українському Донбасі, після анексії Криму, та з тим, що сьогодні відбувається у Карабасі. Тому що, виростуть цілі покоління людей, які не знають «звідки ростуть ноги» і що сьогодні відбувається у Нагірному Карабасі. Цьому конфлікту – більше 30 років, він почався наприкінці перебудови і став детонатором розпаду Радянського Союзу.

            Молоді, якій зараз по 25-35 років, сьогодні більш зрозуміло, особливо українській аудиторії, те, що відбувається  після 2014 року у взаєминах між Україною та Росією, адже Донбас для України – це той самий Карабах для Азербайджану, один – до одного.

            І ляльководи цієї проблеми як перебували 30 років тому в Москві і , сьогодні так само перебувають у Москві. Абревіатури  «ЛНР» та «ДНР»– це те саме, що НКР, це теж саме, що Придністров’я, Абхазія, Осетія. Сьогодні я буду паралелі проводити саме між Україною та Азербайджаном. І не випадковою є заява міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, який відкритим текстом сказав, що Україна після 2014 року як підтримувала Азербайджан у цьому питанні – так і підтримує. Таку ж заяву зробив президент Володимир Зеленський й уся політична еліта. На жаль, до 2014 року Україна завжди намагалася тримати дипломатичну позицію: і нашим, і вашим.

            До 2014 року в Україні при владі знаходилися переважно  проросійські політики.

            Але коли сталася анексія Криму і відбулася бійня на сході України, Україну на різних політичних майданчиках підтримував Азербайджан. Тут також принципово зазначити, що Вірменія підтримала анексію Криму, Азербайджан – ні.

            Розумієте, коли люди мають спільну проблему, країни мають спільну проблему – тоді їм стають зрозумілими події. Тому що, 30 років тому – це ніби дуже далеко, але відбувається усе саме сьогодні. Це те саме, що байки, які розповідають про те,  що якісь прості вчителі, шахтарі в Донецьку, Луганську, отримали перемогу проти 45-мільйонної армії України, ідентично до того, як селяни Нагірного Карабаху, яких там 100 тисяч, перемогли 10-мільйонний багатий на нафту й газ Азербайджан.

            Ви розумієте, до чого я це веду? Все почалося саме 30 років тому і на той момент Азербайджан був у такому ж стані як Україна у 2014-му – слабкий і не мав змоги чинити спротив воєнній машині Росії. Також нагадаю, я був тоді керівником роботи в уряді і я компетентно можу вам сказати, що у 1992 році Азербайджан  — єдиний з усіх союзних республік вивів радянські війська, російські вже на той момент, протягом 2 тижнів з території Азербайджану. І тоді, міністр оборони Росії, Павло Грачов, особисто сказав президенту Азербайджану: «Ви ще вдавитеся кров’ю у Нагірному Карабасі». На жаль, так і сталося. Під патронажем цього міністра оборони проходило ганебне підписання угоди в Бишкеку у травні 94-го. Це те саме ганебне капітулянтське підписання, як “Мінські угоди” для України.

            Головні цілі Росії – грати на послаблення: і Вірменії, і Азербайджану, намагаючись “вмити руки”. Але з іншого боку, ми бачимо, як Путін “відхрестився” від Пашиняна. Тобто, дуже складна й вибухово-небезпечна комбінація.

            Росія має базу у Вірменії – з часів Радянського Союзу, вона там стоїть й по сьогоднішній день.  За ці 30 років, співголови (Франція, США, Росія) – кожна з них стоїть на вірменській позиції. Про Росію я казав. Франція – подивіться на активність Макрона за останні 10 днів і побачите. Вони ж повинні стояти над конфліктом – зберігати паритет, а тут – Франція так само на провірменській позиції, я вже не кажу про силу вірменського лобіювання у Франції і США.

            Звісно, упродовж 30 років цей політичний формат був мертвонародженим, тому він не працював і Азербайджан нічого зробити не міг — до тих пір, поки Туреччина не прийшла у регіон і не заявила про себе, як про лідера. Туреччина має у цьому регіоні ті самі інтереси, що всі роки мала Росія.

            Туреччина дуже сміливо вв’язалася у ситуацію в Сирії і Путін, “підібгавши  хвоста”, відступив.

            Туреччина не має воєнної бази на території Азербайджану, а Росія на території Вірменії – має.  Це перший аспект. Обидві мають кордон. Просте запитання: чому Туреччина не повинна там бути? У тому то й справа, що Туреччина не була регіональною державою. Регіональною державою вона стала за останні 10-15 років.

            Коли відбулися події у Сирії, — те, про що Ви щойно зазначили —  тоді Росія та Іран вже майже захопили повністю Сирію.  Якщо  пам’ятаєте, після 2016-го Дональд Трамп, який прийшов до влади — він повністю  дистанціювався від усіх проблем пострадянського простору і віддав це на відкуп Путіну. Він прямим текстом це говорив, не приховував. До нього, так само беззубо діяв Барак Обама, хоча проблема Грузії почалася при Джорджі Буші-молодшому, в серпні 2008-го. Барак Обама не дав по руках і тоді повторився 2014 рік.

            Сьогодні Трамп при владі і ми бачимо ці проблеми, як в Білорусі — він ніяк не реагує, на отруєння Навального — не реагує, Україну він не підтримав, в Карабаський конфлікт він також не залучається, для нього сьогодні важливі лише президентські вибори. Путін це знає і єдина країна, яка сьогодні показала зуби — була Туреччина. Туреччина, подобається вона комусь чи ні, але вона член НАТО. І в Сирії, в останній момент, коли Ердоган втрутився у цей конфлікт, Ви ж бачили, що відбулося в Ідлібі: Туреччина відвоювала Ідліб, закрила свій кордон, повністю заблокувала його, отримавши  те, чого хотіла.

            Ми розуміємо, що Вірменія багато років була союзником, якщо не сказати геополітичним сателітом, Кремля. А от зараз Кремль ніби сахнувся і складається враження, що він чи то намагається домовитися з Ердоганом, чи то просто боїться втручатись, чи хоче усунути Пашиняна.

            Інтереси Росії полягають у тому, що Росія хотіла б зберегти статус-кво впливу на Баку та на Єреван. Батогом та пряником — використати ці конфлікти, щоб тримати ці країни у зоні своїх інтересів. До пори й до часу, їм це вдавалося.

            У 2018році, коли прийшов Пашинян завдяки вірменському лобіюванню у США до влади, — тоді він прийшов на прозахідних лозунгах, так би мовити. На таких, яких свого часу приходив Саакашвілі. Але, на відміну від Саакашвілі, який змінив вектор внутрішньої політики на 180 градусів — в бік євроінтеграції, який отримав взамін війну у 2008-му і втратив Абхазію й Осетію. Він врятував усю іншу Грузію, в першу чергу — Аджарію. Гляньте на Аджарію, на Батумі й порівняйте її з Сухумі. А Пашинян вирішив сидіти на двох стільцях — і нашим, і вашим. Він їздив і у Вашингтон, і у Париж, і в Лондон, і в Берлін, а в той самий час — їздив у Москву, Нагірний Карабах і робив ці заяви. Звісно, Москві це не подобалося, а останнім часом Москва ухвалила рішення його провчити.

            Туреччина так само це все бачить. І в цій ситуації для Москви важливо — скинути Пашиняна, забрати його, а повернути Кочаряна, Саркисяна — ті проросійські сили, які всі ці роки після бешкекського протоколу підтримували статус-кво і зробити це на тлі таких настроїв… Вірменія зараз програє, Азербайджан наступає з усіх фронтів, Азербайджан вже звільнив Джабраїльський район — великі території звільняються, що б там не казали.

            Пашинян щодня телефонує Путіну. Путін відкрито сказав, що ОДКБ не поширюється на територію Нагірного Карабаху, тому що територія Нагірного Карабаху — юридично територія Азербайджану. От і все. Таким чином, він показує вірменському суспільству: “Змінюйте Пашиняна на іншого, після цього я діятиму”. Але з другого боку, інтерес Путіна — не допустити активний вплив Туреччини у цей регіон, але тут вже не все залежіть від того ж Путіна. Путін не хотів цього в Сирії, не хотів цього в Лівії. Туреччина — це не Азербайджан, Туреччина — член НАТО, друга за силою армія в НАТО і одна з найсильніших армій світу. Ядерна зброя тут не працює, а війну на землі, професіоналізм, турки показали в Сирії.

            Тому, Туреччина відіграє роль стримуючого фактору у регіоні, не втручається у цей конфлікт, що б там не вкидали в інформаційне поле — в першу чергу, пропагандистські російські сайти. Покажіть Ф-16? Нема. Покажіть сирійських бойовиків? Нема! Тому що, в цьому й немає потреби. Тому що, в Азербайджану 130-ти тисячна армія, у Вірменії — 65-ти тисячна.

            Пане Юнус, ви, напевне, один з найкращих аналітиків у питаннях Кавказу і Близького Сходу. Яку ви бачите перспективу розгортання процесу, тобто, чи перейде усе в дипломатичний формат чи, все-таки, ми можемо побачити, не дай Бог, звісно, велику війну?

            У будь-якої війни є кінцевий пункт — так було завжди, де б це не відбувалося. Тож  у цієї проблеми два вирішення: політичне й воєнне. Політичне вирішення конфлікту я бачу. 30 років до цього, я вам сказав, такий формат був мертвонародженим від початку. Ці три співголови були на одній стороні конфлікту, Азербайджан був як сирота казанська, Азербайджан був як Україна сьогодні у нормандському форматі.

            Тобто, з одного боку стоїть Росія зі своєю армією на Донбасі, з анексованим Кримом, з іншого боку — нормандський формат, який займається політикою вмовляння Путіна. З Білоруссю так само: вони лише вмовляють, вони навіть санкції нормальні прийняти не можуть. Санкції проти Росії з 2014-го — реально не діють, США поки не беруть у цьому активну участь, на жаль.

            Виходячи з цього, потрібно змінювати політичний формат. Як? Потрібні реальні гравці. От як у Сирії, реальні гравці хто були — Туреччина й Росія, навіть Іран у цей момент не втручався. І вони домовилися. У Лівії, хто сьогодні? Теж Туреччина й Росія. Туреччина стоїть позаду Триполі, Росія стоїть позаду генерала Хафтара. Вони повинні домовлятися. Тож тут слід змінити політичний формат, за стіл переговорів мають сісти Азербайджан та Вірменія, на стороні Азербайджану — повинна бути Туреччина, на стороні Вірменії — Росія. І от тоді буде проведена червона лінія. Її мають провести Росія й Туреччина, тобто за яку лінію переходити не можна.

            Справа у тому, що сьогодні вони поки цього зробити не можуть, не можуть і домовитися, тому що тривають бойові дії.  Чому? Тому що, до цього у документах мінської групи питання стояло чітко — звільнення окупованих районів довкола Нагірного Карабаху. За 30 років цього не було зроблено, сьогодні це робиться військовим шляхом. Азербайджан й Туреччина до чого прагнуть? Звільнення оцих семи районів, оточення Нагірного Карабаху і після цього — сядемо за стіл переговорів, як ви заставили сісти Азербайджан у 94-му. І все це повинно вирішуватися в рамках юрисдикції Азербайджану. Так само, наприклад, проблема Донбасу. Україна сьогодні це питання вирішити не може.

            Україна перебуває в ситуації, з одного боку — Азербайджану, з іншого — український президент перебуває в ролі Пашиняна, прем’єра Вірменії. Тобто Кремль його намагався втягнути у, скажімо, новий переговорний формат, пообіцявши мир, але насправді ми бачимо, що Кремль вимагає, можна в лапках чи без них, капітулянтських поступок.

            Тут дуже важлива політична воля політичного лідера — президента: чи то Грузії, чи то України, чи Азербайджану. Тому що, Саакашвілі показав цю політичну волю — він відкрито пішов на розрив відносин з Росією. Він провів десовєтизацію: забрав пам’ятник Сталіну — зробив музей радянської окупації. Все. Тому й почалася війна.

            Тому якщо ви хочете вирішити цю ситуацію — я вам скажу однозначно: допоки в Кремлі сидить Путін, до тих пір, поки сидить даний режим — жодного  вирішення проблеми Донбасу і проблеми Криму не буде. Не обманюйте ні себе, ні українське суспільство. Так само як це 30 років не вирішувалося в Азербайджані.

            Це можливо вирішити двома шляхами: Україна повинна закрити цю територію на час, законсервувати, не йти ні на які перемовини, або ж віддати  «ЛНР» та «ДНР» юридично у вільне плавання — як Москва через Вірменію добивається щодо Нагірного Карабаху. Або має бути заморожений конфлікт — допоки Україна не стане сильною, самодостатньою державою і допоки за Україною не встануть її сильні союзники — в обличчі США, Франції, Великобританії, Німеччини. Або ж, допоки Росія не послабиться, або ж влада в Кремлі не зміниться. Розмови жодного результату не дадуть, бо перемовини ведуться від сторони сили. А на стороні України жодної  сили немає, вона єдине, що може — до пори й до часу заморозити конфлікт і займатися своєю власною територією.

            Переговори — це мертвонароджений формат. Тому я хочу, щоб український глядач розумів що тут відбувається: ці екскурси в історію — про те, що комусь належала земля 100 років тому, чи 200, чи за часів Адама та Єви не мають жодної юридичної основи, тому що, якщо ми живемо у 21 столітті, ми повинні розмовляти мовою міжнародного права. На момент розпаду Радянського Союзу, у грудні 91-го, коли ці всі країни й республіки стали незалежними країнами в складі ООН, підіть подивіться, тут, в Америці — в ООН: на карті України — Крим й Донбас, Грузії — Абхазія, Осетія, Молдови — Придністров’я, Азербайджану — Нагірний Карабах. Це — міжнародне право.

            Тобто, точка відліку повинна бути останньою: не передостанньою, не розмови, що було 100 чи  200 років тому назад, якщо ми говоримо про міжнародне право. Якщо ж ми про нього не говоримо — говоримо про право сили, тоді ми будемо бачити те, що використала Росія проти України, але це право сили кого? Постійного члена Ради безпеки ООН, найядернішої держави, а ніхто війною на Росію не піде.

            АНТІН БОРКОВСЬКИЙ

            АнтінБОРКОВСЬКИЙ НагірнийКарабах РамісЮнус
            Share. Facebook Twitter Pinterest LinkedIn Tumblr Email
            Юрий

              Related Posts

              Хронологія ударів по складах України та РФ

              Том Купер: звіт про війну в Україні за 24 серпня 2026 року

              Berliner Zeitung: Корупція в Україні — внутрішнє оточення влади Зеленського стає проблемою для Європи

              Comments are closed.

              Последние новости
              • Сегодня
                12:37
                Новини з обшуків у Офісі Генпрокурора
              • Сегодня
                12:13
                РОЗТИН РАКЕТИ ФЛАМІНГО Частина 2
              • Сегодня
                12:07
                До Києва їдуть двоє обісцяних
              • Сегодня
                11:45
                У Лівані загинуло понад 8900 людей за три роки ізраїльських атак
              • Сегодня
                11:37
                Поточні втрати рф внаслідок санкцій, станом на 05.09.2026
              • Сегодня
                11:32
                Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 06.09.26
              • Сегодня
                00:12
                КАРФАГЕН МАЄ ВПАСТИ
              • Сегодня
                00:01
                Про українські шахрайські кол-центри
              • 05.09.2026
                23:41
                Що означають шахрайські колцентри для українського суспільства
              • 05.09.2026
                13:17
                Арахамство влади
              • 05.09.2026
                13:13
                Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 05.09.26
              • 04.09.2026
                22:35
                РОЗТИН РАКЕТИ ФЛАМІНГО Частина 1
              • 04.09.2026
                22:20
                Том Купер: війна США з Іраном та вартість сприйняття
              • 04.09.2026
                21:37
                Реактивний дрон РФ вдарив по будівлі СБУ в Києві
              • 04.09.2026
                11:28
                Чим годують на обід військовополонених росіян і наших дітей у школах ФОТО
              • 04.09.2026
                11:18
                Поточні втрати рф внаслідок санкцій, станом на 02-03.09.2026
              • 04.09.2026
                11:11
                Загальні бойові втрати ворога з 24.02.22 по 04.09.26
              • 03.09.2026
                21:36
                ВМС України уразили судно забезпечення рф NEFRIT у порту Сочі
              • 03.09.2026
                19:09
                ДРУЖНІЙ ВОГОНЬ В ТИЛУ
              • 03.09.2026
                18:54
                РФ збільшуе виробництво дронів. Завод «Алабуга» розширюється
              • Интересное видео
              • Фоторепортаж
              25.06.2026

              Мадяр: Очищення Криму від хробаків

              11.06.2026

              Оптоволокно: без шансів для ворога. Робота пілотів «Фенікса» ВІДЕО

              19.05.2026

              Мишоловка для російських мільйонерів ВІДЕО

              18.08.2026

              Зруйнований Куп’янськ у серпні 2026 року

              17.11.2025

              Костянтинівка, Донецька область, Україна ФОТО

              06.04.2024

              Щоб вийшов найнайвеличніший ракурс ФОТО

              Re:public
              • Контакты
              © 2026 ThemeSphere. Designed by ThemeSphere.

              Type above and press Enter to search. Press Esc to cancel.