Отримання Україною членства у Програмі розширених можливостей НАТО – поза всяким сумнівом, велике досягнення українського керівництва.
До участі в цій програмі Україна йшла багато років, ми добре пам’ятаємо, як прикро було, коли Грузія отримала статус партнера розширених можливостей, а Україна ні. У порівнянні з програмою «Партнерство заради миру» Програма розширених можливостей – це наступний і дуже важливий крок у євроатлантичній інтеграції. З яким варто було б привітати і кожного українця, і президента країни.
Тільки євроатлантична інтеграція гарантує український суверенітет
Ну а тепер давайте спробуємо подивитися на надання статусу партнера розширених можливостей очима Володимира Путіна. Для російського президента цей статус – доказ того, що у своєму прагненні до євроатлантичної інтеграції Володимир Зеленський пішов навіть далі, ніж його попередник Петро Порошенко. Що курс України на євроатлантичну інтеграцію – не просто декларації, а й конкретні кроки нового керівництва країни.
Чи вважаю я, що від цього курсу потрібно відмовитися заради того, щоб догодити Путіну? Щоб з ним домовитися? Ні, я так не вважаю. Протягом багатьох років я доводжу, що тільки євроатлантична інтеграція гарантує український суверенітет і, якщо не відновлення територіальної цілісності, так, принаймні, відсутність нових захоплень з боку Кремля.
Потрібно відмовитися від ілюзії
Я впевнений в іншому: потрібно відмовитися від ілюзії. Від ілюзії, що можна однією рукою домовлятися з НАТО, а іншою – з Путіним.
Колись, за часів Леоніда Кучми, це називалося «багатовекторністю». Ми добре пам’ятаємо, до якої катастрофи мало не призвела зовнішня політика другого українського президента. Одним із останніх документів, який був підписаний Кучмою на посаді очільника держави, була угода про створення Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Багатовекторність завершилася на користь Путіна – але угода так ніколи і не стала реальністю.
Тому що потім був Майдан.
Віктор Янукович теж намагався лавірувати: однією рукою домовлятися щодо угоди про асоціацію з Євросоюзом, а іншою – ставити підпис під Харківськими угодами з Росією. І з цього теж нічого не вийшло: Янукович відмовився від європейської інтеграції під тиском Путіна, але потім був Майдан.
Проста формула
Або влада вибирає НАТО, ЄС, Захід і стабільність – або намагається домовитися з Путіним і отримує народне повстання
Так що це не тільки зовнішньополітичний, але і внутрішньополітичний вибір України. Або її влада вибирає НАТО, Євросоюз, Захід і стабільність – або намагається домовитися з Путіним і отримує народне повстання.
Тому кожному, хто хоче жити в незалежній Українській державі, і кожному, хто хоче нею керувати, варто засвоїти цю просту формулу. І зрозуміти, що ніякої «багатовекторності» не буде. І ніяких домовленостей з Путіним теж.
Тим більше, що Путін ні з ким не домовляється.
Він очікує, щоб йому підкорилися.
