У чому найбільша проблема з тим, що Зеленський “у своїй голові” розраховує на “2-3 роки війни”, ще й ділиться цими думками з союзниками? Як на мене, їх кілька. І всі складаються у доволі сумну картину. Нічого для них у ОПі не змінилось.
1. “Одні слова для кухонь, інші – для вулиць”.
З українцями верхівка не збирається говорити відверто. Погані новини має повідомляти хто завгодно, але не Президент і не ОПа. А між тим наша стійкість дуже залежить від відчуття єдності, а воно – від того, що “ми не бидло, ми – не козли”.
Може, досить жувати “шашлики”, і час сприймати українців у співгромадян республіки?
Наше виживання – таки спільна справа. А якщо ОПа думає, що в них є золотий (чи крипто-) парашут, то в історії чимало прикладів, як ці сподівання не справдились.
2. У голові верхівки – все той самий “туман”, який у часи зеленого “турборежиму” угледів тодішній премʼєр Гончарук (памʼятаєте такого?)
Із союзниками не можна ділитися жалями і плачами. Вони чекають стратегічного бачення, плануі пропозицій. Власне, те, що Туск знайшов можливим повідомити про розмову світові, це – фактично крик: “Агов, у вас проблеми!”.
Якщо влада не говорить союзникам, як бачить подальші дії, а мимохідь кидається строками із прикидкою “рік туди – рік сюди”, – проблема таки серйозна.
Що таке рік на фронті? Ті, хто хоча б буває там – має хоч приблизне уявлення. І ніколи не дозволив би собі отаких “прикидок”. Бо перед очима очі тих, кого знав “до”, і дуже чекаєш живими і здоровими “після”.
А не спромігшись навіть вирішити питання строків служби, чи бодай ротації, кидаючи з трибуни ВР зневажливе “демобілізації не буде до перемоги” – дуже необачно показувати легковажність у питаннях стратегічного планування.
На “трієчку” працювати влада під час війни за виживання не має права.
3. Нічого не зрозуміли, нічому не навчились.
Зовнішня політика – це високе мистецтво. Все, що сказане, говориться не “хорошим хлопцем”, а посадовою особою. Це має наслідки. Це має ціну. Не розуміти цього на сьомому році повноважень – це навіть не про непрофесіоналізм.
… усе це складається у моторошну картину.
До того – корупційні скандали, запізнілі та неефективні рішення, якість на “щоб було”… Ворог усе це бачить. Йому все це – аргументи продовжувати війну.
Давно кажу: лише наша ефективність як держави, об’єднання всіх ресурсів і можливостей явить оте чудо, за яким усі так скучили з 2022. Кожен мав би робити, що вміє. В цьому суть уряду єдності – чи вже й порятунку.
Якщо порятунок ОПу взагалі цікавить.
Війна триватиме два-три роки. Але це не точно, бо може і десять
Премʼєр-міністр Польщі Дональд Туск переповів свою особисту розмову з українським президентом Володимиром Зеленським в інтервʼю виданню The Times. Так секрети були розказані усьому світу і без прикрас. І вилились на голови пересічного українця у цитатах про проблеми економіки, настроїв населення. А ще — дуже цікавій цитаті, яка подібна до крижаного душу: «Я не маю сумнівів, що Україна виживе як незалежна держава. Зараз головне питання – скільки жертв буде«.
Для польського топполітика подібне інтервʼю корисне, бо це запевнення власної аудиторії, що пересічний поляк може спокійно спати кілька наступних років, поки ми тут і за себе, і за цілком безтурботного середньостатистичного європейського хлопця. Можна у цілком спокійному темпі сваритися за те, що більше на часі: оборонка чи соціальна допомога та обіцяти Україні більше моральну допомогу аніж практичну.
Для пересічного українця — це гірка правда через посередника, а все тому, що влада і сам пан Зеленський не хочуть повідомляти поганих новин напряму. Тож доводиться вишукувати ці реалістичні похмурі оцінки в інтервʼю чужих політиків — де нарешті тобі не обіцяють каву в Криму і перемогу лицем в новорічне олівʼє.
Володимир Зеленський став на деякий час на початку повномасштабного вторгнення світовим ідолом саме за вміння безпосередньо спілкуватись про непопулярні речі з громадянами різних країн. Утім, у цій відкритості до всього світу десь заблукав у трьох соснах головний запит саме українців — не ховати голову у хмарах і нарешті поговорити з суспільством, як з дорослими.
Хоча чимало радників Зеленського на Банковій переконані, що президента оточують оті самі козли, які заважають нам жити. У цій ролі позмінно бувають, як не парламентська опозиція, то минулі урядовці, як не антикорупційні активісти, то норовливі студенти, які питали пана Єрмака про НАБУ та САП. Або ж опозиційні канали, або Роман Кравець із «Української правди», який до своєї честі — ніколи слова поганого про владу не говорив, але посмів спитати про нинішні ролі Олега Татарова.
Усе це є складники громадянського суспільства — і відмова говорити з ними чесно та шукати консенсус лише збільшує розриви з реальністю. І тут точно не допоможуть ані дружні інстаблогери, ані намагання виліпити із блогера Золкіна нового Савіка Шустера, ані запевнення, що нема ніякої журналістики — і все буде «Джокер» та «Вертикаль».
Суспільство терпить, хоча і терпець уривається — коли мова заходить про труднощі мобілізації, неможливість демобілізації, дилему СЗЧ і чергову порцію махачів із ТЦК. Тут доброчесні громадяни наступили собі на горло, хоч і не зовсім, бо на кону стоїть виживання країни й — а скільки у підсумку буде жертв. Оте, про що говорив сусід Туск популярному журналу.
Інша річ, коли кожен новий день підкидає порцію новин про апетити та безкарність близького оточення Банкової. Чого варте розслідування народного депутата Ярослава Железняка — зауважу, не неулюбленого журналіста, а людини зі статусом та доступом до державних таємниць — про алмазні бізнеси близького соратника президента Тимура Міндіча. І питання там точно не в алмазах на крові, а в тому, що ці контори платити податки до бюджету Росії ще минулого року, перейшли під контроль одного зі стовпів путінізму Владіміра Потаніна. А ще — ті самі мінерали російська військова промисловість планує спрямувати на розширення виробництва алмазних пластин для чіпів, що мають замінити західні чіпи.
Не можна не згадати кума першої леді — ексміністра єдності Олексія Чернишова. Саме зараз детективи НАБУ розслідують ще одну справу про будівництва маєтків у престижному Козині. І цей факт пояснює, чому жодного дня не минає без цькування цього органу і намагання підважити його існування взагалі — на радість корупціонерам, і на біду пересічним громадянам, які відчули радощі «вікна в Європу».
І коли зараз уже цілком помітно падає Покровськ — бо Путіну пообіцяли взяти його за будь-яку ціну, питань до влади стає більше. І головне: «Коли уже нарешті з суспільством говоритимуть напряму, а не готуватимуть позитивними новинами, які перетворюються на гарбуз рівно опівночі«?
Пан Туск дав добре інтервʼю для своєї аудиторії. Воно дає відчуття Європі ілюзії безпеки ще на три роки. Бо ж набагато легше знати, що багно на Донбасі місить мобілізований тракторист Сашко, а не власний амбітний правдоруб, який вимагає нових плюшок від Брюсселя.
Утім це не дуже добре інтервʼю для нас. Воно свідчить, що президент Зеленський готовий говорити правду у закритих кабінетах, але вперто відмовляється доносити її власним громадянам.
Здається, що ментально Володимир Олександрович лишився на записі новорічного вітання 2021 року, коли для того, аби уникнути незручних питань про ковід і економіку — для масовки покликали дитячий садок. І розказали, що українських військових на фронті вбиває Бог, а не російські окупаційні війська.
Є час це виправити, бо новини про своє майбутнє не хочеться дізнаватись із чужих лавочок — навіть, якщо це сторінки The Times.
