Все дуже правильно сказав президент Зеленський про мету росії знищити Україну, і що вона направить на це всі свої ресурси.
Тільки з запізненням більше ніж в три роки — і ця втрата часу вже стала смертельною для десятків тисяч українців.
………………….
Щоби відновити справедливість, Володимиру Олександровичу необхідно усвідомити для себе — хто і навіщо забрав у нього і у нас цей час.
Очевидно, що цей «хтось» — Коломойський, який на вкрадені мільярди системно дискредитував державницькі сили за допомогою машини телевізійної і мережевої пропаганди;
— користуючись доступом до влади, відновив вплив Портнова на виконавчі, правоохоронні та судові органи — що призвело до переслідувань військових та постійного тиску на всю оборонну сферу з боку «ДБР».
(а про «списки для репресій » і «табори» заговорили вперше не гебісти, а канал Портнова)
— через своє лоббі в Уряді та Раді відновив економічну взаємодію з рф, зокрема в енергетиці, чим підірвав довіру Заходу до реформ в Україні;
— ротами своїх протеже на посадах постійно ставив під сумнів євроатлантичний напрямок руху країни, а медійними диверсіями зачищав політичне поле на користь швондеровщіни тощо.
і крав, крав, крав мільярдами — які мали йти на ЗСУ, ППО, нову зброю і безпеку.
………………….
Підсумком стала неготовність переважної більшості народу та оборонної інфраструктури до 24.02., втрата територій та загибель тисяч людей.
І хоча результат, на який розраховували архітектори нападу і зрадники, не був досягнутий, треба усвідомлювати — без тотального усунення спрута впливів Коломойського перемога України не може бути повноцінною.
Нам знову підсунуть «простиє рєшєнія», «на хлєб нє намажеш», «договоріться посрєдінє», «убіл брата», «конєц епохі» і все те малоросійське скотство, за яким приховають злягання з ворогом та тотальне крадівництво держави.
Зараз у президента найкращі можливості припинити це раз і назавжди, позбавивши суспільство зрадницької гангрени мені Коломойського, щоби виправдати всі ті порівняння з великими державними діячами — інакше слова так і залишаться тільки словами.
Валерій Прозапас
Нам не вірили, що Московія — ворог, а москвини — геть не братський народ.
Нам не вірили, що вони вдерлися до Криму і Донбасу не через Майдан, Яроша і Порошенка, а через імперську пиху та бажання нашої землі і крові.
Нам не вірили, що вони підуть на Україну широкомасштабною війною щоби знищити нашу державність і замість смажити шашлики ми будемо смажити їхні танки, а вони стиратимуть з лиця землі наші міста і вбиватимуть наших дітей.
Нам не вірили, що побєдобєсіє, можемпавтаріть і байки про утиски російськомовних — це розігрів натовпу для нової війни.
Як не вірили американцям і британцям, їхнім розвідкам і урядам, які намагалися достукатися до української влади та суспільства, попереджаючи про плани рашистського вторгнення.
Нам казали про какуюразніцу, водувкрим, ненагнітайте, що треба просто перестати стріляти, відвести війська й шукати мир у риб‘ячих очах Путлера.
І ми всі разом заплатили за це дуже дорогу і криваву ціну.
Тепер же навіть Вілкул визнає, що бандерівці були в усьому праві, а головне для держави — це армія, мова й віра.
Тепер нас, патріотів і націоналістів-державників розуміють з пів слова і в високих кабінетах, і серед люди у будь-якому куточку України й світу.
Зараз ми усі в одному окопі — і ті, кому не вірили, і ті, хто помилявся.
І все це я кажу не для кпинів і порахунків.
Кажу не для того, щоби українці лили крокодилячі сльози про те, як не проголосували за Чорновола, не зрозуміли Мазепу, Петлюру, Шухевича, не чули націонал-патріотів і держдепу.
А щоби, нарешті, взялися за голову й не лише через переляк і нужду, а свідомо, не на воєнний час, а остаточно — прийшли до ідей національного відродження та побудови вільної, європейської й української України.
І навчилися довіряти тим, хто живе і бореться заради нашої нації і держави.
Це зекономить нам усім багато історичного часу, врятує мільйони життів, розірве коло поразок і невивчених уроків.
А ще — наблизить таку потрібну і жадану Перемогу.
В Україні, зрозуміло, дорожчають продукти. Зокрема гречка може подорожчати до 90 грн за кілограм, як пишуть журналісти. Ви знали, що раніше частину гречки ми купували в Росії?
.
Чесно кажучи, не бачу проблем не купувати її взагалі. Можливо мені простіше, я аскет — ну немає ласощів, немає гречки, немає звичних продуктів — мені не складно перечекати та перебудувати свої звички під нову реальність. Дорогий бензин — буду більше ходити пішки. Дороге опалення — буду якийсь час мерзнути, ну то й що? Пам’ятаєте кілька років тому заклик «прикрути»? Нема проблем. Бо нам треба пройти шлях хоча би Польщі, яка витримала перехідний період після розвалу совка та зрештою вийшла на новий рівень життя. Спочатку їх, поляків, ставили в приклад — мовляв, вони бідують, їм погано живеться, вони побираються. А ми тим часом обирали комуністів та ходили по колу. І хто виграв?
.
Просто пріорітети треба змінити. Чому росія зазивала до себе зарплатнею та пенсіями? Бо народу це було важливіше. Мене, вибачте, бісить та сама дурна фраза про «мову на хліб не намажеш» — бо це малоросійство. Те саме. Воно показує, що комусь важливіше щось мазати на хліб, ніж виборювати цінніші речі. Ось з таких пріоритетів починаються проблеми з безпекою, державністю. Впевнена, що дехто знову почне кричати — чому гречка по дев’яносто? Хіба ні? Ми життя своє міряли вартістю борщового набору (!) А зараз воно, життя, доводить, що інколи вода та скибка хлібу вже достатні для того, щоб почуватися щасливим — бо ти живий. А комусь в окупації добре, бо є хліб та масло — і йому цього достатньо. Він поживе з цим маслом, але стільки, скільки вирішить за нього окупант. Ось ціна такому «маслу».
.
Хотілося б, щоб ми далі жили іншими пріорітетами. Ми ж купівлею газу в Росії загнали себе в глухий кут, а побудовою деяких економічних відносин з Білоруссю зруйнували свої перспективи. Вони нам то газ перекриють, то електроенергію, то в борги загонять, то зкооперуються, щоб оточити наші кордони і зі сходу, і з півночі… Це наслідок того, що комусь з нас було важливіше, що вулиця освітлена, і байдуже, що це вулиця імені Леніна.
До біса ту гречку, якщо чесно. Якщо почую, що комусь буде важливіша ціна, аніж незалежність — не зрозумію такого ніколи.