Відео 1992 р. (коли укр. ТБ ще було не окуповане), свідчення самовидців, добре, що встигли записати дідів, — гріх не поширити.
Це справді важливо розуміти: що внаслідок сталінської спецоперації (ще одної «гібридної війни»!), яку ми сьогодні поетично називаємо «Голодомор», Україна втратила не тільки мільйони мешканців, а й частину території (Стародубщину в нас Росія відгризла ще раніше, і от її-то точно ще треба буде повертати!). А Кубань усі 1920-ті ще вважалась «адміністративно спірною територією» і була між УСРР і РРФСР предметом нескінченних «міждержавних» торгів і переговорів, — і Скрипник із Шумським тримали окрему статтю в бюджеті на «культурне шефство над Кубанню» (читайте Докію Гуменну, то взагалі «дівчинка-щоденник» була!)).
А 1933-го на Кубані перемогла «русская весна» (с) — і звідтоді ніхто про її «входження в УРСР» більше не затинався, тільки аж за «перестройки» вже своїх пісень зі сцени співати дозволили (Маруся-раз-два-три, ну да…).
Тому, коли таваріщі чекісти кричать сьогодні, що в нас «гражданская война» — вони з нас відкрито ГЛУЗУЮТЬ. Тролять і ржуть — від того, що їхні «віджаті» в 3-4-му поколінні підданці, внуки й правнуки репресованих «петлюровцев и бандеровцев» — громадяни РФ з українськими прізвищами — вбивають на Донбасі своїх, по факту, єдинокровних братів, і самі лягають там перегноєм у землю предків. Чим не «адіннарот», хахаха?((( (такий типовий «чекістський юморок», Сталін такі «шуткі» дуже любив!)
Ан нєт — не «адіннарод». Промашечка вишла, гаспада-таваріщі чекісти. Бо навіть ваш учитель Гітлер знав (здогадувався!), що Blut und Boden (кров і земля) — РІЗНІ речі.
Але про це вже якось іншим разом.
Послухайте яка гарна українська мова була в кубанських козаків у на початку 1990-х (фрагмент фільму режисера Валентина Сперкача. «Кубанські козаки», Студія «Україна-Світ», 1992 рік).
Особливо примітними є останні 30 секунд.
