4 січня 1938 року за рішенням «трійки» НКВД СРСР в Томській виправно-трудовій колонії № 2 було розстріляно українського археолога, мистецтвознавця Миколу Омеляновича Макаренка.
Смертний вирок він підписав собі ще у 1934 році, коли виступив категорично проти планів радянської влади знести Михайлівський Золотоверхий монастир та інших історичних храмів. З усієї комісії, яка мала «благословити» це варварство, він був єдиним, хто не підписав акт…
Більше того – Макаренко мав сміливість надіслати телеграму Сталіну з критикою проєкту будівництва на місці національних святинь «урядового радянського центру», що мав постати після перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва. Він писав листи, стукав у всі двері, вимагаючи збереження Михайлівського Золотоверхого, Софії Київської, Трьохсвятительської церкви. Такого радянська влада не прощала.
Народився вчений на Сумщині, в селі Москалівка Роменського повіту. Його батько походив із відомого козацького роду і певний час обіймав посаду волосного писаря. Після Лохвицької гімназії Микола Макаренко навчався у Петербурзькій школі технічного малювання барона Штиглиця та в Петербурзькому археологічному інституті. Свою наукову діяльність він розпочав в Ермітажі, водночас тісно співпрацюючи з Імператорською археологічною комісією. Друкувався в часописі «Старые годы», викладав на Вищих жіночих архітектурних курсах, вивчав мистецьку спадщину Михайла Ломоносова та Тараса Шевченка.
В поле його наукової зацікавленості постійно потрапляла українська старовина. Його цікавили козацькі церкви, історія козаччини, українська культура і мистецтво. Працюючи в Ермітажі, він віднайшов і описав 14 козацьких прапорів і корогв, що потрапили до музею після того, як у 1775 році російські війська генерал-аншефа Петра Текелі зруйнували Січ. Його дослідження «Запорозькі клейноди в Ермітажі», фактично, поклало початок на наших теренах науці «Вексилологія», або ж прапорознавству.
На початку 1919 року Макаренко повернувся до Києва і одним із перших отримав громадянство УНР. Він включається в дослідницьку роботу — у складі Софійської комісії та Археологічного комітету досліджує Софійський собор, пам’ятки Київської Русі, бере участь в археологічних розкопках Ольвії, Спасо-Преображенського собору у Чернігові, який на десять років старший за Софію, Маріупольського могильника, інших історичних пам’яток.
Упродовж 1920 – 1925 років обіймав посаду директора музею Мистецтв ВУАН, що відкрився на основі унікальної збірки Ханенків.
У 1934 році Миколу Макаренка звинуватили у контрреволюційній пропаганді й заслали на три роки до Казані, де він викладав у художньому технікумі, був консультантом Центрального музею.
У 1936 році його заарештували повторно, засудили на три роки і відправили в Томську виправно-трудову колонію № 2. 15 грудня 1937 року вченого просто в колонії заарештували втретє і за рішенням «трійки» НКВД СРСР розстріляли.
Місце поховання Миколи Макаренка лишилося невідомим…
